На Тернопільщині у старому вулику знайшли архівні документи ОУН-УПА (фото)

Цю неймовірну історію розповів мені знаний на Тернопільщині краєзнавець, невтомний пошуківець та відкривач досі невідомих сторінок історії рідного краю, заслужений працівник культури України, кандидат педагогічних наук, директор Чортківського гуманітарно-педагогічного коледжу імені Олександра Барвінського Роман Іванович Пахолок.

Нічого випадкового не буває…

- Романе Івановичу, ми з Вами зустрічалися восени 2017 року на околиці Чорткова, у полі, де тоді у першу чергу Вам, із кількома ентузіастами вдалося зробити, здавалося б, неможливе - віднайти місце розстрілу фашистськими окупантами понад півсотні українських патріотів, в’язнів Чортківської тюрми…  Згодом їхні останки було урочисто перепоховано, названо поіменно кожного, хто тоді загинув мученицькою смертю. І ось нова сторінка з історії рідного краю, сторінка, яку відновлено, передусім Вам – віднайдений архів УПА. Є певний зв'язок між цими обома історіями,чи це просто випадковість?

- Напевно, у цьому житті випадковостей не буває. І, характерно, що ці два випадки, як Ви кажете, між собою у дечому схожі.

- Так ось, я вже вам розповідав, що п’ять років тому до мене звернувся житель Чорткова Юхим Макотерський і розповів, що восени 1942 року гітлерівці розстріляли українських патріотів, але місце розстрілу невідоме, десь у полі за Чортковом.

- Пригадую, Ви розповідали, що пошуки тривали не один рік?

- Так, ми по суті, три роки збирали різні свідчення старожилів, залучали археологів з Івано-Франківщини, пошуківців із меморіально-пошукового підприємства «Доля» Львівської обласної ради, історико-патріотичного товариства «Патріот». І випадково, я розмовляв із одним мешканцем Чорткова, Григорієм Опацьким, який мені розповів історію, коли під час полювання лис втікав від нього і він вже майже у норі спіймав його за ладні лапи, а тваринка, борсалась і вигребла … людські кістки. Але це було давно. Ось так випадкова зустріч й прискорила пошуки, результат яких – віднайдене місце розстрілу українських патріотів.

- Випадок допоміг Вам й цього разу?

- Саме так. Зрештою, розповім, як усе було, - каже Роман Іванович.

Під охороною бджолиного рою

- Ось ця знахідка, направду безцінний скарб, - Роман Іванович Пахолок показує кілька томів із прозорими файлами. У них - вкладені старі, пожовклі листки і поруч – аркуші із видрукованими на комп’ютері текстівками. Все це - архів Української повстанської армії із поясненнями до кожного документу.

- То як же він до Вас потрапив, цей направду історичний скарб?

- До мене звернувся лікар-ендокринолог Чортківської районної лікарні Роман Мальонка. Він знав, що я цікавлюся історичним минулим нашого краю, та й про знайдене нами місце розстрілу 56 членів ОУН теж знав. Тому й звернувся до мене із новиною, яка мене просто стрепехнула.

Так ось, до Романа Мальонки звернувся житель села Стара Ягільниця, колишній фельдшер-пенсіонер  Микола Рибчак і розповів цікаву історію.

У цього чоловіка роками була пасіка, ще з дідівських часів. І на старість, пан Микола, коли вже стало важко займатися бджільництвом, вирішив старі, мало не трухляві вулики, які своє вже відслужили, просто порубати на дрова й спалити у печі. І коли він почав розбирати одну із таких дерев’яних хатинок, що десятиліттями служила бджолам прихистком і місцем накопичення меду, він раптом розгледів між дошками згорток. А потім – ще один пакунок, і ще…

Коли ж пасічник розгорнув один із них, то побачив там стоси акуратно складених листків. Глянув на них і одразу ж зрозумів, що це – не просто старі листки і газети, а дещо набагато більше й важливіше. І він звернувся до свого колеги Романа Мальонки, а той, знаючи про мої пошукові роботи, дослідницьку роботу, вже зателефонував мені.

- Безумовно, той, хто ховав цей архів, вибрав досить таке несподіване місце для зберігання. Адже за подібні знайдені матеріали він міг би серйозно постраждати.

- Саме так, у Сибір, у табори гнали тих, хто десь сказав необережне слово, а тут – купа збережених і захованих документів українських націоналістів, патріотів, що боролися як із німецькими окупантами, так із радянським сталінським режимом, що прийшов на українські землі.

Операція «Порятунок»: ніж, пінцет і терпіння

Роман Іванович на столі свого кабінету у коледжі, розкладаючи важкі теки із збереженими документами УПА, розповідає, як  тривало повернення цих документів, до такого стану, що її можна взяти в руки й прочитати.

