Магія Кременця очима художниці Ірини Остап (фоторепортаж)
Кременець, мабуть, одне із найживописніших міст краю. Це потверджує кількість митців, котрі у ньому творять і творили. Чи не тому важко знайти інше місто, котре б так часто з’являлося на полотні. Ось і кременецька художниця Ірина Остап переконана, що це місто неймовірне, а коли точніше — магічне. Мисткиня каже, що сама атмосфера тут надзвичайна. Чому? Про це ми й поговорили.
Народилася Ірина Остап 17 квітня 1988 року у Кременці, закінчила Тернопільський кооперативний торговельно-економічний коледж, факультет дизайну та Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут ім. Тараса Шевченка, факультет іноземних мов. Вивчаючи дизайн, зацікавилась малюванням. Її перша виставка «Зростання» відбулася в галереї «Печерській» на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Згодом Ірина Остап перемогла в міжнародному конкурсі «Тріада». А нещодавно у Кременці відбулася друга виставка художниці «Магія мого міста». До речі, крім малювання, художниця вивчає історію свого міста й працює екскурсоводкою в Кременецько-Почаївському ДІАЗі.
— Доброго дня, пані Ірино, ваша остання в часі виставка називається «Магія мого міста» та складається з робіт, присвячених Кременцю. Чому так? Чому вам подобається малювати куточки свого міста?
— Назва виставки «Магія мого міста» — не випадкова. Гуляючи по Кременцю, відчуваєш таємничий дух, енергію людей, котрі доклали чимало зусиль, аби Кременець став особливим містом. І це все я намагаюся донести до глядача через свої полотна.
IMG-fc4b5ce93d09d513eb286288fa0df554-V— Ви працюєте екскурсоводкою. Як ця професія вплинула на вашу творчість?
— Малювала я ще до того, як почала працювати в заповіднику. Знання історії мого краю дозволили глибше зануритися в пережите, і з більшою повагою ставитися до подій, через які місто пройшло.
— Цікаво дізнатися й про зворотний зв’язок — як у професійній діяльності допомагає погляд художниці?
— Мабуть, це те, що я ніколи не проводжу однакових екскурсій. Я показую принади архітектури не лише з фасадної сторони, а й з тої, яку зазвичай намагаються уникати. Я люблю особливі, затишні, обшарпані, колоритні місця.
— Ваші роботи, думаю, не одну людину спонукали уважніше розглядатися та подивитися свіжим поглядом на, здавалося б, уже знане. А яку мету ви ставите перед собою як художниця?
— Моя мета амбітна. Хочу, щоб якомога більше людей дізналося про красу мого краю! Прагну популяризувати його через свої роботи. Щоб місцеві мешканці та гості Кременця захоплювалися цим красивим містом!
IMG-7f3ce872e32116517953c31199618209-V— А як би ви описали те, що створює особливий колорит Кременця. Як думаєте, що робить його таким притягальним для художників і митців?
— Як я вже казала, тут витає особливий дух, тут — унікальна енергетика, яку відчувають ті, хто прислухається до своїх відчуттів. Притягальною є краса цього міста серед гір, люди зі своїми принципами, характерами, поглядами, які притаманні лише кременчанам. Це все — теж своєрідна магія. У нашому місті є щось загадкове, не завжди зрозуміле, те, що відрізняє Кременець від інших, все це робить його привабливим.
— Пам’ятаєте, коли вирішили малювати рідне місто? Що вас до цього підштовхнуло?
— Взагалі я, мабуть, і почала з малюнків міста. Вже важко згадати, але точно пам’ятаю, що у 2009 році, саме картина з виглядом на Замкову гору перемогла в міжнародному конкурсі (здобувши гран-прі без будь-яких обговорень журі). І скажіть, що це не магія міста?
— Здається, особливу увагу ви приділили особливій для міста горі Боні. Чим вас приваблює це місце — і як художницю, і як екскурсоводку?
— Гора Бона — велична. Замкова гора має свої принади первісної краси, вона багато чого бачила й ще більше знає… Та й навіть вітер тут особливий, грайливий. Та й все тут зі своїм, характерним духом.
Тож не дивно, що найчастіше малюю її. Уява відтворює картини минулих століть. Надихаючись ними, я з радістю ділюся цими відчуттями через свої роботи та екскурсії, які проводжу.
— А, крім впізнаваних місцин, на ваших роботах постають старі хатинки. Чим вони приваблюють вас?
— Усім! Ось, наприклад, тріщинки — вони показують зміни, котрі відбувалися з цими будинками. Якщо бути уважним і приглянутися до деталей, можна зрозуміти, якою колись була хатинка, як про неї дбали. А вікна. Вони — неначе очі людські, які або світяться зсередини, або давно погасли, бо вже нікому непотрібні. Та й двір біля хатинки, може багато чого розповісти...
У кожної такої старої хатинки є своя, особлива історія. Так, як і в людей, — в кожного своє.
IMG-5fb12816059b33966d8d02505c34633c-V— Як би ви описали те, що надихає вас у місті та проситься на полотно?
— «Бачити та не малювати — це мука, яку може зрозуміти лише справжній художник», — писав Тарас Шевченко. А відчувати й не малювати — ще більша мука!
Описати це словами вкрай важко. Це — емоції та почуття, це особлива притягальна сила міста, його спокій та краса, які так і просяться на полотно.
— Які відчуття вам важливо передати на картинах?
— Відчуття світла ! Воно має бути в житті й на полотні.
— До речі, розкажіть про улюблені місця для прогулянок у Кременці.
— Улюблених немає. Просто люблю гуляти, вдихати повітря, яке у нас — я переконана — особливе, спостерігати за небом, його мінливістю, зміною кольорів. Люблю також наші гори. Я обожнюю своє мальовниче місто
— Наостанок порадьте, куди у Кременці варто піти, аби відчути магію міста.
— Куди б ви не пішли — ви крізь відчуєте цю магію! Для кожної людини тут є своє особливе місце магії: комусь гори та руїни, для іншого — спорт та трампліни, для когось ботсад та храми.
IMG-99e3e09ac0e7dcc55ef2abb1faf928b9-V
Інна Віконська
Фото надані Іриною Остап