Ізидор Глинський: духовна планета в сузір’ї Шептицького і Пулюя (фото)
У селі Буцнів Тернопільського району відбулися велелюдні урочини з нагоди 160-ліття від дня народження відомого галицького громадського діяча, дійсного члена Наукового товариства імені Шевченка, священника УГКЦ, довголітнього пароха Буцнева та еміграційного референта митрополита Андрея Шептицького, Микулинецького і Тернопільського декана. Отець Глинський стає відомим широкому загалу завдяки своїй епістолярній спадщині, яка зберігається у Львівській національній науковій бібліотеці України імені В. Стефаника і охоплює близько десять тисяч аркушів.
Урочини розпочалися поминальною Святою Літургією за о. Ізидора у місцевому храмі Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, яку очолив архиєпископ та митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій Семенюк. Відтак відбулася велелюдна панахида біля могили незабутнього отця. А наступного дня парафіяни двох буцнівських церков - УГКЦ та Православної церкви України, а також сусідньої – серединківської громади провели панахиду біля барельєфу Глинському.
У сільському Будинку культури відбулася науково-практична конференція «о. Ізидор Глинський – парох, громадський діяч, етнограф». З цікавими і змістовними доповідями та повідомленнями виступили доктор церковної історії, синкел Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ. о. Віталій Козак, доктор медичних наук, професор, академік, дійсний член НТШ, голова його обласного осередку Михайло Андрейчин, голова Тернопільської районної ради Андрій Галайко, кандидат історичних наук Інституту українознавства ім. І. Крипʼякевича Національної академії наук України (м. Львів) Наталія Колб, кандидат мистецтвознавства, доцент Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка Уляна Граб, доктор мистецтвознавства, професор Тернопільського національного педуніверситету ім. В. Гнатюка Олег Смоляк, місцевий парох і ліцензіат східного богослов'я, докторант Українського Католицького Університету, викладач Тернопільської вищої духовної семінарії ім. Патріарха Й. Сліпого о. Євген Кобильник, інші.
Святкова програма завершилась мистецькою імпрезою за участю Буцнівського народного самодіяльного драматичного театру.
Наприкінці ХІХ століття українська ідендичність у Галичині перебувала лише у стадії зародження, коли за українську душу активну боротьбу вели різні окупанти і в тому числі русофіли, які хотіли втягнути збідоване місцеве населення у коло своїх симпатиків. За влучним висловом отця-доктора Віталія Козака, «на наших теренах у той час відбувалося приблизно те, що сьогодні маємо на Донбасі з точки зору культурної ідентифікації». Власне у таких умовах довелося провадити слово Боже і вести активну просвітницьку діяльність отцю Глинському, який був парохом Буцнева 44 роки.
…Син священника Ізидор народився у селі Чернелів Руський нині Тернопільського району. Навчався у Тернопільській гімназії, на теологічному факультеті Львівського університету, а після короткої праці на інших парафіях прибув у Буцнів. Уже за нього при місцевій церкві «17 студня 1895 р. було створено Товариство тверезості».
«З приходом пароха о. Ізидора Глинського, - пише о. Григорій Бойко, - українське життя в селі відродилося. Молодий, енергійний о. Ізидор заклав читальню «Просвіти», з допомогою парафіян, за плянами архітектора Олександра Лушпинського, збудував великий Народний Дім у полтавському стилі. Там розташовувалася споживча кооператива «Згода» та позичкова каса. У підвалі була молочарня, що ще перед Першою світовою війною вважалася одною з найстарших у Галичині...
Отець Ізидор піддав думку парафіянам, щоби прикрасити Божий Храм. На їх прохання славний маляр Корнило Устиянович розмалював буцнівську церкву так, що вона стала знана на всю Галичину».
З архівного листування дізнаємося про працю Корнила Устияновича у буцнівській церкві та деякі сторінки життя отця Ізидора. Глинському не було ще й тридцяти років, як від туберкульозу 1888 р. померла його дружина Євгенія, залишивши маленьку донечку Галюсю. Але й та, єдина батькова розрада, не надовго пережила матір і померла у чотирирічному віці.
