Колекціонерка часу із Бережан (фото, інтерв'ю)

І попри таку кількість, Уляна Диня пам’ятає, як до неї потрапив кожен календарик. Для неї вони — не тільки частина колекції, а й спогади. Крім того, пані Уляна переконана, що календарики дарують позитивні переживання від споглядання зображеного на них і нагадують про події минулого, його особливості — тож це своєрідна жива історія. Тепер, коли календарів зібралося так багато, не має можливості часто переглядати їх, проте, як така нагода випадає — з радістю згадує момент, коли їх купувала, або людину, котра їх подарувала. 

Я поспілкувалася із пані Уляною про особливості колекціонування, про те, чим відрізняються сучасні календарики від радянських, а ще дізналася, чому рекламні календарики для колекціонерів цінніші, ніж звичайні. І до речі, колекціонування, як свідчить приклад співрозмовниці, — добра нагода налагодити тісний зв’язок між поколіннями.

— Ви продовжили хобі мами. Отже, з дитинства бавилися, розглядали календарики. А пригадуєте, з чого почалося ваше захоплення? 

— Мама почала колекціонували календарики у вісімдесятих роках, коли вчилася у школі. Вона збирала не тільки їх, а й обгортки, листівки — буквально все, що тоді колекціонували діти. Адже в ті часи, здається, всі щось та й колекціонували, але більшість до нашого часу розгубили свої колекції — а вона зберегла. Коли мені було шість років і я пішла в перший клас, теж почала збирати календарики. Тоді не всі однолітки розуміли моє хобі, проте мене це не зупинило. 

Мені завжди було цікаво переглядати мамину колекцію — все було кольорове, приємне на дотик. Відтоді й захопилася календариками. Мамина колекція була для неї цінною, тому спершу не довіряла її мені. Я помаленьку збирала свою, віддавала їй. Коли я стала старшою, мама передала свою збірку мені. На той час у неї було понад тисячу екземплярів і я продовжила мамине захоплення. 

— Чим особливі старі календарики? Чим вони відрізняються від сучасних? 

— Великої різниці між радянськими та українськими нема. Проте помітила, що стереокалендариків нині вкрай мало — у мене таких лише один чи два, а в колекції моєї мами їх близько півсотні. Колись було дуже багато календариків із артистами — тепер трохи менше. Завжди актуальні зображення тварин — у мами є яскраві серії “Цирк” і “Твої друзі”. 

А ось календариків із рекламою у радянські часи практично не траплялось. Цікаво, що колекціонери навіть сучасні рекламні календарики цінують більше, ніж звичайні.  

— До, речі, який найдавніший екземпляр вашої колекції? 

— З 1966 року, його я придбала. У мами найстаріший був 1979 року. 

— Серед тих восьми тисяч календариків, які є у вас нині, якої тематики найбільше? 

— У мене нема теми, на котрій фокусуюся — просто збираю всі кишенькові календарики. Хоча, коли дарують трохи більші чи менші, приймаю їх із вдячністю, проте не включаю у колекцію. Я не женуся за кількістю. Не маю на меті поповнювати свою колекцію, придбавши багато календариків. Звичайно, зараз можна купити не просто календарики, а цілі колекції у тих, хто їх збирав, але мені це здається фанатизмом. Я колекціоную для душі, тому мені важливіше отримати десь-колись два календарики, але пам’ятати, як вони до мене потрапили — це принесе більше радості. 

Колись бувало, що нові календарики з’являлися раз у місяць, найчастіше отримувала їх від рідних та близьких, найчастіше — від мами. Вона й нині бере активну участь у їх збиранні, любить переглядати нашу колекцію. До речі, моїй старшій доньці — п’ять, і вона просить показати календарики, меншій тільки два і поки від неї доводиться їх ховати. 

Що ж до кількості, то це в січні у мене було вісім тисяч календариків, проте після того, як бережанка Алла Соколовська написала про моє захоплення, мені почали активно їх дарувати. Так, її мама, Тамара Соколовська, поділилася своєю колекцією у три тисячі календариків. Я була безмежно рада такому поповненню і розумію, наскільки дорогою була ця колекція для пані Тамари. Прикметно й те, що у пані Тамари вони були погрупові та систематизовані, поскладані у файлики. У мене поки так ретельно посортувати свою збірку часу не вистачає. Колекцію із понад трьох сотень кишенькових календариків мені подарувала ще одна бережанка — Ганна Семеняк. Цікаво, що із цими двома жінками я не знайома. Ці приклади доводять: є небайдужі люди, і дуже приємно, що зустрічаю таких. А ще до мене недавно подзвонив чоловік і сказав, що хотів би привітатися із колекціонеркою часу — ним  виявився радіоведучий із Копичинців Роман Островський, котрий розповів, що, хоч і не колекціонує календарики, має кілька цікавих екземплярів, тож запланували зустрітися. Тому нині моя колекція складається з дванадцяти тисяч календариків. 

— Пригадую, теж збирала календарики. Частина з них безнадійно розгубилася, але досі пригадую ті, де були відтворені ретролистівки Тернополя. А є у вас календарики, котрі вам особливо подобаються — і через те, що на них зображено, і через те, в який спосіб то зроблено?

— Звичайно є. Серед особливих — “Твоя цеглина”. Це календарик,  присвячений будівництву храму в Бережанах. У 2003 році, коли випускали їх, цеглина вартувала близько тридцять копійок і стільки ж — календарик, купуючи його, допомагав із побудовою храму. Саме тому ці календарики для мене дуже особливі. Почесне місце у моїй колекції також посідає серія “Крим”, бо ж нині доля півострова болюче питання чи не для всіх українців. Пригадую, як кілька років тому відпочивала там, бачила на власні очі пам’ятки, зображені на календариках, тому, коли зараз переглядаю їх, наче повертаюся у той час. Є календарик “Чорнобиль”, який цікавий мені, оскільки маю інтерес до цього місця, історії вибуху на реакторі. То болюча частина минулого, проте дуже хочу побувати там і побачити все на власні очі. Серед інших непересічних календариків — ті, де зображенні споруди Бережан. Ці календарики рідні. 

