Майстриня з Бережан створює воскові віночки, як у позаминулому столітті

Картини молодої мисткині Віти Білоус-Перфецької з Бережан переносять у мальовничі куточки Карпат і колоритні вулички її рідного міста. А її воскові віночки, створені за технологією позаминулого століття, продовжують традиції українського народу.

Тож не дивно, що на своїй першій персональній виставці “Барви натхнення”, котра відбулася цього року в День Незалежності у дворику бережанської ратуші, співрозмовниця представила живописні роботи й віночки.

— Більшість моїх картин — олійний живопис. Твори здебільшого створювала на пленерах “Вулиці рідного міста” та “Вернісаж тернового поля”. Віночки виготовляла за технологією “воскування” кінця дев’ятнадцятого століття. Один із них — весільний, у ньому брала шлюб. Тому й виставку назвала “Барви натхнення”, бо це знайомство зі мною через різноманітне мистецтво, — розповідає мисткиня.

Природа на полотні

Малювати Віта Білоус-Перфецька почала в дитинстві.

— Усі в дитинстві малюють, от і я спробувала. Мені подобалося перемальовувати книжкові ілюстрації. Я настільки захопилась малюванням, що з’явилась мрія стати художницею. І я здійснила її. Найбільше люблю зображати природу. Мені так подобаються гори, що можу малювати їх нескінченно, особливо ж, коли над ними ранковий туман. Одна з робіт — “Пробудження гір” цьому підтвердження. Коли її виконувала, не мала етюдника, тому малювала навприсядки, а потім несподівано почався сильний дощ і всі фарби з полотна та палітри почали “втікати”, але мені так хотілось зловити “пробудження” гір, що продовжувала малювати. Можливо, дощ допоміг створити емоційний твір.

Постають на роботах Віти Білоус-Перфецької, звісно, й рідні Бережани. Каже, тут давня архітектура, котра привертає увагу красою.

— Гуляючи, милуюсь ліпниною. Цікаво, що мені більше подобається розглядати, ніж малювати її, — усміхається співрозмовниця. — Люблю будинок на вулиці Вірменській, біля пам’ятника Героям Небесної Сотні, бо з різних ракурсів він має різний вигляд. Маю надію, що колись його відреставрують. До вподоби мені й споглядати панораму міста зі сторони костелу бернардинів.

Розглядаючи твори співрозмовниці, звертаю увагу на “Погляд у заїжджий двір”, де впізнаю один із моїх улюблених двориків. На картині він наче живий — погожий день, сушиться білизна…

— Цей твір виконала на пленері “Вулицями рідного міста”. Практично всі свої роботи творю з натури, а вже потім доробляю у майстерні, хоча можу й створити картину із уяви. 

Цікавлюся в художниці, що їй найважливіше передати на полотні. Відповідає:

— Найголовніше для мене передати задум. Серед виражальних засобів основний, на мою думку, — колір, адже саме ним можна викликати емоційний відгук у глядачів.

Прикраси прабабусь

А коли Віта Білоус-Перфецька творить віночки, то найголовніше показати через них захопливу історію вбрання ХІХ століття.

— Мені дуже подобається український одяг кінця позаминулого століття. Це не просто речі — це ціла наука. Багато елементів були наділені глибоким символічним значенням, крім того, деякі були пов’язані з певними обрядами. Як ось віночки. Коли писала дипломну “Жіночі головні убори західної України кінця ХІХ — початку XX століття”, досліджувала й історію віночка, а як практичне завдання виконала воскові квіти. Я така людина, що без українського нікуди, тому, коли почала готуватися до весілля, захотіла зробити собі вінок, котрий би продовжував українські традиції. І зробила — поєднала у ньому традиційний підхід і свій погляд на цю прикрасу.

Цікаво, що воскові віночки прийшли в Україну з Європи.

— Після того, як королева Великобританії Вікторія в 1840 році одягнула на своє весілля тіару з флердоранжем (квітами апельсинового дерева), кожна дівчина бажала мати подібну прикрасу. Так у Європі набули популярності воскові віночки. Прийшла ця мода і в Україну, — розповідає пані Віта. — Спочатку кожна дівчина сама створювала такий вінок, адже це було так само символічно, як вишити рушник, згодом можна було купити таку прикрасу в майстрині. Зазвичай воскові віночки дівчата одягали на весілля, але прикрашали ними свої голівки й взимку, коли не було живих квітів. Використовували такі віночки аж до вісімдесятих років минулого століття. Звісно, залежно від регіону різняться особливості віночків. На Бережанщині до них ззаду прикріпляли атласні та вишиті стрічки. Мої бабусі теж мали схожі віночки на весілля, на жаль, вони не збереглись.

Запитую майстриню про особливості бережанських вінків. Розповідає, що зазвичай вони мали конусоподібну форму. Найбільші квіти розміщували по центру, далі — до скронь — їх розмір зменшувався. Що ж до улюблених кольорів, то переважали вишневі, малинові, темно-фіолетові. З середини минулого століття дівчата на весілля одягали маленький віночок, який складався з восковиць та листочків із прикріпленими різнокольоровими стрічками.  Цікаво, що виготовляли також букети з воскових квітів для молодого та молодої, до букетів прикріпляли стрічку білого кольору, вона мала бути довгою — нижче колін.

До речі, зберігатись воскові квіти можуть довго, але слід дотримуватись правил — тримати їх якомога далі від сонця, у прохолодному місці. Щоправда, як би не старався, з часом віск може потемніти.

Запитую, як виготовляють воскові квіти.

— Можна використати зірвані листочки та квітки, або ж зробити їх із паперу, відтак квіти й листочки слід обробити воском чи парафіном, а потім скомпонувати. Для традиційного вінка використовували так звані восковиці. Виготовляли її так: брали дуже тоненьку ниточку і вмочали у віск, а потім у воду. І так декілька раз “бульк у віск, бульк у воду”. З кількох восковиць формували квіточку, — пояснює Віта Білоус-Перфецька.

Виготовляти воскові квіти співрозмовниця навчилась сама, готуючи дослідження для дипломної роботи, згодом дивилась фото віночків різних майстринь. Тепер для своїх робіт традиційні та сучасні підходи поєднує зі своєї фантазією. За основу використовує гофрований папір, який занурює у розчин, де головні компоненти — віск і парафін.

— Це довготривала копітка робота, — провадить мову далі Віта Білоус-Перфецька. — Звісно, час виготовлення залежить від розміру вінка, проте зазвичай потрібно не менше, ніж три дні для одного. Воскові віночки унікальні, бо кожна квітка створена вручну, та й сплести два ідентичні просто неможливо.

Інна Віконська

Фото надала Віта Білоус-Перфецька