Історія Тернополя двадцятого століття у листівках (фото)

Костели єзуїтів і парафіяльний, Середня церква, стара синагога. Є місце, де ці споруди досі живі та здорові, а крім них — десятки інших будівель та вуличок. Збереглись вони на листівках початку двадцятого століття. А ті локалізувались на стенді обласного краєзнавчого музею у відділі нової та новітньої історії. 

До огляду тут більше сотні листівок. Це — копії, оригінали (близько двох сотень) у фондах музею, де їх зберігають із відповідними режимами температури й вологості. Для експозиції завідуюча відділенням нової та новітньої історії Любов Катеринюк,  та завідувач сектором цього відділу Володимир Пукач вибрали найкращі. 

Друкували поштівки у Львові, Києві та Кракові. Видавництва були різні: Подільське товариство туристично-краєзнавче в Тернополі, Подільська книгарня в Тернополі, книгарня публічна в Тернополі, салон малярів польських в Кракові й інші. Серед авторів фото: Г. Аксельрад, Е. Юркевич, В. Ляуб. Деякі світлини робив Брунон Калішевський, один із найвідоміших тернопільських фотографів першої половини минулого століття. Його студія, як і робітні інших фотографів, містились на пасажі Адлера, нинішній вулиці Олени Кульчицької. Продавали такі поштівки, найімовірніше, у книгарнях. Зважаючи на різноплановіcть та різноманітність, виготовляли їх багато. Проте листівок минулого століття із видами Тернополя збереглась дуже невелика кількість, тому вони рідкісні та дорогі. Більшість музейних поштівок чисті, проте трапляються й з написами, іноді на лицьовій стороні. 

Любов Катеринюк розповідає, що ідея зробити стенд із листівками старого міста виникла через цікавість відвідувачів, котрі запитували, чи є такі в музеї. На її думку, старі поштівки — важливий історичний документ про побут і вигляд довоєнного Тернополя, котрі докорінно змінила Друга світова війна. 

Листівки поділені на кілька тематичних груп. Одна з найбільших за обсягом — втрачені пам’ятки. Серед них і пам’ятники, котрі не дійшли до наших днів. Приміром, монумент Юзефу Пілсудському. Встановлений в 1935 році, він став першим, присвяченим цьому військовому діячеві на території Польщі. Монумент був помпезний — Пілсудський верхи на коні розташовувався на високому постаменті, внизу обіруч фігури офіцерів. Створив пам’ятник Аполлінарій Гловінський, за деякими даними, уродженець Тернополя. Монумент був на теперішньому майдані Волі (колишня площа Яна Собєського)

Пам’ятників Адамові Міцкевичу у місті було два, обидва знищили під час війн. Перший встановили 1897 року в сквері його імені (нині — Театральний майдан), автор монументу — Томаш Дикас. У 1923 році встановили новий, там же. Він не пережив Другої світової. 

З різних ракурсів зображені парафіяльний костел Матері Божої Неустанної Помочі, знищений радянською владою в 1955 році, та єзуїтський костел Непорочного Зачаття Найсвітлішої Діви Марії, перебудований під швейну фабрику. Є зображення старої синагоги, котру знищили під час Другої світової, церкви Успіня Пречистої Діви Марії на рогатці, зруйнованої в 1962 році. 

Зникали не тільки споруди, а місця, важливі для міста. Зокрема, площа Старого ринку, від забудови якої вціліла тільки колишня аптека, нині приміщення обласного лікарсько-фізкультурного диспансеру; суконниці з арочними склепіннями, до речі, на думку світлої пам’яті краєзнавиці Любомири Бойцун, листівка із їх зображенням одна із найстаріших у добірці. Немає й вулиці Перля з рядами ряди дво- і триповерхових кам'яниць, перші поверхи яких займали крамниці, склади та аптеки, горішні були житловими. 

