«Мого чоловіка довели до самогубства», – вдова тернопільського бізнесмена
У січні 2019 року тернопільські поліцейські зробили повідомлення, котре облетіло десятки українських ЗМІ: у підвалі власного будинку в смт Велика Березовиця під Тернополем із простреленою скронею знайшли відомого підприємця Богдана Тимчія. 51-літній чоловік був власником ресторану, кількох кар’єрів, мережі ігрових зон. Мертвим Вітю, як його називали близькі, у той страшний вечір 21 січня знайшла дружина Ірина Мушанська. Поруч лежав його карабін «Сайга-410». Бізнесмена знали і поважали чимало жителів Великої Березовиці та Тернополя. Повірити, що цей чоловік вкоротив собі віку, було важко. Однак, за повідомленням поліції, біля нього знайшли передсмертну записку, у котрій Тимчій просив не звинувачувати нікого у своїй смерті, і що він заплутався у житті.
Розслідування смерті Тимчія триває досі. У поліцейських дві версії: самогубство і вбивство, пише beztaby.te.ua. Його вдова Ірина переконана: піти з життя її коханого змусили.
Іра та Вітя познайомилися 11 років тому. Вона – вчорашня студентка, він – зрілий чоловік з двома штампами в паспорті і дорослою донькою. Перше одруження – «помилка молодості», а вдруге уклав фіктивний шлюб заради «Зеленої карти» в 2002 році. Здавалося б, що їх може поєднати?
– Мої рідні, коли вперше почули, що я зустрічаюся зі старшим на 23 роки чоловіком, були шоковані. Мене вигнали з дому, а Вітя запросив переїхати до себе. З того часу ми не розлучалися, – згадує Ірина. – Фіктивна дружина благала Вітю не розлучатися, бо вона саме в США намагалася отримати громадянство. Пожалівши її (вона старша за мого коханого на 10 років, тяжко працює доглядальницею стареньких), Вітя погодився, тільки б її не депортували. Після року стосунків ми обвінчалися у церкві. Тільки так ми могли легалізувати наш шлюб, не нашкодивши фіктивній дружині. Коханий почав посвячувати мене у свої справи, я стала допомагати йому в бізнесі, він записував на мене доручення.
21 січня 2019 року Ірина теж допомагала чоловіку. Вона саме поїхала в коледж у пошуках персоналу для їхнього ресторану. Додому поверталася після покупок увечері. На дорогах, пригадує, були страшенні затори. Вона телефонувала, аби розповісти це Віті, по дорозі з «Подолян» у Велику Березовицю, та слухавки він не брав.
– Коли я заїхала на наше подвір’я, побачила увімкнене світло та припарковане авто. Собака наша наче відчувала біду, кинулася до мене. Зайшла в дім і стала його кликати, та він не відповідав. Зателефонувала – мобільний лежав на кухні. Тоді звернулася до сестри Віті, Світлани Тимчій, котра живе поруч. Припускала, що чоловік міг зайти до неї додому. Вона відповіла, що не бачила брата від учора. Тоді я почала шукати його по кімнатах, спустилася в підвал. Ми нічого там не тримали, я ніколи там не бувала. Коли я зайшла, то побачила його в чорному костюмі. Було багато крові. Вітя лежав на підлозі. Я спочатку подумала, що це розіграш. Вибігла з підвалу та зателефонувала Світлані. Вона одразу припустила, що у нього могло прихопити серце. Я викликала швидку допомогу. Затори тоді були страшенні, їхали довго. За ці довгі хвилини прийшло усвідомлення, що трапилося, – жінка перериває розповідь, аби втерти сльози. – Потім приїхала поліція. Почали обшукувати наш дім, але нічого не знайшли. На третій день, коли ми вже поховали Вітю, мені мій брат сказав, нібито в штанах його костюму на експертизі знайшли передсмертну записку. Але як таке може бути? Чому мені ніхто не сказав?
Після похорону дружина бізнесмена спілкувалася з психологом свого чоловіка, Ірина відшукала людей, котрі вчинили суїцид, вдів, чиї половинки вкоротили собі віку.
– Порозмовлявши з ними, я зробила висновок. Я впевнена, що мого чоловіка довели до самогубства. Вітя був дуже життєрадісною, доброю людиною. Він був дуже інтелігентний, люблячий. Та в останні роки на нього постійно звалювалися проблеми. Труднощі почалися після анексії Криму. Там ми займалися ігровими атракціонами. Вивезти обладнання ми не змогли. Також партнер Віті помер від раку. Усі обов’язки лягли на плечі мого чоловіка. Крім того, постійної присутності вимагали гранітні кар’єри у Житомирській області. Почався «поділ» з компаньйонами. Це дуже виснажило Вітю. У нашому ресторані «Старий дуб» у Великій Березовиці теж були труднощі. Через «безвіз» чимало працівників виїхали закордон. Останнім часом Вітя дуже багато курив. Я запитала його якось, що його турбує. Він наполягав, що все майно треба записати на мене. Я його відмовила, не бачила в цьому необхідності. Десь за 10 днів до смерті ми сиділи на кухні, і коханий сказав, що він все у своєму житті робив неправильно. Він говорив, що шкодує про своє раннє одруження. Йому було прикро через відносини з донькою, бо він не брав участь в її вихованні. Його слова «я ніби в тунелі і не бачу з нього виходу», – цитує покійного чоловіка Ірина Мушанська.
Підтримує версію дружини Тимчія про доведення до самогубства і його сестра Світлана. Вони жила увесь час по сусідству з братом, спілкувалася з ним найтісніше серед усіх. Впевненість жінок зміцнила поведінка бізнес-партнерів після смерті Віті.
– В один день всі підприємства Віті захопили, викрали звідти документи, цінні речі, замінили замки. Мені сказали: «Будеш пхатися до майна, закінчиш так само», – заявляє Ірина Мушанська. – Перша дружина, у змові з колишнім другом Віті думали, що мені не вистачить сміливості заявити, що мені погрожували. Та в січні 2020 року я добилася відкриття кримінального провадження. Мене залякують і не бояться правосуддя. За спиною у цього друга стоїть колишній суддя апеляційного суду і його дружина – нотаріус. Не дочекавшись ухвали суду, ця нотаріус оформила більшу частину майна на доньку мого покійного чоловіка. Ба більше, коли я поїхала в США, щоб уладнати деякі бізнесові питання мого чоловіка, його дочка знайшла фіктивну дружину, через яку Вітя отримав «Зелену карту» майже 20 років тому. І вона переконала (чи може залякала) її підробити документи, вислати їх в суд. Нібито, вони жили до 2016 року з Вітьою під одним дахом як сім’я.
Ірина покинула сімейне гніздечко у Великій Березовиці, щоб там міг жити брат чоловіка. Вона продовжує вчитися жити без коханого, який сниться їй і, переконана жінка, показує їй шлях у житті. У суді вона змушена терпіти приниження від своїх опонентів, котрі хочуть перекреслити 10 років її сімейного щастя. Мовляв, байдуже на вінчання, не розписані – означає неодружені.
– Дає сили боротися в суді тільки підтримка справжніх друзів, моєї родини та Світлани Тимчій, сестри Віті. Коли мені важко, я переглядаю наші фото, дивлюся відео, на яких ми з коханим, дивлюся на нього щасливого, слухаю його голос, — каже Ірина.
Фото та відео з допису