Лялькова магія кременецької майстрині (фото)

«Лялькар — це скульптор, дизайнер, чоботар, перукар», — вважає кременецька майстриня Олена Локатир, котра створює ляльки два роки.

Шиттям займалась зі студентських років, якось для подарунка виготовила ляльку-тильду. Так почалось захоплення ляльками. Нині пані Олена працює в багатьох техніках. Про те, що особливого у виготовленні таких рукотворів, про магію творення та емоції від процесу я й поспілкувалась із майстринею.

— Пані Олено, розкажіть, що у створенні ляльок такого, що захоплює стільки часу

— Дуже складно відповісти на це запитання. Адже неможливо передати словами, що я відчуваю, створюючи ляльки. Зі шматка тканини та наповнювача можна витворити маленьке чудо. З холодного пластику народжується лялька й тільки ти можеш зробити її усміхненою, сумною чи навіть ображеною.

А також мене не відпускає можливість вивчати все нові та нові техніки виготовлення ляльок.

— Ви мріяли стати модельєркою. Професія лялькарки дала вам нагоду стати нею та опанувати багато інших занять. Розкажіть про них

— Це дійсно так. Я стала модельєркою, адже шию різноманітні наряди своїм дівчатам. Також я стала перукаркою, бо доволі часто доводиться робити зачіски для ляльок. Ще дуже захопливо виготовляти взуття для них. А ще я візажистка, адже потрібно підкреслити красу ляль.

— Якось ви написали “Ляльки — моє все”. Розкажіть, що саме ви мали на увазі

— Коли сідаю за роботу, мене нічого не обходить. Я поринаю у свій світ. Мені все одно, яка за вікном погода, я можу не відповідати на дзвінки… Я потрапляю в нірвану (не знаю, чи доречне тут це слово). Часто мої рідні страждають через це, але вони мене розуміють і підтримують.

— Здається, серед ваших виробів найбільше дівчаток. Чому так?

— Уже не вперше мене це запитують. Лялька ще з давніх часів була забавкою для дівчат. Тому більшість робіт виготовлені саме на їх замовлення. Але серед моїх виробів є й пари, якщо не помиляюся, то їх п'ять. Нещодавно, мені говорили: «От якби ти зробила хлопчика», тому, можливо, скоро порадую вас мужчинкою.

— Ви працюєте у різних техніках. Які вам найбільше цікаві?

— Люблю всі техніки, але найбільше — ліпні ляльки та працювати зі скульптурним текстилем (у цій техніці, є лише дві ляльки, які я не показувала, адже ще вивчаю її).

— Котрі вимагають найбільше часу та майстерності?

— Звичайно ліпні, тут можна довго гратися з пластиком і шукати саме ту емоцію, яку хочеться залишити. Складні й роботи в техніці скульптурного текстилю. У ній виготовлення ляльки може тривати понад два місяці. Вона, як на мене, дуже захоплива й складна.

— Власне, мою увагу привернули ті ляльки, для котрих ви створюєте обличчя, виліплюючи його з пластику. Розкажіть про них. Як вони називаються, які особливості їхнього створення?

— Це авторські колекційні ляльки, бо створити дві ідентичні неможливо.

Ці лялечки виготовляються з пластику, який запікається. Їх можна робити, як статичними (на каркасній основі) так і руховими (руки та ноги вільно рухаються).

— Як придумуєте риси обличчя?

— Та в принципі ніяк. Просто сідаю ліпити й вже під час роботи шукаю ту чи іншу емоцію. Часто майстрині спочатку продумують образ, а потім приступають до роботи. В мене навпаки — образ народжується під час роботи.

— Здається, творення ляльки геть містичний процес створення нової особистості. Буває так, що ви створюєте ляльку та відчуваєте її характер?

— Ой, ще ні. Коли роблю лялю на замовлення, то стараюсь вловити характер майбутньої власниці, але через телефон не дуже це вдається. Інша справа, коли роблю ляльку для того, кого особисто знаю. Тоді просто тримаю в голові образ цієї людини і лялька магічним образом, стає подібною до своєї майбутньої мамусі.

— Власне, у ваших роботах впадає в очі те, що ляльки як люди — у них не тільки зовнішня схожість, а присутня характеристичність. Як вам це вдається?

— Це просто магія, сама й не знаю.

— До речі, прочитала, що вас на образи надихають люди та їхні історії. Розкажіть про кілька таких.

— Тут більше можна говорити про текстильних дівчат, бо ліпити, ще вчусь і образ з'являється під час роботи.

Приміром, коли робила руденьку ляльку для дівчини, котра себе називає Рудою лисичкою, з'явилась ідея зв'язати для лялі лисеня. Якось у мене замовила ляльку лікарка — на кількох світлинах вона була у халаті й мала у ньому дуже ніжний вигляд, так з'явилося бажання зробити два образи для ляльки — у сукні та спецодязі.

— Часто ви створюєте портретні ляльки. У чому особливість їх виготовлення?

— Особливості тут не має. Тут найпростіше, адже образ вже можна взяти з готового героя, а тоді підібрати матеріали та аксесуари. Адже часто замовники хочуть, аби лялечка мала певний аксесуар, а його виготовлення чи пошук готового потребує часу. Це наприклад годинник, фотоапарат, м'яч або навіть бутси.

— Що у ньому найскладніше?

— Найскладніше — створити подібний та впізнаваний образ. Часто доводиться самостійно малювати принт тканини чи навіть малюнок на футболці.

— Очі — дзеркало душі. У ваших виробах вони дуже виразні. Яка специфіка роботи над ними?

— Ой, я довго працювала над ними, адже я не художник. Але знайшла свій метод, який мене задовольняє. Це складно описати словами, це потрібно просто бачити.

— Ви одягаєте свої ляльки. Які деталі вбрання потребують найбільшої праці?

— Для мене виготовляти одяг не є складним, адже я тривалий час шила на замовлення. Найскладніше — це маленький розмір деталей.

— Деякі ваші роботи тендітні, як ось лялька-кульбабка, ростом всього дванадцять сантиметрів. Для таких виробів ви шиєте вбрання, приміром, черевички, розміром з мізинець… А яку найменшу деталь одягу ви створювали?

— На жаль, у Кульбабки, черевички мальовані. Але і для неї можна їх зробити, вони виготовляються, як справжнє взуття, — на колодці. А найменша деталь — наручні годинники для ляль.

Інна Віконська

Фото надані Оленою Локатир