Хутір Веснівка на Тернопільщині: Третій Надзвичайний Великий збір ОУН (частина 2)

[caption id=«attachment_134407» align=«alignnone» width=«200»]

Родина Федорів

Тетяна Федорів (дівоче прізвище Микитів) народилася і виростала на хуторі Веснівка і в Денисові. Після війни з чоловіком Ярославом виїхали в Канаду. Уже далеко закордоном стала письменницею, поетесою. Померла у 1989-му, не дочекавшись відновлення незалежності України.

Ярослав Федорів – рідний брат Петра Федоріва, референта Служби безпеки ОУН, якого коротко згадувалось в першій частині.

У 1940 році готувалася родина Тетяни до її весілля. Тоді у неї був інший наречений. Однак, стати їм на рушник не судилося.

– У 1992 році, коли ми відкривали пам’ятник Тетяні Федорів у Денисові, на відкриття прибув її чоловік Ярослав  з Канади. І після кави він відвів мене і з сумом на очах признався історію першого кохання своєї дружини, – почав розповідь директор Краєзнавчого музею в Денисові Богдан Савак.

Тоді час був не спокійний. Всюди сновигали чекісти, виявляючи «ворогів народу». За кілька днів до весілля нареченого прямо з подвір’я забрали в тюрму до Тернополя.

– Тетяна була дуже вродлива дівчина, 18 літ. До неї ходив хлопець з родини на прізвище Мельник з Козови. Уже до весілля все йшло повним ходом. А за тиждень перед шлюбом його заарештувують більшовики.  Коли німці прийшли і розбили тюрму в Тернополі, вона пішла дивитися за своїм нареченим. Трупів купа, але між ними його не знайшла. Коли подивилася на стіну, а він за ребра зачеплений висить на гаку. Паси шкіри теліпаються… І в такій ненависті до більшовиків згодом вийшла заміж за Ярослава, бо його брат був в УПА.

Скоріш за все, Петро Федорів на псевдо «Дальнич» міг бути одним із головних керівників щодо організації безпеки учасників ІІІ-го Надзвичайного Великого збору ОУН у Веснівці і Золотій Слободі. Так чи інакше це йому рідний край. Відтак, він міг бути присутнім на самому Зборі і його псевдо Михайло Степаняк міг і не знати, тому на допиті не сказав.

Сам референт СБ ОУН потрапив у вересні 1947-го року в полон до поляків поблизу села Річиця Томашівського повіту Люблінського воєводства. Майже три роки катований на допитах, на співпрацю зі слідством не пішов. У січні 1950-го засуджений до страти у Варшаві, помилування не просив. Його розстріляли 11 квітня 1950-го року. Похований у столиці Польщі на Служевському цвинтарі в безіменних могилах разом з останками більше десятка стрільців УПА.

Об’єднання ОУН і УПА Підготовка велася досить активно при великій конспірації. У Золотій Слободі зупинили на літо млин, щоб з інших сіл не їхали чужі люди.

Як каже Богдан Савак, саме проведення збору затримувалося через одного чоловіка.

– Пішли чутки, що хтось з лідерів ОУН мав приїхати поїздом. Чекали на когось дуже важливого, але він запізнювався.

Хто це був за чоловік, можна лиш здогадуватись. Ймовірно, очікували приїзд Миколи Лебедя – другого заступника Степана Бандери в ОУН(Р). Або Дмитра Клячківського з Волині.

Варто зазначити, що серед лідерів ОУН(Р) були розбіжності. Так, Роман Шухевич разом з Дмитром Клячківським відстоювали боротьбу відразу на два фронти: проти гітлерівців і проти Червної Армії. Микола Лебідь і Михайло Степаняк виступали проти дій УПА на антибільшовицькому фронті, вважаючи, що воюватимуть українці проти українців.

Крім того, Дмитро Клячківський стояв на тому, що УПА має бути самостійницькою без прямого впливу рішень ОУН. Роман Шухевич прагнув єднання усіх проукраїнських сил в одну міцну організацію.

