Тернопільські фотографи розповідають за що люблять свою роботу (фото)

У кожного з них особливий досвід — хтось знімає страви так, що від фото тече слинка й хочеться бігти поїсти; хтось робить перші світлини новонароджених; хтось вглядається в обличчя, аби вийшли якнайвдаліші портрети; хтось чекає на вирішальну мить події; а ще хтось творить ефектне рекламне фото, котре запам’ятовується образами, грою світла та кольорів. 

Уже скоро — 12 липня — День фотографа. Я поспілкувалася з тернопільськими фотографами та попросила пригадати, як вони прийшли в професію, та розповісти, чим вона тримає їх зараз.

 

Леся Ясніцька

Леся Ясніцька

портретна фотографія

Коли мені було 12-14 років, я захоплювалась фотографією та фотографами. Зберігала купу фото й картинок із різних пабліків, які мене надихали, роздруковувала їх і дуже мріяла робити такі ж. Мріяла також про камеру, але була впевнена, що ці мрії ніколи не здійсняться.

Після закінчення школи переїхала в інше місто, вступила на факультет журналістики, а відтак була відеооператоркою на телеканалі ТВ-4, де багато працювала з різною технікою, в тому числі й з фотоапаратом. Час від часу фотографувала, проте то було рідко й не зовсім приносило задоволення.

Згодом вирішила звільнитися з роботи, купити камеру та спробувати заробляти нею. Але те, що приносило гроші, не приносило задоволення, тож майже пів року фотоапарат простояв у шафі.

А коли у мене народився син, разом із ним зародилося дуже багато натхнення творити й фотографувати. Я сфокусувалася на портретах.

Тепер я займаюся тим, що мене надихає, тим, що приносить неймовірне задоволення. І неймовірно щаслива. Впевнена: той, хто шукає, обов'язково знаходить!

Юрко Гудь

Юрко Гудь

портретна, журнальна і рекламна фотографія

Фотографія зацікавила поєднанням технічного і творчого. Спершу мене цікавили налаштування, оптика та ефекти. Зараз — творча частина: створення образів, взаємодія з моделями, атмосфера. Дуже подобається бачити й керувати тим, як світло змінює настрій фотографії. Завдяки кільком класним людям і збігу сприятливих обставин хобі вдалось перетворити в основну діяльність.

Мені подобається, шо у фотографії можливий необмежений розвиток і як сама фотографія загалом, так і напрямки, які я вибрав — зокрема журнальна і рекламна фотографія — мають багато складових, які впливають на мене, перетворюються в бачення та об‘єднуються в фінальну картинку: особисті вподобання/інтереси, все мистецтво/оточуюче, яке бачу/слухаю, технічне завдання конкретної зйомки, експерименти з методами фотографування/обробки. Фотографія подобається тим, шо нею можна займатись все життя, вік тут практично не грає ролі, з часом тільки накопичується досвід, розуміння, надіюсь, що додасться глибини трохи, бо поки мене більше цікавить візуальна частина. Недавно фотографував жінок 35+ і в них особлива енергія — на відміну від підлітків, яким ми в основному створюємо певні образи, ці жінки по-іншому себе проявляють, їх характери відчуваються сильніше. Це кайф. Такі фотки ніби мають більше змісту.

Фотографія — це художня мова, спосіб будувати навколо себе маленький візуальний світик:) Мені це подобається, у мене непогано виходить і я отримую за це гроші. А ше класно, шо сам собі будую графік роботи.

