Колись в Заліщиках була фабрика бантиків і скатертин (фото)

До читачів.

Сайт «Терен» продовжує публікацію матеріалів місцевого дослідника Назарія Наджоги під загальною назвою «Загублене Тернопілля». Назву ми обрали не випадково, бо віримо, що загублену річ колись та й можна віднайти. Так і з історією нашого краю. Є цікаві факти, які невідомі широкому загалу. Нашим читачам пропонуватимемо дізнатися більше про те, чим колись славилося Тернопілля, але зараз про це майже ніхто не знає. Дуже часто ми захоплюємося цікавинками звідусіль, а цими текстами ми хочемо звернути увагу на оригінальність того, що маємо під боком – в межах Тернопільської області.

Тексти в рубриці «Загублене Тернопілля» виходитимуть на сайті «Терен» щосуботи та щонеділі о 20 год.

Заліщицький капрон

Її в Заліщиках називали просто – Капронова фабрика. Як і багато заводів, перестала існувати на початку 90-х. Хоча за 30 років роботи випустила текстильних виробів стільки, що можна було покрити шаром капрону усю планету.

«В 1960 році відкрито цех для виробництва капронової тканини. Через два роки на його базі створено текстильно-галантерейну фабрику (з 1971 року – фабрика текстильно-художніх виробів). За наступні 10 років вона збільшила випуск капронових тканин з 79 тис. метрів до 780 тис. метрів», – таку згадку про неї можна знайти в записах заліщицького історика, краєзнавця Онисія Тура (1914–1997).

Однією з цікавинок продукції були дівочі бантики. Саме ті бантики, які можна побачити на чорно-білих фотографіях бабусь і мам. А взагалі, чи не в кожного вдома були вироби з заліщицького капрону.

– Хустки, бантики, покривала, жіноча білизна, скатертини. Постачали на весь радянський союз аж до Петрпавловськ-Камчатського, – розповідає пані Василина Кочман.

У свій час вона була другою людиною на фабриці після директора, займала посаду головного інженера. Тоді на фабриці колектив складав понад три сотні персоналу.

– У найкращі часи працювало десь 340 людей. Тканина виготовлялася в нас, в Заліщиках. Капронову нитку отримували з Києва з комбінату «Хімволокно». Тут вже робили основи. Ткацьких верстатів вже й не пам’ятаю скільки було, десь більше сорока. На них і ткали капронове полотно. Відбілювали його, робили стабільну ширину. Найбільше виготовляли хусток, але й бантики були теж, – продовжувала свою розповідь Василина Кочман.

Розфарбовування фарбами хусток, покривал, бантиків теж відбувалося на капроновій фабриці.

– У нас були художники, які виробляли малюнки. Ці малюнки переносилися на кальку. З кальки – на матрицю. Потім наносилися на хустки. Їхали на художню раду в Київ, і, коли художня рада давала добро на цей малюнок, ми аж тоді запускали у виробництво.

Колись у місті була фабрика

Зараз уже ніде не знайти виставкових експозицій з продукції Заліщицької фабрики текстильно-художніх виробів. Як усе виглядало, можна подивитись у 20-ти хвилинному відеоматеріалі в мережі «Ютуб».

Автор ролика відомий у Заліщиках фотограф Олег Яцула. Він зібрав чимало світлин і коротких відеозамальовок в один сюжет, назвавши його «Була в місті фабрика».

Там уже нічого особливого, лише спогади

До колишньої капронової фабрики найзручніше добратися від міської зупинки «Біля танка». Йти в сторону стадіону попри його мури і кілька гаражів.

Втім, уже й нічого особливого там не побачиш. Не видно присутності кількасот людей.

Фабрика складалася з двох корпусів. Перший корпус переобладнали під квартири для заліщан. У  приміщеннях другого корпусу, де шуміли ткацькі верстати, вже зовсім інші цехи. Там нові власники виготовляють вікна й двері.

Охорона на територію другого корпусу не пускає. Всюди загороджено сіткою, начебто тією, яка й колись була.

– На початку 90-х ткацькі верстати продалися. Не пам’ятаю точно, але здається, що в Узбекистан. А  це перше приміщення продали людям під квартири.  В другому вже й не знаю, хто там займається і що роблять. Про фабрику є лише відео на тубі. І, знаєте, я коли дивиласася, то й згадала себе в молодості, – каже Василина Кочман.

Вона розповіла, що у відеоматеріалі показано кожен цех фабрики: ткацький, розкрійний, галантерейний, цех, де набивали кольори, цех широкого вжитку («ширпотреб»). А також в сюжеті є  сам процес нанесення фарб івідбілювання полотна.

Окремо пані Кочман згадала художника Олега Буряка. Він запам’ятовувався усім своїми колоритними вусами. І саме від його творчих ідей чи не найбільше залежало, які будуть малюнки на хустинах і покривалах.

Мелодія на відео може навіяти багатьом сум чи спогади. Але в Заліщиках пам’ятають досі, що була в місті фабрика. Для когось це спогади молодості, як і для пані Василини Кочман. Для когось з жіночок навіть дитинство у бантиках чи в літній хустці. А в багатьох тернополян певне ще досі зберігаються старі покривала чи скатертини Заліщицької капронової фабрики.

Приміщення, де були цехи Заліщицької фабрики текстильно-художніх виробів.

Раніше тут були складські приміщення фабрики.

На фото Василина Кочман – у 80-х головний інженер Заліщицької фабрики текстильно-художніх виробів.

Олег Буряк – головний художник Заліщицької фабрики текстильно-художніх виробів (скріншот з відео).

Назарій НАДЖОГА

Фото автора