Французька Сорбонна аплодувала ректору з Тернополя (інтерв’ю)

Досить знакова для науково-освітнього простору Європи подія  відбулася у Франції. Там, у Сорбонні пройшло засідання  ХХІ Генеральної асамблеї  Асоціації Європейських університетів. Від України у ній взяв участь і виступив ректор Тернопільського національного економічного університету, доктор економічних наук, професор Андрій Крисоватий.

З ним і зустрівся наш кореспондент.

Про погляди, інтереси та пошук компромісу між ними

- Андрію Ігоровичу, якою ж була ключова тема цьогорічного авторитетного зібрання ректорів із різних європейських країн? - Передусім,скажу, що наш університет – член Європейської асоціації університетів. А вона представляє та підтримує вищі навчальні заклади у 46 країнах, сприяє у проведенні Генеральної асамблеї, цього унікального форуму для можливої співпраці,надає можливість слідкувати за останніми тенденціями в галузі вищої освіти та науки.

- Так, ось, на цьогорічне засідання у Соробонну з України було запрошено два вузи. Це – Київський національний університет імені Бориса Грінченка і наш навчальний заклад – Тернопільський національний економічний університет. Розпочав засідання Генеральної Асамблеї Жан Чамбаз, президент Університету Сорбонна з промови на тему: «Лідерство університетів». Тож, зрозуміло, саме ця тема й була ключовою усіх виступів та дискусій під час проведення круглого столу.

- Прошу, хоча б, тезисно, про хід дискусій.

- Перш за все, відзначу, що усіх 326 представників вишів Європи, які прибули у Сорбонну, розділили на три групи. Наш університет було відібрано до найвищої, «червоної» групи. Туди увійшло 48 ректорів, зокрема і теперішній голова Асоціації – ректор з Ірландії, який і вів нашу секцію. Я виступив із доповіддю на тему: «Університетські цінності при формуванні лідерських якостей».

- Який ж головний меседж Вашої виступу?

- Прагнув донести усім учасникам Генеральної асамблеї те, щоб вони зрозуміли: в Україні формується громадянське суспільство і те, що саме завдання університету з його цінностями у формуванні такого суспільства – ключове.

- Все-таки, навколо чого точилися дебати? Дуже жваву полеміку викликали такі постулати, як от, наприклад, що є первинним – погляди чи інтереси?

- Очевидно, інтереси у громадянському суспільстві – багатогранні. Їх дуже важко збалансувати без поглядів, Тому, якщо ми перейдемо повністю на «вільнодумство», без усвідомлення, то тоді дуже важко буде збалансувати інтереси. Зрештою, це те, що ми зараз маємо в Україні, до речі, і у Франції подібна ситуація.

- Навіть так?

- От, коли я спілкувався з ректором університету з Ліону, то він каже, що ж дуже багато розчарованих французів, особливо молодих людей, які налаштовані виїжджати з Франції. Я був цим шокований. Думав, що тільки у нас багато таких людей, які хочуть покинути Україну, а це ж Франція, класична Європа і такі ж самі проблеми!

- Тобто, йдеться про те, що не треба шукати десь щось краще, а треба подумати, що зробити, аби тут було краще?

- Саме так. Тому я завжди роблю оту паралель між поглядами й інтересами. Наші інтереси завжди хочуть бути вищими, але, переважно, за чийсь рахунок. Але ж треба подивитися, які є цінності, які погляди.

- Мабуть, усе повинно, як кажуть, «відштовхуватися» від християнських цінностей?

02

- Безумовно, що так. Адже наші найбільші цінності, це, власне, як Ви кажете, цінності загальнолюдські, християнські і з них, передусім – любов до ближнього. І от, основне кредо Генеральної асамблеї було спрямоване на те, щоб знайти компроміс у цих поняттях.

Про науку, без якого суспільний розвиток неможливий

- І хто тут має показати приклад?

- Саме – наукова еліта. Вона повинна засвідчити у цьому приклад, яким чином можна знайти компроміс для збалансування таких інтересів. Адже подивіться, у кожної групи є свої інтереси. Тож ми повинні чітко визначити погляди, які дозволять нам знайти компроміс. І, якщо ми навчимося збалансувати інтереси, то тільки тоді ми матимемо поступальний рух вперед.

- І це єдина умова розвитку, такого, як Ви кажете, поступального руху вперед?

- Знаєте, дуже гарно виступав президент Сорбонни, який сказав, що все ж таки без науки суспільний розвиток буде, але він буде поетапний і матиме дуже велику амплітуду, можливі, як великі падіння, так і піднесення. Але важливо збалансувати оті можливі падіння і піднесення.

- Тобто, треба зменшити оту амплітуду, оту хаотичність

- Саме так. Бо люди найбільше бояться хаосу і невизначеності. І саме певні цінності повинні лягти в основу того, щоб сформувати особистості, показати, що суспільство вимагає сталого розвитку. А сталий розвиток – це усвідомлення того, що людина захищена від певного суб’єктивізму, не перебуває у стресі, не думає, постійно переживаючи - а що буде, а що станеться і тому подібне. І кожен із нас повинен відчувати від суспільства оту захищеність.