В архіві Глинського зберігся ескіз іконостаса олівцем, який у 1895 р. зробив Корнило Устиянович. Він відповідає оригіналу у буцнівському храмі. Найвідповідальнішу працю маляр виконував особисто. Упізнати її на деяких образах неважко за елементами національної вишивки на одязі святих, та за його автографами.
Тут доречно розповісти і про згадуваного уже архітектора Олександра Лушпинського. Його долею, як і багатьох інших здібних юнаків села, опікувався Ізидор Глинський. Так, в одному зі своїх листів священник звертався до знаменитого професора Празької політехніки Івана Пулюя за детальною інформацією про вступ туди «ученика Лушпіньского».
Однак Олександр навчався на архітектурному відділенні Львівської політехніки і згодом був співтворцем новітнього національного стилю в архітектурі, так званого українського модерну. Ще будучи студентом, О. Лушпинський брав участь у конкурсі «на проєкт церкви в українському стилі», оголошеному митрополитом Андреєм Шептицьким, і став його переможцем.
Лушпинському належать авторство пам’ятника Т. Шевченку у Винниках, монументальна споруда на честь Маркіяна Шашкевича. За його планами споруджено приміщення теперішнього будинку культури у Буцневі, церкву у сусідніх Серединках та храм у Чернелеві Руському також Тернопільського району.
Тісні взаємини єднали Глинського з видатним педагогом, істориком, громадсько-політичним діячем Олександром Барвінським. Він неодноразово гостював у Ізидора Глинського, якого тепло величав «дорогий брате».
Бували в гостях у Глинського письменник Осип Маковей і громадський діяч Антон Кунько. Близьким родичем Ізидора Глинського був парох Чернелева-Руського - активіст «Просвіти», автор популярної книжки «Пасіка» о. Микола Михалевич. Саме він виховував майбутнього буцнівського пароха, коли той ще був підлітком.
Особливою честю для буцнівчан було відвідання їхньої церкви князем УГКЦ Андреєм Шептицьким. Один із старожилів Буцнева Василь Мокрій пригадував, що у 1912 р. кир Андрей перевіряв церковні справи, а оскільки робота тривала не один день і він мав ночувати на плебанії у о. Глинського, то сільські майстри під його майже двометровий зріст виготовили спеціальне ліжко.
Згодом о. Ізидор брав активну участь в акції звільнення митрополита Андрея, якого 22 серпня 1923 р. було позбавлено «личной свободи та зневолено до побуту у монастирі сестер Шариток у Познані».
Варто згадати і про брата отця - Йосипа Білинського, який народився у с. Козівка Тернопільського повіту. Він закінчив гімназію у Самборі, Львівський університет. На початку 1890-х років став власником аптеки в Каїрі. Підтримував стосунки з рідним краєм, давав кошти на видання творів українських письменників, зокрема І. Франка, а також кошти на навчання дітей бідних селян, сприяв лікуванню у Єгипті Лесі Українки, Дмитра Яворницького, Бориса Грінченка. Великі суми грошей переказував для Національного музею. Він підтримував дружні зв’язки і з Соломією Крушельницькою. Меценатство Йосипа було настільки вагомим, що члени родини вважали його фантастом і диваком.
З листування довідуємося, що буцнівський парох був довіреною особою селян Тернопільської округи, які з різних причин мусили залишати рідну землю. З Аргентини, Австралії, Канади, США та інших куточків світу вони просили опікуватися їхніми родичами, продати ґрунт тощо.
Водночас отець був довіреною особою Білинського в Галичині. У 1902 році Білинський дізнається про події у Львівському університеті: студенти-українці вимагають перетворити виш на український. Через Ізидора Глинського він пересилав гроші для підтримки цих рухів та на будівництво бурс у Тернополі.
