Прикраси з квітами від тернопільського поета (фото)
Іван Поливода — тернопільський фотограф, поет, співзасновник бренду «Сумна вівця», а крім того, виготовляє прикраси з епоксидної смоли. На темному тлі розміщує засушену квітку, облямовує бронзовою фурнітурою — з’являється брошка чи медальйон. Каже, ці вироби найбільше подобаються тим, що неповторні. А про більше — у розмові з Іваном.
— Коли ти почав займатись хендмейдом?
— Власне, така ідея в голові існувала вже досить давно. І завше хотілося спробувати. Спочатку намагався працювати зі склом, проте зрозумів, що це геть не моє, крім того, уявляв вироби зі скла інакшими, меншими. Себто, як це відбувається: береш два кусні скла, між ними кладеш рослину, обклеюєш краї мідною лентою і тоді на неї наносиш шар олова. Повинне бути ще полірування. Але до нього я вже не дійшов. І почав шукати епоксидну смолу. Прочитав дуже багато інформації, переглянув сотні відео та врешті замовив епоксидку. Спочатку планував робити тільки броші — вони мені й досі найбільше подобаються, — а підвіски з’явились пізніше.
— Що тобі до вподоби у роботі з епоксидною смолою?
— Мені подобається, що на виході це геть не ідеальна штука, чується, що зроблена вона з почуттям. Яким — це вже сам додумуєш. Вірю в такі речі.
_D707129— Можливо, це тому, що я знаю, що ти поет, твої кулони й брошки здаються поетичними. Ну ж бо квіти, темне тло, фурнітура під ретро… Але скажи, як виготовлення прикрас поєднуються із письменництвом.
— Застигла поезія? Можливо. Я не думав про ці речі. Я надаю перевагу пастельним кольорам, геть не контрастним, а барви засушених рослин саме такі. Це мені подобається.
— Як добираєш квіти для робіт? Вони, так мені здається, тендітні, не надто яскраві
— Люблю дуже барбарис. Він маленький та справді не надто яскравий.
Раніше мені допомагала одна людина. Дуже багато прикрас була її ідея і це справді чудово.
— Розкажи про роботу над задумом — одразу знаєш, якій квітці пасуватиме яка фурнітура?
— Ні. Все починається з фурнітури — знаходжу ту, котра мені найбільше подобається, перевагу надаю бронзовим.
Далі думаю, як відтворити колір, що уявляю собі — беру гуаш і змішую. Для більшості прикрас використовую чорний фон. Рідко коли мені вдавалося досягнути такого кольору, що пасував би задумові ідеально. Ну й тоді підбираю заготовлені рослинки. Комбіную, вибираю, як доцільніше розмістити, оцінюю, як вони гармоніюють із фурнітурою.
_D707446— Які матеріали використовуєш?
— Епоксидну смолу. Її видів є дуже багато і слід пробувати ту чи іншу, вибираючи, яка підійде найкраще. Крім того, потрібні шприци, спирт, рукавички, горня теплої водички.
— Яка найскладніша частина роботи?
— Мабуть, чекати, коли застигне епоксидна смола. Перші рази пилючка падала на вироби й вони ставали шершаві, в деяких випадках це було доволі добре й по-своєму красиво.
_D707018(1)— Як би сформулював для себе суть (чи особливості) своїх виробів?
— Кожна із прикрас — одна на світі. Жодну не можна повторити. Унікальність — ось суть. Хочеться складати собі історії, що й через багато років цю річ людина буде носити, і ця прикраса витримає цей час, не втратить блиску. А власник буде пригадувати, де й коли отримав її, й, можливо, передасть далі й далі, і це (сором’язливо посміхається) стане навіть реліквією.
Анна Золотнюк
Фото надані Іваном Поливодою