На Тернопільщині трагічно загинув юнак

16 січня близько 21-ої години у селі Угринів Підгаєцького району водій на смерть збив 16-річного Івана Котельницького. За кермом «Жигулів» був відомий у районі чиновник — директор Підгаєцького районного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Підгайціагроліс», депутат Угринівської сільської ради Микола Степаненко. На свято Богоявлення з Іваном прощалося все село. Микола Олександрович не прийшов на похорон, була його дружина. Нині чиновник під домашнім арештом, проте навіть така міра запобіжного заходу його не влаштовує, тому подав на апеляцію. В Угринові подейкують, що кілька його друзів хочуть взяти його на поруки, пише nova.te.ua.

«Ледве на ногах тримався…»

Того фатального вечора Іван відносив до одних господарів кролицю, тільки-но вийшов за ворота і пройшов кілька кроків, як його несподівано збило авто. Мешканці Угринова розповідають, що хлопець ішов лівим узбіччя, Степаненко їхав у тому ж напрямку справа. Удар авто почула господиня, до якої ходив Іван, і вибігла на дорогу. Згодом на місце аварії прийшло чимало людей. Кажуть, що Микола Олександрович був добряче напідпитку.

— Якби аварія сталася вдень, люди Степаненка розірвали б… У нас вулиці добре освітлюються, видно перехожих, — каже місцева мешканка. — Іванко ішов зліва, авто їхало справа. Можна тільки здогадуватися, чому «Жигулі» опинилися на зустрічній смузі… Степаненко ледве на ногах тримався. І не від шоку, а від алкоголю. Запитайте будь-кого в селі і вам підтвердять, що він часто сідав за кермо напідпитку. Експертиза, наскільки відомо, показала, що в нього було лише 0,8 проміле алкоголю в крові, мабуть, все підтасовують, щоб його оправдати. Скаже потім, що випив перед тим ліки, та й по всьому. У нього є зв’язки в правоохоронних органах, в лісі є дуби, тож всім «помастить» і зробить так, як йому треба. На місці аварії до четвертої ранку все загрібали, кажуть, відразу прибрали шапку, мішок, скло з місця, де стався удар, щось підтасовували.

Є й інші думки серед мешканців села щодо смертельної ДТП.

— Ще не доведено, що то вина водія. Можливо, хлопчина раптово вибіг і потрапив під колеса. Не можу стверджувати, що Степаненко зловживав алкоголем, особисто я ніколи не бачив його п’яним, — стверджує інший співрозмовник з Угринова. — Люди в нього виписували дрова, ніби адекватний чоловік. Але, звісно, якщо сів за кермо напідпитку, мусить відповідати.

«Що ти наробив, Миколо?!» — «Забий мене…»

Сім’я Котельницьких — багатодітна, окрім Івана, у батьків є ще дві доньки — Люба та Надя — і наймолодший син Володя. Іван навчався на першому курсі Підгаєцького ПТУ. Про родину в селі відгукуються тільки позитивно.

— Це дуже працьовиті та добрі люди, батько трудиться на пилорамі, мама — домогосподарка, часто хворіє, в них ще є бабуся, — кажуть односельці про Котельницьких. — Втратити нині таку хорошу дитину — великий тягар…

Юнак загинув на місці аварії. Поки їхала швидка, батьки поклали сина в автівку і поїхали назустріч, та було вже пізно. Лікарі лише констатували смерть.

— До нас зателефонувала жінка, котра впізнали нашого Іванка… Ми з чоловіком та трьома дітьми поїхали туди, — з болем згадує мати загиблого пані Ганна. — Ніщо не віщувало біди. У нас був спокійний вечір: чоловік варив юшку, донька смажила котлети, на плиті кипіла бараболя. «Іванку, не будь там довго, будемо вечеряти», — просила я його. І він послухав: віддав кролицю, забрав мішок і пішов. Іван був господарською дитиною, вирощував кролів, перед тим узяв в одних господарів кролицю для виводку. Проходжу тепер повз хлів, дивлюся — відчинені двері. «Іванку, ти годуєш кроликів?» — запитую. А виходить молодший син. Досі не можу повірити…

Очевидці трагедії розповідають, що після ДТП водій не відразу побачив, куди відкинуло пішохода, бігав дорогою і лементував: «Я когось збив! Не бачу, де він…» Дорога була засипана склом та уламками, лежали чоботи Івана.

