На Тернопільщині селяни майже 80 років на могилі приховували фото етнічного німця, отамана Української Галицької Армії (фоторепортаж)

Неймовірні історії про Українське Січове Стрілецтво розкриває виставка в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї.

Невідомі для багатьох сторінки історії, що стосуються нашої минувшини, відкриває фотовиставка «А ми тую стрілецькую славу збережемо…». Її підготували працівники Тернопільського обласного центру охорони та наукових досліджень пам’яток культурної спадщини на чолі з директором цієї установи, кандидатом історичних наук Мариною Ягодинською.

- Ми сьогодні знайомимо усіх присутніх з виставкою, у якій зібрано фотоматеріали про пам’ятники, пам’ятні знаки, меморіальні об’єкти, кладовища та окремі могили, що увічнюють пам'ять про героїчний подвиг Українських січових стрільців. Тобто, йдеться про ту нашу історичну, культурну спадщину, яка в радянські часи була вимушено забута і занедбана. Але місцеві жителі ніколи не чекали, що прийде якась «рознарядка» зверху встановлювати той чи інший пам’ятник. Вони зводили їх за велінням душі і серця. Те, що ви бачите тут, в експозиції, це все - наша багаторічна праця. Адже про ці пам’ятки колиcь мало хто згадував. Ми по крупинці збирали усе, що могли зібрати у кожному куточку нашого краю. І показуємо це у фотографіях виставки, у виданому фотокаталозі, присвяченому 100-річчю бою на горі Лисоні, карті про стрілецтво на Тернопільщині. Тут сконцентрована уся наша пошукова робота упродовж не одного року, - розповіла Марина Ягодинська.

Її заступник – автор тексту до згаданого фотокаталогу і керівник проекту Людмила Строцень сказала, що з радянських часів у переліку пам'яток, не було жодного об’єкта, який би був дотичний до теми українського стрілецтва.

- Тоді про це ніхто не говорив, як ніби взагалі у природі такого поняття як «Українські січові стрільці» – не було. І тому пам’ятники, які були споруджені у міжвоєнний період, просто не входили до переліку історичної спадщини. І ось, вже майже двадцять років ми досліджуємо цю тему, шукаємо, формуємо архіви, базу даних, описуємо кожну пам’ятку, яка стоcуєтьcя Українcьких січових стрільців. Але вийшов парадокс: незважаючи на те, що ми зібрали потужну історично-пошукову базу, ми не могли поставити на облік жодної пам’ятки про Українських січових стрільців. І ось, задля повернення історичної пам’яті, популяризації нашої героїки, і, зрештою, щоб якось вплинути на чиновників, ми намагаємось робити все, щоб такі пам’ятки були включені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Тому й робимо ось такі фотовиставки, готуємо науково-популярні видання, де показуємо реальних людей, їхню героїку, - розповіла Людмила Строцень.

За кожною фотографією, яку презентовано на виставці – факти, події, хвилюючі людські історії. Ось одна із них, яку оповіла Людмила Строцень.

- У 1919 році у містечку Скалаті на подвір’ї церкви Преображення Господнього був похований Алоїз Ляєр, етнічний німець, отаман Української Галицької Армії, а перед цим – командир гуцульської сотні УСС, захоплений поляками в полон і вбитий під час спроби втечі. У міжвоєнний період могила з надгробком і фотографією були врятовані стараннями священика місцевої церкви та голови тодішньої «Просвіти». У радянські часи могилу просто дивом не зруйнували, оскільки вона перебувала під захистом діючої церкви й кваліфікувалася, як захоронення священика. Більше того, фотографію Леєра, де він у військовій формі, хтось регулярно акуратно забілював. І вже в часи незалежності скалатчани відчистили фотографію й на надгробку встановили хрест. Сьогодні могила Алоїза Леєра, - каже Людмила Строцень, - пам’ятка місцевого значення. 

Або ще одна цікава історія, яку розповіла пані Людмила під час відкриття фотовиставки. Отож, доля розпорядилася так, що дехто із січових стрільців під час військових дій потрапив у російський полон і став учасником революції в Росії, вірячи в те, що після падіння «тюрми народів» вдасться здобути власну державу. Так ось, у Скалі-Подільській Борщівського району на будинку культури в радянські часи встановили меморіальну дошку Михайлу Лукичу Барану з написом – «Партійному і громадському діячеві, заступнику голови Галревкому». Але з біографії Михайла Барана можна було довідатися, що він свого часу був сотником Українських січових стрільців, а під час Першої світової війни потрапив у російський полон, після лютневої революції в Росії вступив до лав РКП/б/, був одним із засновників Комуністичної партії Східної Галичини. 1933 року його репресували і розстріляли у таборі «Сандармох» у 1937 році. Як бачимо, участь Михайла Барана в українських національно-визвольних змаганнях, не пройшла повз увагу радянської влади, незважаючи на його чисельні заслуги.

Ось про такі та інші, не менш хвилюючі історії й розповідає фотовиставка «А ми тую стрілецькую славу…», яка діятиме в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї до 20 жовтня цього року.

Олег Снітовський

Фото автора