Можу перелічувати ще дуже довго, бо кожна частина моєї колекції — улюблена та особлива. Це спогади, пов’язані з подіями та людьми. Ви, мабуть, не повірите, проте пам’ятаю, як до мене потрапив кожен із цих календариків, де я їх придбала та коли. 

— Календарики, здається, милий рудимент. Якщо ті, котрі вішають на стіну, трапляються ще досить часто, то вже майже не побачиш календарик у гаманцеві, як то часто практикували раніше. А якими календариками ви користуєтеся щодня? 

— Звичайно, у мене в телефоні теж є календарик, але для мене кишенькові календарики особливі. Йдеться не стільки про користування ними, скільки про емоції, котрі відчуваю, коли мені їх хтось дарує, або коли купую. 

До речі, цікаво, що найчастіше календарі випускають у листопаді-грудні, а потім їх складніше знайти, залишаються тільки ті, котрі не продалися. І хоча сьогодні календариків виготовляють дуже багато, проте у маленьких містах чи селах їх вибір дуже обмежений. У Бережанах — те саме. А ось колекціонерка із Харкова, з якою я спілкуюся та обмінююся, розповідає, що неї збірка поповнюється дуже часто. 

— Крім звичних календарів, є й інші, приміром, “вічні”. Тож розкажіть про ті неординарні, котрі є у вашій колекції. 

— У мене є один “вічний” календар, там зібрано чверть століття. Він із маминої колекції. 

— У вас є не тільки українські календарики, а й закордонні. Які основні відмінності між ними? 

— Особливих відмінностей нема. У мене є календарики із Португалії, Литви, Італії, Росії, Білорусі. Часто прощу знайомих, котрі подорожують, аби привезли мені, проте їм календарики потрапляють на очі рідко. Календарики з Португалії привіз дядько двотисячних, коли тільки починала свою колекцію, тому ця її частина мені особливо дорога.  

— Колекціонери люблять переглядати свої експонати. Але у вас їх так багато, що, мабуть, то складно. Все ж — як спілкуєтеся зі своєю збіркою? 

— Раніше дуже часто переглядала їх, але тепер у мене дедалі менше часу для цього. 

Коли до мене потрапляють нові календарики, не одразу кладу їх у коробочку, а ставлю на стіл і часто переглядаю — уважно розглядаю, що на них зображено, запам’ятовую деталі. Для мене це дуже особливі відчуття — коли моя колекція поповнюється. І хоча зараз отримую нові календарики частіше, ніж колись, цей ритуал залишився. Після того, як надивлюся, розкладаю новинки за роками. Переглядаю, відбираю повтори, бо вони трапляються часто. Повтори я не рахую частиною колекції, проте зберігаю — їх у мене понад дві тисячі. 

— Ви розповідали, що особливо подобаються календарики із зображеннями, пов’язаними із Бережанами. Розкажіть про найбільш прикметні. 

— Календариків із Бережанами понад дві сотні. У нас є багато пам’яток архітектури й багато з них зображені на календариках. Крім того, часто трапляються фотографії музейниї експонатів. 

— Своєю найбільшою гордістю ви назвали серію календариків пам’яток архітектури Криму, випущену з 2011 по 2015 рік. Чому? Які ще серії є. Можливо, є серії, котрі хотіли б мати у своїй збірці.

— Серію із видноколами Криму почали випускати раніше, ніж у двотисячних, зокрема, є вони й у серії вісімдесятих років моєї мами. Знайшла серії й інших років, думаю, придбаю їх колись. Крім того, хотіла б бачити у своїй колекції серії, присвячені іншим містам — Одесі та Львову. Ще мені дуже подобаються календарики з ювелірними виробами. 

— Календарики — те, на чому відбилася мода — групи, актори, жарти, реалії минулого постають на них. Що можна дізнатися з календариків? 

— Так, на них зображені не тільки котики та песики, а й частина нашого минулого. Це історія. І для того, аби зрозуміти її, достатнього переглядати календарики. Вони нагадають чи то про відомих радянських акторів, чи то про серіали двотисячних чи то про популярні групи. Крім того, є чимало серії, де розповідається про, приміром, червонокнижних рослин і тварини, різні породи котів та собак. 

Думаю про те, щоби зробити виставку. Хочу показати, якими різноманітними — тематично та за виглядом — бувають календарики. Проте спершу планую старанно впорядкувати календарики. 

— Здається, вони — це таке собі віконце у минуле, бо важко, розглядаючи їх, позбутися спогадів про рік, коли їх видрукували. А про що вам міркується, коли перебираєте свою колекцію? 

— Спочатку пригадується людина, котра подарувала цей календарик, чи обставини, коли придбала його. Часто згадую дитинство, як приємно було їх переглядати. 

— Ось до речі, ще така деталь — виглядає на те, що календарики завжди були тим, що дарувало оптимізм. Є у вас календарики, котрі заряджають вас позитивом?

— Звичайно. Переглядаю календарики із тваринками — і стає веселіше. Особливо позитивні новорічні — фотографії для них оригінально зняті, з цікавими підписами. А ще завжди, коли хтось каже, що має для мене календарик, мені стає приємно та радісно.  

Інна Віконська

Фото надала Уляна Диня