— Ми приїхали й не  відразу упізнали, хто сидів над нашим сином. Уже коли він почав кричати, щоб викликали швидку, побачили, що то Микола. Здається, він робив штучне дихання, був увесь в крові… — зітхає мати загиблого. — «Що ти наробив, Миколо?!» — зловила я водія за куртку. «Забий мене…» — тільки й сказав. Якби моя дитина тоді встала, я би, мабуть, таки вдарила водія, а так… Ми хотіли якомога скоріше доправити сина до лікарні, але він вже був мертвий. Думали, що Іванко отримав удар в голову, бо текла кров із носа, але судмедексперт сказав, що в нього були розірвані внутрішні органи, внутрішня кровотеча, переламані ноги. Мені тоді було не до людей, я бачила лише свою дитину. Але різали серце образи на адресу мого сина з уст родича водія, мовляв, такий-сякий не дивився, куди іде. Моєму синові 16 років, але він ніколи й краплі алкоголю не вживав. Мав страх Божий. Ми з чоловіком виховали його, як розуміємо за правильне. Ми — християни віри євангельської. Бог дав нам такий хрест і допоможе його нести…

«Вбивство сина ми віддали в руки Судді, який не бере хабарів…»

Увесь Угринів сумує з Котельницькими. На панахиді та на похороні було усе село, біля обійстя потерпілої родини стояли десятки автівок — рідних Івана приїхала підтримати молодь навіть із райцентру, одногрупники хлопця. Молоді хлопці просили батьків загиблого не брати авто — несли труну аж на цвинтар.

— Люди розповідають, що водій збив Івана біля одного стовпа, провіз його на капоті, а далі син злетів у фосу, — каже пані Ганна. — Далі водій розвернув автівку впоперек дороги. Не знаю, чи саме так було. Іванко вже не скаже… Тієї ночі ми сиділи над сином, а вони позбирали шапку, мішок, скло, які були очевидним доказом, з якого боку збили Івана, змивали кров… Думають, що обмануть самі себе. Але буде справедливість, я — людина віруюча, віддала все на суд Божий. Смерть Іванка я поручила в руки Судді, який не бере півтори тисячі доларів хабара. Буває, що водій зіб’є пса і перепрошує господарів. А нас навіть не запитали, як ми себе почуваємо. Мені не треба від них допомоги, але я не народила свою дитину для того, щоб Степаненко поховав її… Не передати мого болю… У моїх грудях горить, я ніби закам’яніла… Якби моя дитина була погана, то до неї не прийшло б стільки людей. Він гарно вчився в школі, мав грамоти, у старших класах трохи запустив. «Мені того не треба», — міркував по-дитячому. Мабуть, йому справді того не треба було. Навчався на автослюсаря. З Іванком приїжджали попрощатися друзі з училища, директор, майстер, керівничка із чоловіком, навіть батько одного хлопчика приїхав. Усі плакали…  Іванко ходив останні дні з татом на пилораму, складав паркет. А того сумного дня не пішов на роботу, бо мав температуру, кашляв. Шкода мені дитини… Ми не бажаємо помсти водієві, не хочемо залишити жінку без чоловіка, дітей без батька, він і так вже покараний…

«НОВА…» зателефонувала і до Миколи Степаненка, аби почути його думку щодо причини аварії і дізнатися, яку міру запобіжного заходу прийняв для нього суд.

— Що тут казати?.. Сталася непоправна біда для усіх нас… Я справді був напідпитку. Про всі деталі і причину аварії скаже слідство. Наразі я під домашнім арештом, подав на апеляцію, а далі — не знаю…  Я збив маленьку дитину, безмежно шкодую, це велика трагедія… — ледве знайшов слова Микола Олександрович.