Львів побачив «Найлюдяніших святих» іконописця з Тернополя (фоторепортаж)

Тернопільський митець, який зараз мешкає Львові, створює оригінальні ікони і шопки.

Наскільки наші святі є справді близькими та рідними для нас? А рідні – чи ми їх бачимо святими? Як тільки люди почали заходити та оглядати експозицію «Такі святі, такі близькі…», усміх не покидав їхніх розпашілих від холоду облич. Від холоду чи від подвійної радості – адже тоді не тільки відкрили першу персональну виставку Романа Зілінка, «ну-дуже-різдвяного іконописця», але й у цей день (1 грудня) усі вітали маляра з іменинами, пише РІСУ.

Львівська галерея сучасного сакрального мистецтва «IconArt» подбала про різдвяний настрій львів’ян та гостей міста, відкривши цю виставку з початком зими. До 25 грудня у ще є час, щоб відчути усю яскравість та родинність цієї експозиції.

Добрий десяток добрих образів, або «Бозь», як лагідно кажуть про народну ікону, ваблять своєю невимушеною красою та геніальністю в простоті. На цій виставці представлені не тільки різдвяні ікони-шопки, але й різні типи зображення Богородиці з Еммануїлом, Сон Єссея, Втеча до Єгипту, Тайна Вечеря, Спас Нерукотворний, Адам та Єва, святі воїни. Власне, мистецьке рішення зображення останніх вражає – святи воїни ... сидять на іграшкових кониках.

Оскільки в день відкриття не вдалося поспілкуватися з Романом через безперервну колєйку з привітаннями та побажаннями до іменинника, то ми зустрілися пізніше. Говорили про близькість та святість, про історії, пов’язані з окремими іконами, про оригінальність та «діяльність» народного мистецтва в сакральному.

— Романе, чому виставка саме з такою назвою стала Вашою першою? Та чому Ваші ікони присвячені здебільшого різдвяній тематиці?

— Протягом вже кількох років я малюю ікони на різдвяну тематику, люблю робити шопки. Виставку відкрили саме у передріздвяний час, адже це хатні ікони, а зимові свята – особливий період для родини.

Почалося все з того, що я зробив першу шопку для своїх дітей. Потім хтось побачив і теж собі таку захотів. Пізніше була шопка для Майдану, зроблена спільно з колегами, серед яких були Остап Лозинський та Сашко Бриндіков. Брав участь у щорічних виставках «Від Романа до Йордана».

— Серед цих образів, що зараз на виставці, чи є якийсь улюблений?

— Можна довго говорити про кожну ікону, але з найбільш улюблених – Покрова (2013 рік). Це одна з перших вдалих робіт, яку, до речі, робив перед святом Покрови, а пізніше вона стала для мене важливою в контексті історичних подій в Україні. Після Майдану Христина Лукащук написала книжечку про ці події для дітей, використавши цю роботу для обкладинки своєї казки.

Тут є ікона Богородиці Римської, яку я напалював дружині на уродини, вона мені дуже близька і рідна. Це особливий тип зображення Богородиці з дитям, коли в Марії складені два перста у благословенні. Прототип цієї ікони знаходиться в базиліці Санта Марія Маджоре в Римі. В нас цей образ був поширений в ХVІ-ХVІІІ столітті. Також на моїх образах часто можна зустріти тип ікони Лежайської Богородиці, яка зараз знаходиться на території Польщі й була теж дуже поширена на наших теренах. Я ще пам’ятаю цей образ в своїх дідуся з бабусею, які були родом з Ярославщини.

— Ваші ікони дуже подібні до образів на склі, це свідоме запозичення?

— Коли я починав малювати, то брав елементи з ікони на склі. Ті ж майстри, які раніше малювали ікони на дереві, також малювали ікони на склі, тому зображення схожі стилістично. Це радше не запозичення, а одна і та ж традиція.

— Як тільки ми зайшли на Вашу виставку, то хтось сказав, що майже всюди висять автопортрети…

— То виходить мимоволі (усміхається). Дуже часто так буває, якщо ти малюєш якусь умовну річ, то виходить типаж, який в тебе вже напрацьований, який ти бачиш щодень – дружина, діти, тато, мама.

— Мене захопили іграшкові коники, на яких Ви посадили святих. Як Ви дійшли до такого нестандартного вирішення іконографії святих воїнів?

— Я з дитинства захоплювався народною іграшкою. Іграшкових коників я робив своїм дітям – чи на патичку, чи на колесиках. Таким чином я хочу ніби зробити святого Юрія чи ще когось зі святих ближчими. Звичайно, що це не є звичайні забавки для дітей — вони важкі та незручні (сміється). Але все одно цей Юрій стає ближчим для дитини, це символічний момент, який руйнує бар’єри усталеного культу. За тим самим принципом діють і шопки, вони мають більш прикладну функцію.

— Тобто можна сказати, що народна ікона оживляє усталене в розумінні сакрального мистецтва?

— Так, взагалі в народному мистецтві багато спрощень (форми, змісту) та практичного застосування речей. Виразне, чітке, зрозуміле, практичне – це якраз те важливе, що часто митці, художники, музиканти шукають. Народне мистецтво цікаве для художників, для мене – особливо. Тим більше, я не маю професійної мистецької освіти, тому не маю бар’єру, я себе чую повноцінним, працюючи над такою роботою.

* * *

Окрім писання ікон, Роман Зілінко займається дослідженням української іконографії та історії Церкви, колекціонує зразки народного мистецтва та є куратором численних мистецьких проектів, зокрема, у Національному музеї у Львові, де й працює. Тому-то, напевно, його мистецький почерк та експерименти є особливими, бо вони не позбавлені історичного підґрунтя, але й не суперечать усталеним канонам сакрального. «Бозі» є водночас і святими, і рідними. Більше не скажеш.

Нагадуємо, що першу персональну виставку Романа Зілінка «Такі святі, такі близькі…» можна оглянути в галереї сучасного сакрального мистецтва «IconArt» у Львові, вул. Вірменська, 26. Експозиція буде доступна до 25 грудня 2017 р.

Довідка ТЕРЕНу

Роман Зілінко народився  у березні 1979 року у Тернополі.

У 2001 – закінчив Львівську Богословську Академію (тепер Український Католицький Університет), через два роки захистив магістерську роботу у Католицькому Університеті в Любліні.

2003-2006 – докторантура у Католицькому Університеті в Любліні (Інститут історії мистецтва).

Від вересня 2006 року працює у Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові.

Фото РІСУ

ФоторепортажТернопільщинаТеренЛьвів«IconArt»виставка народна іконаРоман Зілінко