Очевидно, що певну суму грошей на доброчинні діяння Йосип Білинський передавав і своєму братові - отцю Ісидору у Буцнів, оскільки упродовж десяти років священник Глинський щедро офірував немалі суми грошей на благодійні цілі та навчання здібної молоді села. При фінансовій допомозі пароха багато селян вислали своїх дітей до гімназії в Тернополі. Одним із таких був Василь Хирівський, який студіював класичну та українську філологію у Львівському і Віденському університетах. З 1906 р. працював у Тернопільській учительській семінарії, Тернопільській українській державній гімназії, у «Рідній школі» Тернополя.
Серед тих, кого матеріально і морально підтримував отець Ізидор, були буцнівські студенти університету Микола Назаркевич, Євген Лукомський, Григорій Бойко та Василь Костів, який у роки Першої світової війни був військовим летуном.
Отець Глинський фінансово підтримував і Наукове товариство імені Шевченка. Тодішній його керівник Кирило Студинський в одному з листів дякує йому за 10 млн польських марок.
Під час Першої світової війни, у 1915 р. майже усе наше село було спалене. За Божою поміччю серед уцілілих залишилися церква і Народний дім. Отець Ізидор з 1915 р. по 1917 р. «дуже ревно і точно сповнював душпастирську працю, незважаючи на можливу утрату життя під час обстрілу міста Бережан».
Ще будучи в евакуації, очолив комітет відбудови Буцнева та Острова і на відшкодування збитків, заподіяних воєнними діями, у централі Краєвій для господарчої відбудови Галичини домігся 1000 корон безповоротної допомоги.
У 1893 р. отець Глинський став дійсним членом НТШ. Восени 1895 року у складі делегації під орудою митрополита Сильвестра Сембратовича взяв участь в урочинах з нагоди 300-ліття Берестейської унії у Римі. 1921 року поповнив ряди «Українського Горожанського Комітету». А ще через 2 роки вступив до Української Народної Трудової Партії.
Ще 27 січня 1891 р. Головний руський виборчий комітет зі Львова звертався до Глинського з проханням докласти зусиль, аби вибори 2 березня до ради державної пройшли на користь руського (українського) народу.
Як шановану і авторитетну людину, отця запрошували на загальні збори господарсько-молочарного Краєвого союзу у Стрию, на засідання наглядової ради господарсько-торгового товариства «Народний Дім» у Тернополі, на хліборобську виставку у Стрию, кооперативне свято у Микулинцях…
Невтомний громадський діяч і парох Буцнева разом із селянами велику кількість продуктів харчування та гроші офірували на підтримку сирітського комітету у Тернополі, споживчо-кредитної «Студентської самопомочі», видавничої спілки «Наш прапор». Пожертвування йшли також на «Інститут для священників імені митрополита Андрея Шептицького в Тернополі», у крайове товариство опіки над інвалідами у Львові, на ремісничу бурсу, кооперативу «Будучність», Українське педагогічне товариство у Львові. 28 березня 1922 р. буцнів’яни отримали подячного листа від міністра ісповідань УНР, професора Івана Огієнка за пожертву 7500 польських марок на користь дітей українських емігрантів.
Старожили розповідали, що о. Ізидор був військової вдачі, суворий, але водночас лагідний, мав підхід до дітей і літніх селян. Відзначався великою побожністю. Мав добре серце і постійно дбав про своїх парафіян.
…На сімдесят другому році життя серце великого пастиря, втомившись від суєти земного буття, назавжди зупинило свій розмірений ритм. 30 червня 1931 р. майже весь Буцнів, мешканці сусідніх сіл та численні друзі з Тернополя і Львова провели його в останню дорогу.
У 2004 р. урочистo відкрито барельєф духовному наставнику та видатному громадському діячеві Галичини на фасаді теперішнього Будинку культури в Буцневі, а тодішньої читальні «Просвіти», ініціатором і натхненником будівництва якої був саме він - отець Ізидор Глинський.
Богдан НОВОСЯДЛИЙ
Фото автора та з відкритих джерел