Кожен з нас - храм...
Вхід у перший календарний місяць зими розпочинається з чудового Богородичного свята - Введення у храм Діви Марії.
Це свято у більшості людей, мабуть, асоціюється лише з традицією, де чоловіки мають провідати кумів, сватів, випити чарку аби добре велося. Я більш як впевнений, що цю традицію самі ж чоловіки придумали, а що робити? Сніжок притрусив землю, роботи на подвір’ї закінчені, чому б і не перейтись по родині і друзях. Мовляв, сам Бог велів! Та скажу вам, що цей звичай нічого спільного із цим прекрасним святом не має. Воно багате на інші глибинні сенси, які мають промовити до людини, наповняючи її новим поглядом.
Як свідчить передання, трьохрічну Марію батьки приводять до святині, віддаючи на виховання до днів повноліття. Ключовим словом у цьому святі є слово «храм». Що ж таке храм? Це місце зустрічі смертної людини з вічним Богом. Бог є всюди, можемо сказати. Але цей закид найкраще спростовував іранський мислитель і математик Омар Хайям: “Світ і людина в тотальній більшості складається з води, та коли ми хочемо пити – мусимо йти до криниці. Бог є у цілій Вселенній, але для зустрічі з ним потрібно йти до храму…” Нічого додати.
Від найдавніших часів в історичній ретроспективі культура, музика, архітектура, зрештою найголовніше, - мораль і виховання починались із храму. Перша школа на нашій рідній землі постала у Києві біля святині, яку збудував Ярослав Мудрий, заставляючи примусово бояр віддати туди своїх чад.
Жнива настали швидко. У час, коли європейські монархи їли голими руками і підписувались хрестиком, дочка князя Ярослава, Анна, читала в оригіналі Геродота та грала на кількох музичних інструментах. Протягом багатьох століть наші предки гуртувались довкола святині, як джерела, з якого черпали силу і наснагу до боротьби за кращий завтрашній день. Звідки взявся у наших гетьманів Хмельницького, Дорошенка, Мазепи масштабний державний і політичний світогляд? Вони отримали освіту і виховання при наших святинях. Українські емігранти, першої, другої хвилі, які в пошуках ліпшої долі пливли за океани, до далекої Америки чи Канади, отримавши від місцевого уряду землю, найперше старались будувати храм. Самі жили у вологих землянках, а церкву будували! І ця церква зберегла їх релігійну і національну ідентичність. Довкола неї вирувало громадське, економічне, політичне життя. Ось тому то кожний ворог і окупант, що приходив на нашу землю, найперше свою зброю спрямовував проти храму. Великий французький святий Іван Марія Віяней говорив: ”Закрийте у місці чи селі церкву на 50 років і даю вам слово – люди стануть тваринами”. Дивно сьогодні читати невдоволені репліки наших псевдо-журналістів чи, так званих, «громадських активістів» з “жовтих” сторінок. “Скільки ще церков треба в Тернополі, вже скоро буде Церквопіль, може краще нове футбольне поле відкрити”? Певне, що і поле треба відкрити, і садочок, і лікарню та хочу нагадати нам усім тезу, що належить міністру пропаганди нацистської Німеччини, одіозному Йозефу Геббельсу: ”Поневоленим народам, з метою створення рабської свідомості, не потрібно давати високого мистецтва, храмів, театрів, шкіл. Єдине що їм вистачить – їжі і розважального жанру.” Вважаю, що кожний висновки зробить сам, почитавши бодай програму кількох каналів і ознайомившись з афішами нічних клубів на наступний тиждень. Трагічно констатує класик сучасності :
“Ми хочем тиші, хочем храмів.
Ми хочем музики й садів.
А всі залежимо від хамів,
Від хрунів, хряків і вождів.
Ми всі залежимо від хамів!
Від їхніх кланів і сваволь.
Коли немає наших храмів,
Тоді немає наших доль…”
Богородицю вводять у храм з великою ціллю – вона сама має стати храмом, в якій оселиться Бог. Метою кожної людини, без винятку, є стати живим храмом, як би пафосно це не звучало. “Чи не знаєте ви, що ви храм Божий і Дух Божий у вас пробуває”? – риторично запитує апостол народів. Ціллю християнина є побудова внутрішньої святині, для цього й ідемо до церкви, щоб там обожествитись, щоб набратись від Всевишнього любові, правди, добра, світла. Будуючи тим самим маленьку святиню у своєму внутрішньому світі. Яким би дорогим і добротним не був акумулятор, з часом він сідає та перестає працювати, треба підзарядити. Якою б морально багатою, вихованою, елітарною не була б людина – вона рано чи пізно виснажується. Де “підзарядитись”, де взяти сили? Фейсбук, друзі, сон? Як душа твоя втомлена, то сон тобі не допоможе, – говорять у далекій Японії.
І на завершення пропоную алегоричний тест. Храми бувають різні: величні і світлі, де ллється ангельський спів і молитва, маленькі й охайні, де тепло, тихо і затишно, а є церкви сплюндровані і запущені з вибитими вікнами і холодним їдким простогоном. Якщо би я описував своє життя як храм, яким він буде? Якось не комфортно уявляти себе церквою з знесеним куполом і обдертими стінами. А є й такі храми і такі люди…
о.Василь Баглей