- Чи були під час дискусій ще теми, які близькі як Україні, так і іншим європейським державам?

- Так, були. От поляки говорили, що у них дуже велика проблема, це те, що багато виїжджають у Францію, Німеччину, але натомість приїжджають до них, у Польщу, українці. І ось, один із учасників дискусії, поляк з Вроцлава Анджей Ковальчук сказав, а що робитимуть українці, де їм взяти таку заміну? Цим він підкреслив, що вони нас, як націю, поважають і за нас переживають.

- Зараз є чимало точок зору щодо того, яким має бути сучасний університет, торкались цієї проблеми і в Сорбонні?

- Звичайно, що так. Є тут дійсно різні точки зору. Наприклад, я вважаю, що університет, як просто навчальний заклад себе вже відживає. Це має бути центр, де формується майбутня еліта суспільства. Треба усвідомити важливу тезу, що закладаючи в університеті разом із знанням певні цінності, передусім, патріотизм, повагу до ближнього, вміння бути самостійним, бути особистістю, ми повинні навчити студента вміти працювати в колективі.

08

- Так, ти можеш бути лідером, але не одинаком. Оце і є головне завдання університету – навчити кожного, хто захоче стати лідером, вміти враховувати думку іншого, ефективно працювати в єдиній команді, зуміти знайти отой консенсус, зрозуміти, що твоя ідея не стовідсотково вірна, хтось теж має право на свою слушну ідею. Тож вмій це усвідомити , зрозуміти.  Тобто, основне завдання університету - не давати енциклопедичні знання, не «накачувати» знаннями, а навчити, підготувати студента застосовувати  отримані знання на практиці, оті набуті навики та вміння.

Про освіту, вкладаючи в яку, ми думаємо про наше майбутнє

- Ці постулати однакові як в Україні так і за кордоном, коли ми кажемо про університетську науку?

- Почну з того, що фахова підготовка повинна базуватися на певних цінностях. І, знаєте, спілкуючись із шведами, з італійцями, я зрозумів, що у них – різні цінності.

- Навіть в оцінці ролі держави. От, швед каже, що держава повинна взяти на себе всі соціальні видатки і вона повинна мати певні бюджетні ресурси, для того, щоб усе це фінансово забезпечити. Тобто, вони усвідомлюють, усі суспільні блага повинні фінансуватися державою. Італійці ж зовсім по іншому вважають. От, ректор італійського університету каже, а чому це держава має стільки багато брати з університету податків, а кожен, хто хоче навчатися, нехай бере кредити, сам платить за навчання і все. Так що тут різні підходи у різних країнах.

- А у нас, в Україні, що тут є визначальним?

- Виступаючи перед членами Асоціації сказав, що Україна, як держава, яка перебуває зараз на етапі становлення, безсумніву, повинна думати про соціальний захист.

- Але разом з тим, нам треба усвідомити, що вкладаючи в освіту, ми думаємо про майбутнє. Якщо ми не вкладатимемо в освіту, ми  опускатимемося, передусім, в технологічному плані, все нижче і нижче. І треба зрозуміти, що майбутнє України - тільки в наукоємкій галузі. Ми бачимо, який зараз сплеск, ріст ІТ – технологій, бачимо нові можливості наших студенів, які цікавляться новітніми розробками, зокрема, у сфері штучного інтелекту, нейромереж, бенчмаркінгу, отого беззупинного і систематичного пошуку і впровадження найкращих практик, досвіду, що дасть очікуваний, ефективний результат.

Про студента, як частинку соціуму

- Чи за таким, як Ви кажете, безупинним пошуком, своєрідними інтелектуальними перегонами, не втрачається певна, якщо можна так висловитися, «окремішність», дистанціювання молодої людини від оточення?

- Ви правильно зауважили. Так, суттєво усвідомити, що кожен з нас – елемент соціуму. І дуже важливо навчити студента, щоб він був готовий жити у соціумі. Адже ти не досягнеш успіху, коли відгородишся від усіх. Ти повинен працювати у певному середовищі, ти є частинкою соціуму.

- І потрібно усвідомити, що будучи елементом соціуму, ти змушений ділитися певними своїми свободами,ти втрачаєш певні свободи. Але, при цьому, ти набуваєш нові можливості для свого розвитку,

- ...створюючи щось нове, необхідне для суспільства.

- Саме так. От, там, у Сорбонні запитав мене ректор з Берліна про те, яким чином українські університети можуть дати науковий продукт для перебудови економічного комплексу держави?

