Для чого чортківський фотограф малює кам'яниці свого міста (фото)

У час, коли не помандруєш, соціальні мережі виручають. Давно стежу за фотографом із Чорткова Олегом Марчаком. Віднедавна крім світлин, він викладає ще й свої малюнки, здебільшого — графічні, на котрих постає архітектура міста. А що я будинки Чорткова дуже люблю, то вирішила поговорити із паном Олегом.

— Малюю будинки Чорткова більше восьми років, але це було не систематично, бо бракувало часу. Карантин дав нагоду виділити для цього більше простору. Роботи переношу на дерево — створюю сувеніри із видами міста. Але до творчості мої малюнки відношення практично не мають. Чому? Та тому що творчість це створення нового, політ фантазії. Навіть в фотографії творчості більше (сміється — А.З.), адже там потрібно спостерігати й шукати — точку зйомки, час, коли найвдаліше освітлення, цікаві погодні умови й так далі. Я ж переношу фотографію в інший формат. Але у таких роботах акцент на деталях. Коли фотографую, то не так прискіпливо приглядаюсь до них, як тоді, коли малюю.

— Власне. Довоєнна архітектура це майже завжди неймовірно високоякісне поєднання деталей, котрі працюють на розкриття замислу.

— І на гармонію, і на інженерні рішення…

— Але коли ми не виглядаємось, можемо це пропустити.

— Ось хто з жителів міста придивлявся до тих дерев‘яних конструкцій? (Олег Марчак показує роботу із деталями годинникової вежі — А. З.).

— То своєрідний спосіб медитації. Чим детальніше промальовую зображення, тим більше відсторонююсь від навколишнього.

— А яка споруда, з тих, що зобразили, була найнасиченіша деталями?

— Церква Вознесіння Господнього. Вона вкрита готям і там ну дуже багато деталей.

— Мені запам’ятався малюнок костела святого Станіслава. Може, тому, що він мені наживо дуже подобається. А ще дуже люблю закамарки, нетуристичні місця Чорткова. Є такі?

— Ні. Лише знакові споруди. До закамарків ще не дійшов. Як карантин затягнеться, то точно дійду (сміється — А.З.).

— Складаєте список об'єктів, котрі хочете намалювати?

— Та ні. Шукаю серед тих, що є на моїх фото. Хоча… Планую намалювати замок Гольських, церкву Святої Покрови, міську раду…

— Мені здається, коли малюєте, то ніби заново відтворюєте кожну деталь. А ще подумалось про те, що ми часто сприймаємо історичне середовище, як даність. Коли ж воно постає на фото чи на картинах, то набуває вартості, адже так вписується в мистецький дискурс. Можливо, так люди більше цінуватимуть й приглядатимуться до того, що навколо них.

— Я скоріше сам спостерігаю. А про інших… Думаю, старі чортківські будинки рідко хто розглядає. Архітектуру починають цінуватися лише тоді, коли час і люди її знищать або огидно відреставрують. Хоча зараз навчилися похабити не тільки стару архітектуру, а й навіть коробки-багатоповерхівки. Серце болить, коли бачу поквартирне утеплення. Про пам’ятки архітектури місцевого значення навіть не кажу. Різнокольорові клапті стін, пістряві балкони. Просто шанхайські нетрі.

— Проблема в тому, що всі зміни в історичній частині міста мала б регулювати влада, а відповідних повноважень у неї нема, та й зрештою часто бажання втручатись теж відсутнє. У Чорткові намагаються впорядкувати архітектурне середовище — в центральній історичній частині ввели обмеження встановлення на фасадах вивісок і реклами. Але проблема масштабніша. Більшість будівель — це приватна власність, тому примусити узгоджувати реконструкції проблематично. Скажімо, вулиця Зелена. На ній багато приватних будиночків, яким близько ста років — вони красиві й дуже оригінальні. Колись частина дахів була вкрита черепицею. Час прийшов перекривати. Черепиця дорогезна (ще й хто зна, чи купиш її зараз), та й самі роботи із перекриття нею затратні. Значно легше бляхою перекрити. І так втрачається автентика. Це ще добре, якщо накриють не синьою. Про масштабніші перероблення будинків просто мовчу… Вулиця за років десять змінилася, зник її шарм і самобутність.

— Треба спішити бодай все перефотографувати…

Анна ЗОЛОТНЮК

Ілюстрації надані Олегом Марчаком

Фото Володимира Тиховича