Міжвоєнний Кременець та околиці на картинах польського письменника-експериментатора (фото)

Письменник, художник, скульптор, фотограф, музикант Леопольд Вінцент Бучковський народився 15 листопада 1905 року в селі Накваша (нині Бродівський район, Львівська область) на межі Волині та Поділля. Він був третьою дитиною в подружжя Томаша й Анни Бучковських. Його батько був різьб’ярем, а мати — донькою органіста, бабуся — вірменкою, котра захоплювалась культурою у різних її проявах, тож Леопольд Вінцент із мистецтвом мав контакт від народження. У сім'ї, крім нього, було ще шестеро дітей: Юзеф-Томаш, Стефан, Мар'ян, Ванда, Тадеуш і Зиґмунт. 

До Другої світової війни Накваша було місцем, де існували й взаємодіяли багато різних культур, приміром, Бучковський згадував, що в його класі були діти семи національностей. З 1914 року він мешкає у Підкамені, навчається в бродівській гімназії, відтак — у технічній школі Бєльської-Бялої, Ягеллонському університеті у Кракові та Академії мистецтв у Варшаві. Коли повернувся до Підкаменя, вдосконалював майстерність різьби по дереву, крім того, цікавився писанням, живописом, ліпленням, різьбярством, музикою, кіно та театром — керував аматорськими театрами, долучившись до Асоціації народних шкіл. В 1930-х роках був членом Спілки львівських художників, займався здебільшого різьбярством і літографією. Виставляв роботи у Львові індивідуально та на Другій міжнародній виставці деревини у Варшаві 1936 року. У час війни митець брав участь у вересневій кампанії, пережив етнічні чистки на Волині під час яких втратив двох молодших братів, був солдатом Армії Крайової. Після війни Бучковський оселився у Кракові, а від 1950 року мешкав Констанціні під Варшавою. Разом із дружиною Марією Папроцькою (родом із Поділля) виховали двох дітей. Помер Леопольд Бучковський 27 квітня 1989 року, похований на кладовищі в Сколімові.

Митець відомий передовсім як письменник, його називають одним із найбільших експериментаторів у польській літературі другої половини минулого століття. Його поетичний дебют відбувся під псевдонімом Павло Макутра (від назви трьох гір поблизу Накваші) в 1936 році. Тоді ж працював над одним із найвідоміших своїх романів «Вертепи», фрагмент якого з’явився друком у 1938 році в львівському журналі Sygnały. Книжку опублікували до війни (але цей друк повністю конфіскувала поліція). Вдруге роман опублікували в 1947 році. Інший його відомий твір «Чорний потік» написаний в 1947 році, опублікований в 1954 році. Для творів цього письменника характерний опис багатокультурного довоєнного середовища, де мешкали українці, поляки, євреї, росіяни, вірмени, чехи, німці. Його прозу називають самобутньою та провокаційною. Характерною ознакою письменництва Бучковського називають багатогранність і багатозначність художнього світу.

Проте не літературою єдиною. Леопольд Вінцент Бучковський цікавився малюванням. Згадує: «Малювати почав дуже рано... Коли почалася Перша світова, я щойно почав ходити до школи, аж тут прийшов фронт. Солдати дізналися, що ми з моїм братом Стефаном добре малюємо і замовляли у нас портрети. Пізніше у зошитах для малювання почав з’являтись знищений архітектурний світ». Згодом Бучковський малював Волинь і Поділля міжвоєнного періоду — пейзажі, села, будівлі та типажі людей з Кременця, Почаїва, Вишнівця, Шумська, Острога.

Живопис Леопольда Бучковського не належить до конкретного напрямку, його твори — своєрідні пам'ятки вмираючої культурної різнорідності, звичаїв, ландшафту, націй, вірувань та мов на землях Волині та Поділля. Він згадував про середовище, в котрому формувався: п'ять мов, п'ять культур, п'ять традицій, п'ять розмаїтих людських типів, п'ять розмаїтих запахів, образів, мелодій, краєвидів. Його творчість — це естетика хаосу. В його художніх творах мікс експресіонізму, сюрреалізму, кубізму іноді з додаванням абстракціонізму.

Творчість Леопольда Бучковського викликає неоднозначні відгуки. Одні звинувачували його в надмірних формальностях, інші вважають його творчість видатною. Його образотворчі та літературні твори — документація життя на Волині та Поділлі — мультикультурній землі його дитинства та юнацтва, яку зруйнувала війна. Через війну частина творчості Леопольда Вінцента Бучковського знищена або зникла. Нині вона майже забута, бо є болісно чесною і незручною.

Я з величезним задоволенням прослухала записи спогадів Бучковського, прекрасним і знайомим мені з дитинства яґеллонським діалектом. Саме так розмовляла частина Речі Посполитої та майже чверть колишньої міжвоєнної Польщі. На основі цих записів та інших матеріалів уклала цей допис.

Надзвичайно цікавими є малюнки Леопольда Бучковського, присвячені Кременцеві та околицям — на них постають побутові моменти, характерні типажі.

Іра Дан-Коен

Берлін