Чи можливо, вам потрібен наш науковий продукт? – запитав він. Я відповів, що університет, це дійсно структура, яка готує студентів, майбутніх фахівців. У нас є науково-педагогічні кадри, які можуть готувати і давати певні наукові продукти. Тут я процитував  слова Тараса Шевченка про те, що «чужого научайтесь і свого не цурайтесь». І навів  йому низку яскравих прикладів про українців-вчених,які залишили помітний слід у розвитку світової  науки. Й серед них - наші земляки – Іван Пулюй, Олександр Смакула, Іван Горбачевський та інші. Тобто, є українська наукова школа. І вона в Україні поки що не розгублена.

І завдання науковців - формувати на основі цінностей, ментальностей умови для розвитку науки. Так, це дуже добре, що є наукові школи, наукові теорії, скажімо німецьких науковців. Але ми хочемо, щоб наукове підгрунтя для трансформації саме українського  господарського комплексу базувалося  б на вітчизняних наукових розробках, бо вони адаптовані до наших умов. Чиста зарубіжна модель для простого копіювання в Україні не приживеться.

- У нас, в Україні часто кажуть, що студент – ключова фігура освітнього процесу. Ця теза притаманна і для діяльності європейських університетів?

- Не зовсім так. От, коли я говорив про студентоцентризм, то у Соробонні це не всі сприйняли однаково. А я їм говорив, що студент в Україні не є просто об’єкт для діяльності вищого закладу освіти.

- Він, напевно, є суб’єктом такого навчально-виховного, наукового процесу?

- Точно, саме так. Студент – невід’ємний елемент такого процесу. Більше того, він, студент іноді заставляє викладача реагувати на певні зміни, запити молодих людей, які хочуть знати більше. А от ректор з Парижу казав , що у них студент може ходити на лекції чи ні, але він має поглинати те, що ми йому даємо. Я відповів, що тут вже проглядається якийсь елемент авторитарності.

- А що у нас таке не було у радянській школі, у тому числі й вищій?

- Так, було, але зараз, коли хочемо виховати особистість, креативно думаючу особистість, ми повинні змінювати підходи до навчального процесу, аби студент був, як Ви сказали,  учасником навчального, наукового процесу. Наприклад, у нашому навчальному закладі, наукові думки студентів іноді лягають в основі наукових розробок. Зрештою, чи зміг би Ілон Макс, розробити, скажімо, електромобіль, якби не було перед цим студентського наукового стартапу щодо уніфікації використання електроенергії? Тому я завжди кажу: завдання керівника наукового гуртка чи наукового студентського товариства  не відхилити думку студента, а дати йому висловитися, вислухати його. А от, у Гарварді зараз навіть розглядається так звана теорія «картинного» студента. Тобто, студент має бути просто «картинка», просто слухати що каже лектор, викладач і все.

- Але це ж неправильно…

- І я так кажу. Це що, театр одного актора-лектора? А де ж полеміка? Треба вміти слухати студента,зуміти навчити його  висловити свою думку, логічно сформулювати її. Але якщо ми її обірвемо раз, другий, третій, то молода людина не насмілиться більше щось висловити. І от, тут завдання - формувати такі групи не тільки в аудиторіях, але й і поза ними, де б студент висловлював свої думки, розвивав своє мислення. Це стосується і дуальної освіти.

- Тобто, ефективного поєднання роботи і навчання?

- Так, це коли навчальний заклад готує майбутнього спеціаліста разом із фірмою, підприємством, де згодом працюватиме молодий фахівець. Так ось, як ми активно засвоюємо цю практичну складову у навчальному процесі? Тобто, суть у тому, щоб студент у стінах вишу вислухав теорію, пішов на практику, в реальний сектор і сам спробував себе там проявити.

- А якщо він на виробництві чи безпосередньо на своєму майбутньому місці роботи зіткнеться з певними перешкодами, проблемами?

- Якщо йому щось не вдається, він знову повертається до професора, викладача, який повинен його уважно вислухати і порадити, як йому бути у тій чи іншій ситуації. Завдання викладача дати можливість студентові усвідомити, яку він помилку здійснив і чому, сприяти у тому, щоб студент, принаймні, зробив ті чи інші помилки, поки він ще навчається, а не тоді, коли він вже працює, бо тут, у вузі він ще має може їх виправити за допомогою викладача.

Бо коли він зробить подібні помилки вже під час роботи, то він втратить свій імідж, а,можливо, й бізнес, зазнає репутаційних втрат, знизить свій статус чи навіть, може позбутися місця роботи.

- Тобто, виш повинен навчити студента працювати над собою, над своїми помилками, не боячись під час навчання, що його за це хтось картатиме?

- Саме так. Коли буде такий підхід до аналізу помилок, коли студент не боятиметься визнавати свої упущення, помилки, а розвиватиме за допомогою наставників свій інтелект, кращі риси характеру, у тому й числі задатки особистості-лідера, то тоді такі спеціалісти й матимуть майбутнє, а отже й Україна. Про це я й сказав, зокрема, виступаючи у Сорбонні…

Фото автора та з домашнього архіву Андрія Крисоватого