Фотографи минулого активно знімали руйнування міста Першої світової, а зображення з'являлось на поштівках. Ось пошкоджена пишнооздоблена кам’яниця на розі сучасних вулиці Руської та бульвару Т. Шевченка; знищені товарні склади на залізничному вокзалі… Залишаючи місто у липні 1917 року, російські війська підпалили центральну частину. Згоріло багато будівель. Зруйновані були залізничний вокзал, площа Ринок, спалений палац Віктора Чарковського на Загребеллі, підірвані електрівня, мости — пішохідний, Смиковецький та залізничний Бродівський. 

Інша частина збірки — листівки із фотографіями подій. Як ось мітингу солдат російської армії. Після лютневої революції почались заворушення, зокрема, й у Тернополі. Для того, щоби підняти бойовий дух, у наше місто приїжджав голова Тимчасового уряду Росії Олександр Керенський. З балкону полковниківки агітував за продовження наступу. Наступ Керенського не був успішний і в липні 1917 року Тернопіль звільнили від російських військ.

Багатолюдним було освячення каплички біля теперішньої міської лікарні швидкої допомоги, 1918 року. Володимир Пукач наголошує на унікальності поштівки — зображення цієї каплички більше нема на жодній світлині. Вона — єдина споруда в неороманському стилі у місті, яка до нашого часу дійшла у хорошому стані. Мій співрозмовник пікреслює: дуже прикро, що нині вигляд каплички спотворено — оригінальний дах зруйнували, замість нього встановили сучасне покриття із цибулевидними баньками.

Серед інших будівель, котрі дійшли до наших днів, і чий сучасний вигляд цікаво порівняти із давнім, — одна найпомпезніших будівель початку минулого століття — готель «Подільський». Він же був найпрестижнішим і обладнаний найсучаснішими технічними новинками, як ось водогоном і електричним освітленням. Тут зупинялись письменник і громадський діяч Іван Франко, письменник і актор Марко Кропивницький, актор і режисер Микола Садовський, актриса Марія Заньковецька, композитор Микола Лисенко, співачка Соломія Крушельницька. Тут же розташовувався перший кінотеатр у місті. Власницею готелю була українка Юстина Шидловська, котра багато зробила для українських громадських організацій.  

Непогано збереглась ощадна каса на майдані Волі (колись площа Яна Собєського). Зводили її з 1895 року по 1896 рік. У радянські часи тут надбудували третій поверх, але це не зіпсувало будівлі. До речі, будинок цікавий не тільки ззовні — всередині збереглась автентична плитка. У переробленому за радянських часів вигляді до нас дійшла будівля польської захоронки, тобто дитячого садка, на вулиці Князя Острозького. До речі, навпроти неї  розташовувалась українська захоронка, яка також збереглася. 

Група листівок показує загальні види міста. Робили їх із найвищих точок. Такими були, зокрема, Петриківська гора (район сучасної вулиці Петриківської) та Микулинецька гора, місце, де зараз розміщене кладовище. Багато панорам знімали з вежі парафіяльного костелу, найвищої споруди Тернополя, котра сягала 69 метрів. 

Місто початку минулого століття було дворівневе — житлова забудова рідко перевищувала три поверхи, виділялось кілька будинків, як ось Другої цісарсько-королівської гімназії (тепер четверта школа) та будинок Товариства Народних Шкіл, нині бульвар Т. Шевченка, 1. Домінантами були культові споруди — вони чітко виділяються на тлі інших. Ця впорядкованість обрію захоплює. Вона медитативна та спокійна. 

Фотографії, зроблені в минулому, взагалі притягують. Уже їхній вік править за естетичну категорію, надто ж, коли вони зроблені у добу, настільки романтизовану, що під омофор її впливу потрапляють будь які деталі. 

Тож заходьте й занурюйтесь у простір, де живе те, чого вже немає, й дивіться на те, що було. 

Анна Золотнюк

Фото авторки