Листки й тіло. Про збірку тернопільського поета Івана Поливоди 

Ця книжка рослинно-тілесна. І не тільки через назву «Листки трави», і не тільки через ілюстрації Анастасії Старко (Anna Lee), і не тільки тексти. Відчуття органічності зашите в збірку поета, фотографа, співзасновника «Сумної вівці» Івана Поливоди глибше, на рівні концепту й наміру. 

Поет Юрій Завадський про неї відгукнувся: «Кому бракує ніжної жорстокості чи сумних жартів, чи живої погибелі, чи віршів-середовищ, чи свіжо-зеленої трави на вгрузлому брухті сучасності, тому пощастило. Ця книжка Івана Поливоди заповідається на корисну лєктуру для втомлених мудруваннями, кому добре від простих слів і недосить почуттів. Я радий, що такі вірші замешкають у когось у наплічнику чи на книжковій поличці, бо сам собі цього бажаю». 

«Коли Іван запропонував проілюструвати збірку, було пізнє літо минулого року. У мене був якийсь такий внутрішній постдепресивний стан, і ця болючість трохи передалася й ілюстраціям. Мені дуже важливо, коли автор мені абсолютно довіряє та відпускає з віршами у вільне плавання. Я дуже вдячна Івану за цю довіру», — Anna Lee.

У розмові з Іваном я намагалась докопатись до коренів органічності рядків.

Copy of IMG_20200602_002352_034

Про назву 

Спершу планував назвати збірку «Мало не». Потім зрозумів, що у книжці багато рослинності й вирішив переназвати. Так з’явилися «Листки трави». Я подумав: ось на полиці лежатиме видання невідомого автора з назвою, котра відсилає до Вітменової збірки, людина ж захоче дізнатися, а чому така назва. Тому це провокація.

Про рослини 

Певний час я багато фотографував рослин. Коли починаєш приглядатися до них, розумієш, наскільки там багато всього — деталей, ліній, взаємодій — хочеш відкрити це для себе й показати іншим.

У Насті й в мене багато рослинності й тілесності у творах. Мені дуже подобається її підхід до ілюстрації. Довго не міг наважитись запропонувати їй працювати над моєю збіркою, для мене було дуже важливо, що вона погодилась. Настя сама вирішувала, якими мають бути ілюстрації, тому ця книжка має двох авторів — візуальної і текстової частини.

Copy of _D700971

Про почуття 

Почуття — як рослини. Зовнішнє середовище — дощі, вітер, інші рослини — може їх підживити, зробити сильнішими, а може вбити. Є сильні почуття-велетні дерева, котрі проростають глибоко всередину тебе, а є ті, чиє коріння поверхневе, вони, як бур’ян. Це можуть бути почуття до людини або до речі. Є почуття, як картопля, котрі, коли забираєш-«викопуєш» об’єкт, то й вони відмирають. Втрачені любові, котрих можеш легко позбутись, й ті, котрі забирають частину тебе.

У цій збірці кожен може знайти близький собі вірш, відшукавши ті почуття, котрі він переживав. Ці вірші розповідають про почуття, а не про конкретні речі. Я часто звертаюсь до читача, аби він став ближчим до тексту, занурився та долучився до нього.

Про тілесність

Я люблю естетику, але вже перенаситився нею. Певний час знімав багато ню на плівку. І це насичення й перенасичення відчувається у збірці. Попри те, що тексти у ній поскладані не в хронологічному порядку, можна простежити, як концентрація зацікавлення та концентрації на тілесному спадає, до кінця збірки майже зникає, залишається рядок, слово…

Дуже люблю недосконалості, котрі для багатьох можуть видаватись ґанджами — родимки, шрами…

Copy of _D700969

Про поезію 

Вірші просто приходять. Бувало, лягаю на матрац і провалююся всередину себе, де виникають рядки, думаю, це треба записати. І коли починаю записувати, слова наче зникають. Коли пишу, здається, що це не я. Не знаю, про що думаю, коли пишу. У ці моменти я відчуваю пустоту і це дуже блаженне відчуття. Це може тривати кілька хвилин, а може й годину. Тому ці вірші самі пишуться.

Це неримована поезія. Вона не про конкретні речі. У віршах багато рефренів. Юрко Завадський та Юрко Матевощук (редагував збірку), дуже важливі для мене в поезії, теж звернули на це увагу. Ми проговорювали значення рефренів. Мені подобаються повторення, з кожним повторенням зміст повторюваного змінюється. І так у житті — забуваєш, а потім пригадуєш і так до тих пір, поки те, що забуваєш, не зміниться на те, що ти хочеш.

Я пишу в блокнотах формату А6 на сорок сторінок, зараз роблю їх сам, і складаю у спеціальний ящичок, на котрому написано «Поезія». Я не пам’ятаю, коли який вірш написав, але завдяки хронології блокнотів знаю, що у збірку ввійшли написані з 2018 року по нинішній. Формуючи «Листки трави», довго відбирав і багатьом текстам сказав «ні». Спершу думав називати вірші, проте потім подумав, що це занадто складно й просто пронумерував. Їх 62.

Не пам’ятаю своїх текстів напам’ять. Деякі можу розповідати й при цьому помилятись. Вважаю, що то нормально — це живий текст, котрий змінюється.

Copy of _D700974

Я думаю коробочками. Є пусті, є заповнені. І коли в пусту щось потрапляє, треба шукати нову пусту. Тож тепер, коли книжка видана, вона потрапила у свою коробочку і я більше туди не дивлюсь. Хоча дуже приємно, коли збірку купують.

Це — книжка-звільнення, бо з нею відійшла близька для мене людина. І не знаю, чи хотів зробити книжку, аби закрити гештальт, чи він сам із нею закрився.

Анна Золотнюк

Фото надані Іваном Поливодою

ТернопільпоезіяТерентернополянинЮрій ЗавадськийлітературазбіркаІван Поливода«Листки трави»