Безперечно одне, що до самої дати проведення Збору гарячі розмови і переконання в тих чи інших програмних цілях і напрямків дій тривали в Золотій Слободі. Але як уже зазначалося вище, німці розвідали про зібрання Головного Проводу. Слід було швидко змінювати місце перебування.

Отож, усі перебираються до Ганни Микитів на хутір Веснівку. Місця у неї в стодолі було замало для не менше 20 людей. І рад не рад батько Тетяни Федорів, яка вже на той час була одружена з Ярославом, теж приймає до себе жити лідерів ОУН-УПА.

Тут Роману Шухевичу вдалося переконати у правильності вести боротьбу на два фронти. Його обирають Головним командиром УПА. І саме тут на Веснівці він отримує нове псевдо, яке стало його другим ім’ям, – Тарас Чупринка.

– Роман Шухевич стояв на тому, щоби об’єднати ОУН і УПА і не робити поділів. Переконавши в цьому побратимів, тому його й обрали головним керівником, – підкреслив директор Денисівського музею.  

Разом з тим, під час Збору прийнято ряд важливих програмних засад, які визначили подальші дії повстанського руху під керівництвом єдиної державницької структури ОУН-УПА. І саме тут було затверджено гасло, що стало просвітницьким у великій боротьбі проти більшовизму: «ВОЛЯ НАРОДАМ! ВОЛЯ ЛЮДИНІ!».

Оригінали Постанов знаходяться у Федеральний військовий архів у Фрайбурзі. - Ф.RW 5. - Спр. 464. - Арк. 53-55.

Брошурами Постанови ІІІ-го Надзвичайного Великого збору ОУН в неповному тексті розповсюджувались серед населення. Одна з таких брошур зберігається в музеї родини Демкур «Спадок», що в Тернополі.

Тут золотими буквами має бути написано Будинок Ганни Микитів у Веснівці, де проходив Надзвичайний збір, зараз від віку валиться. Як запевняє Богдан Савак, готується проект на його відновлення.

Будинок знайти на хуторі не складно. Від залізничної зупинки «Садова» тягнеться на південь ґрунтова дорога. Нею прямо пройти двісті метрів і повернути праворуч на захід у провулок, де ще стоїть кілька хат. Крайня хата, оточена високими ялинами, – і є хатою родини Микитів. Задня стіна уже впала, стріха теж частково провалилася.

На стіні від вулиці – таблиця. Напис: «Тут, на хуторі Веснівка, 21 – 25 серпня 1943 року відбувся ІІІ-й Надзвичайний Великий Збір ОУН».

– Ганна Микитів розказувала, що, коли відбувався Збір, підійшов до неї чоловік і дружньо обняв за плечі. «Не переживайте, – каже, – колись на вашій хаті золотими буквами буде написано, чому ми тут зійшлись». Вона собі все думала чи хтось її підказав, що це був Микола Лебідь. Ми, коли проводили там заходити, то не раз говорили та і я озвучував, що тут має бути золотими буквами написано. Але…        

____________________________________

До читачів.

Сайт «Терен» продовжує публікацію матеріалів місцевого дослідника Назарія Наджоги під загальною назвою «Загублене Тернопілля». Назву ми обрали не випадково, бо віримо, що загублену річ колись та й можна віднайти. Так і з історією нашого краю. Є цікаві факти, які невідомі широкому загалу. Нашим читачам пропонуватимемо дізнатися більше про те, чим колись славилося Тернопілля, але зараз про це майже ніхто не знає. Дуже часто ми захоплюємося цікавинками звідусіль, а цими текстами ми хочемо звернути увагу на оригінальність того, що маємо під боком – в межах Тернопільської області.

Тексти в рубриці «Загублене Тернопілля» виходитимуть на сайті «Терен» щосуботи та щонеділі о 20 год.

Назарій Наджога