Надя Ротман_1003-51

Надя Ротман

фудфотографія, предметна зйомка, портрети, сімейні фотосесії

Не знаю, чи я власне вирішувала займатись фотографією. Спочатку це було моє хобі. Я ходила на рок-концерти «Висадка» в ЦДМІ ім. Довженка, фотографувала, писала про них. Зйомка рок-концертів була екстремальним досвідом — треба було і самій ухилятись від слемів, і слідкувати, аби не вдарили камеру. Але це була добра школа. Я знімала та писала й про інші культурно-мистецькі події в Тернополі — спочатку для «Свободи», потім — для «Четвертої влади». Якось поїхала на «Прокидання з «Мертвим півнем» до Львова, зробила фото, виклала в Інтернет. Мене знайшов засновник відомої інтернет-платформи «Сумно» Богдан Логвиненко та запропонував додавати фото та писати для них. Мене захоплювало те, що я була в центрі мистецьких подій, що могла потрапити ближче до сцени, поспілкуватись із музикантами, взяти в них інтерв’ю. Був такий випадок. Знову приїхала на «Прокидання…», хотіла взяти автограф у музикантів, за лаштунки не пускала охорона, стою, чекаю, і тут якийсь хлопець каже: «Пустіть, це Надя Ротман». Виявилось, то був Богдан Логвиненко, котрого до того наживо не бачила.

У мене економічна освіта й по закінченню університету мені одразу пропонували державну роботу, проте зрозуміла, що вона не для мене. Тоді я працювала фотографинею в нічному клубі, можливо, в через вік я вибрала цю роботу. Проте про вибір не пожалкувала жодного разу.

Тепер не уявляю свого життя без фото. Хоча концерти й мистецькі події давно не фотографую — тепер більше люблю бути присутньою на них як глядачка. Фотографія — невід’ємна частина життя, так само як камера майже частина мене — спілкуюсь із нею — вітаюся, дякую вкінці зйомки. Хоча, коли відпочиваю я — відпочиває камера.

Ірина Федорович

Ірина Федорович

зйомка новонароджених

Як і багато фотографів, я починала з пейзажів, ранків, вечорів, листочків і всього такого, потім почала творчий  пошук — фотографувала людей, сім'ї, пробувала знімати весілля, проте ніяк не могла знайти себе.

Коли почала фотографувати новонароджених, зрозуміла — це саме те, що мені потрібно, те, що надає крила! Для мене це не просто робота, а щось набагато більше, цінніше, ніж просто спогад, бо кожна маленька особистість має свою родзинку. Тому наразі для мене — це такий собі заряд енергії. А ще лотерея, бо ж не всі дітки гарно сплять впродовж зйомки, як на фото, проте я дуже люблю працювати з такими модельками!

Іван Поливода
Іван Поливода

портретна та репортажна фотографія

Фотографія завжди мене вабила. Все починалося з плівки. Диво — шматок пластику може передавати зображення.

Я часто брав участь у походах, а наш керівник групи мав «Зеніт-Е». Це була перша дзеркала, котру тримав у руках. (Хоча, коли мав десь років чотири, розтрощив дзеркалку та об’єктив. Мені соромно й жалію про це, поверніть назад!). Потім часто позичав фотоапарат, аж поки не придбав свою дзеркалку «Киев-19» з об’єктивом «Геліос 81-Н», яка досі у мене є. Поволі знімаю на плівку, проте пріоритет надаю «цифрі» — вона дає змогу розвиватися швидше. Фото, зняте на плівку, чимось схоже на готову картину, де важко щось змінити, а «цифрове» можна правити, одразу побачити результат — так легше та швидше виявляти й фіксити помилки.

Я продовжую фотографувати, бо маю мету стати художником. Мені хочеться робити фотокартини і так реалізовувати себе як митця.

Павло Балюх

Павло Балюх

репортажна, портретна, сімейна фотографія

Мій батько — фотограф, тому вдома завжди була фототехніка. Я почав зайтись фотографією вже після закінчення художнього відділу кооперативного технікуму. Десь у 2009 році купив перший професійний фотоапарат — дзеркалку Рentax k20. Далі — проби портретів друзів і родичів. Поштовхом для розвитку був популярний серед молодих фотографів сайт foto.te.ua, яким займався Максим Дрогобицький, за що йому величезне дякую. Брав участь у конкурсах. Далі етап комерційних зйомок, весілля... Потім трохи відлучився закордон, коли приїхав, відкрив із напарником фотостудію, займався в основному художніми фотосесіями. Зараз студійний етап теж відійшов, працюю з агровиданнями.

Фотографія мені подобається тим, що дає можливість передати своє бачення іншим. Показати те, що вважаю красивим, із найкращого ракурсу.

Запитувала Анна Золотнюк

Фото зі сторінок респондентів на Фейсбуці

Це цікавоТернопільТеренлюдифотографиДень фотографа