«Ключ Поділля», який на Тернопільщині не змогли взяти ні козаки, ні татари (фоторепортаж)

Сьогодні пропонуємо знайомство із досить цікавою, самобутньою фортифікаційною спорудою.

Це – Язловецький замок, один із найдавніших на Тернопільщині.

РИЦАРСЬКИЙ ЗАМОК І МАГНАТСЬКИЙ ПАЛАЦ

А дорога до колись прекрасного містечка з ренесансною архітектурою, а нині - села Язловця, що в Бучацькому районі, неблизька і, м’яко кажучи, далеко не ідеальна. Від Тернополя сюди – понад 80 км. Але цей шлях таки варто подолати, аби сповна зануритися в історичне минуле цього куточка тернопільською краю, де на високому пагорбі зберігся Язловецький замок із палацом.

Стати попутником та екскурсоводом я попросив Руслана Підставку. Він – багатолітній дослідник історичної спадщини Тернопільщини, зокрема, фортифікаційних споруд, автор численних наукових розвідок, науково-популярних статей, кількох книг, зокрема й про історію, архітектуру Язловця та, зрозуміло, тутешнього замку.

- Пане Руслане, а чому Язловець та його замок історики часто називають «ключем Поділля»?

01

- Справа у тому, що Язловець, до якого ми прибули, ще за часів правління князів Коріатовичів у XIV ст. був важливим форпостом на обороні південно-західних кордонів Поділля. Тож у часи постійних татарських набігів виникла необхідність у посиленні оборони краю, де будувалися кам’яні укріплення. Ось і замок у Язловці вважався символічним «ключем», оволодіти яким, означало мати доступ до нових подільських, і не тільки, територій.

- Коли ж постала ця твердиня у Язловці?

- Найдавніша письмова згадка про Язловецький замок, згідно з нашими останніми дослідженнями, датується 1373 роком, хоча існування першої оборонної мурованої споруди припадає вже на другу половину ХІІІ ст. На думку більшості дослідників середньовічних оборонно-фортифікаційних споруд, цей замок – один із найдавніших на Поділлі. Він належав до рицарських замків, якими володіли магнатські сім’ї.

02

- Звідси, з узвишшя, де ми стоїмо, видно, що ця кам’яна споруда домінує над місцевим ландшафтом, ніби дійсно прикриваючи Язловець, який лежить на північ від замку.

- Так, Язловецький замок, як бачите, розташований на досить високому пагорбі, нижче Подільського плато, в меандрі річки Вільховець, лівої притоки Стрипи, що огортає його своєрідною петлею. Саме ж містечко було оборонними укріпленнями, що не дотикалися до замку. Стіни замку збудовані з міцного девонського пісковику різноманітних відтінків - від червоного, до сіро-зеленого. А окремі архітектурні деталі виконані з білого вапняку, - розповів Руслан Підставка.

03

БАШТИ, БАСТІОНИ ТА БАСТЕЇ

І ось ми йдемо з Русланом Підставкою уздовж давніх мурів Язловецького замку. Мій екскурсовод каже, що ця фортифікаційна споруда мала щонайменше шість періодів будівництва, кожен із яких надавав замку нових обрисів.

- Спочатку замок мав видовжену п’ятикутну форму з одним усіченим, зрізаним кутом. У західному куті була вежа ХІІІ ст., а поблизу воріт, замурованих у XVI ст, прибудовано житловий будинок, а біля нього - глибокий колодязь. Зі східної, кутової сторони, замок захищено від можливих нападів стіною. Перед нею був рів, зроблений у скелі, котрий підсилював оборону замку, - каже пан Руслан.

За його словами, наступні перебудови щораз зміцнювали обороноздатність фортифікаційної споруди.

04

Бастіони, що зводилися на кутах Нижнього замку, призначалися для вогневого захисту мурів, ровів, обстрілу місцевості перед укріпленням. А приземиста оборонна будівля – бастея, слугувала захистом від флангових обстрілів з вогнепальної зброї.

Існує легенда, що Язловецький замок мав підземний тунель, який з’єднував його з Бучацьким замком. Та, як вважає Руслан Підставка, вірогідніше, що такий тунель міг бути, але як запасний вихід із фортеці, і не до Бучача, а десь на південну сторону замку – до річки Вільховець.

«МІЦНИЙ ГОРІШОК», ЯКИЙ ОБХОДИЛИ І ТАТАРИ, І КОЗАКИ

За міцністю і оборонним засобами замок у Язловці зараховувався до найкращих фортець краю. Його ніколи навіть не намагалися здобути татари, не спокушалося на нього і козацьке військо.

05

Проте через недбальство та бездарність командирів, які керували оборонцями, замок двічі здавали майже без бою туркам у 1672 та 1676 роках, - каже Руслан Підставка. - У турецько-польській війні він був доведений до руїни і відбудований аж на початку XVIII ст Яном Конєцпольським. Тоді час середньовічних фортець уже минув. А останні власники замку Любомирські, Понятовські не турбувалися про його вигляд і стан. Натомість, вони розбудували і прикрасили у 1746 році замковий палац, а поряд з ним заклали парк.

ПАЛАЦ, МОНАСТИР ТА ГРОБНИЦЯ-УСИПАЛЬНИЦЯ

Тож у середині XVIII ст., розповів Руслан Підставка, власники замку перебудували його долішню частину у пізньобарокову резиденцію.

06

Вона, з аркою і фронтоном та геральдичними барельєфами й ренесансно-бароковим порталом, перенесеним із замку, добре збереглася й донині. Тут часто люблять фотографуватися туристи. Під час перебудови нижнього замку у палац, були збережені староіталійські бастіони, які колись відігравали роль оборонних споруд. Над дверима палацу, крізь арку якого можна потрапити у розкішний парк і досі можна прочитати латинській вираз: «Honestus rumor atlerum est patrimontium», що означає – «Добра слава є друга спадщина». Цей вислів був девізом родини Понятовських.

07

Із середини вісімнадцятого століття Язловецький замок поступово втрачає своє оборонне значення та перетворюється у магнатську резиденцію, а згодом у монастир Сестер Непорочного Зачаття Діви Марії.

Руслан Підставка розповів, що з другої половини XIX століття палац та навколишня територія належали сестрам-непорочницям, які згодом пристосували будівлю палацу під інтернат і школу для дівчат. До речі, в цьому інтернаті навчалися дочки польського маршала Йозефа Пілсудського. А відому своїми чудесними зціленнями місцеву фігуру Найсвятішої діви Марії язловецькі сестри перенесли до свого головного осідку – у Шиманів під Варшавою.

08

За замковим палацом у XIX-XX ст. було збудовано гробівець монастиря - майже наполовину у скелі. Цей монастир заснувала Марцеліна Даровська, яка належала до багатої шляхетської родини. Власне, вона і створила у Язловці перший Дім непорочниць та навчально-виховний заклад для дівчат, де навчали дітей батьків будь-яких віросповідань.

09

У 1911 році мати Марцеліна померла. Похована вона у місцевому склепі-гробниці. Нині там - ціла галерея-усипальниця сестер, що померли у цьому монастирі, який примикає до колишнього замку. Ці катакомби вільні для відвідування, чим користуються туристи, приходять сюди переважно з букетиками квітів, зірваних на схилах пагорбу, де височить Язловецький замок чи на узліссі, там, де закінчується парк, закладений колись біля палацу його володарями…

Фото автора

ФоторепортажТернопільщиназамокТеренпалацпаркЯзловецьРуслан Підставкаусипальниця