- Коли мені передали той пакунок і я хотів взяти звідти один-два листочки, то краї буквально між пальцями покришилися й впали долу. Попробував акуратно витягнути їх пінцетом, теж не вийшло, листочки ламалися…Це були напівзотлілі згортки, вони усі злиплися. Перше відчуття: чи я собі з цим всім дам раду? Бо воно було, кажу, у дуже поганому стані, все розпадалося, коли торкався, на тих листочках залишилися слідки комашок, можливо, бджіл, жучків, що туди позалазили, й точили папір…

- А не було думки кинути це все і віддати комусь, скажімо, фахівцям-архіваріусам, реставраторам і нехай займаються цим самі?

- Віддати, це означало, підвести тих, хто мені цей архів передав, зрештою, я не знаю, якою пізніше була б доля цих документів… Тож вирішив самостійно розібратися із знайденим. І скажу, що тут на підмогу прийшла дружина. Вона порадила десь тиждень потримати ці документи на відритому повітрі, щоб трішки стали зволоженими і тоді вони вже не будуть такими крихкими й поступово можна буде ті листочки роз’єднувати один від одного. Я дослухався до цієї поради. І розпочалася операція, як я її для себе умовно назвав «Порятунок».

    Шифровки, зведення та «гарячий привіт шахтарів Макїівки керівнику райвідділу НКВС»

- Пане Романе, бодай оглядово, розкажіть про ці документи, що ж власне, було заховано у тому сільському вулику?

- Знаєте, коли вже почав уважно переглядати ці документи, то зрозумів що то не просто архів УПА, архів повстанців, а документи бандерівців, де вони це слово пишуть з великої букви, матеріали служби безпеки ОУН-УПА. Документи датовані 1944-1945 роками. Всього вдалося, що фрагментарно, що цілісно відновити 240 знайдених листків, понад 50 повстанських журналів, пропагандистських брошур підрозділів ОУН-УПА.

- Бачу, кожен документ поміщено у файл, а навпроти нього – передруковано його зміст, бо не все в оригіналі можна одразу зрозуміти. Це ж колосальна, скрупульозна праця і самі з цим всім справилися?

- Ні, не сам, звичайно. Як на роботі дізналися, що я, як кажуть, в «позаурочний час» працюю над цими архівами, мої колеги зголосилися допомогти. Хочу їх назвати, бо це завдяки і їм у значній мірі, нині легше можна розібратися у змісті і суті знайдених документів. Отож, Галина Іжевська, Ірина Левіцька , Тетяна Владика, Руслана Слободян, Ірина Пасічник, Мирослава Лаврик, Галина Єрмолаєва, Наталія Карач, Лілія Герчак, Лариса Пельвецька, Інна Біла вечорами, удома набирали тексти оцих повстанських відозв, агіток, розвідувальних донесень, наказів та розпоряджень керівників підрозділів ОУН-УПА, що діяли в нашому районі у 1944-1945 роках.

- Можна виокремити загальну тенденцію, так би мовити, «дух», що проглядається у цих документах?

- Передусім, у них вбачається високий рівень патріотизму людей, про яких у них йдеться, І справа не у гаслах «Слава Україні!» та «Героям Слава!», якими переважно починалися і закінчувалися ці документи.

- Сам їхній зміст, глибинна суть засвідчують, яку велику силу волі, глибоке переконання у своїй правоті мали ці люди. А яка конспіративність була! Усюди імена-псевдо, постійна обережність, глибока конспірація. А інакше і не могло бути, бо це справа життя і смерті, один необережний крок і – все, розстріл, смерть…Адже повстанці розуміли, що каральні радянські органи постійно пильнують, аби виявити підпільну діяльність ОУН-УПА.

- Які документи Вас особливо вразили?

- Та тут кожен листок - це цілий пласт людських переживань, емоцій, трагедій, перемог і зрад… Є тут багато прізвищ справжніх патріотів, про яких ми поки що мало знаємо. Вірю, що знайдений архів допоможе родичам дізнатися правду про своїх предків, які загинули насправді, героїчною смертю. Але є тут, на жаль, й імена тих, хто воював проти повстанців, хто допомагав окупаційній владі, є прізвища зрадників. Не будемо називати їх із певних причин…

- Бачу, тут є і збережені окремі листки сатиричних журналів, які випускали підпільні друкарні УПА…

- Так, ось «Український перець», сатира просто вбивча. От, я зачитаю, хоча б оцю замітку, яка називається «Подяка шахтарів». Зачитую. «На шахтах під Макіївкою на Донбасі з’явився із свитою представник райвідділу НКВД, який намагався заарештувати старого шахтаря, який не перевиконував шалених планів з видобутку вугілля. Шахтарі дуже «радо привітали» енкаведиста, обступили його з різних боків, обхопили й почали підкидати. А тоді спільними силами піднесли його до висоти телеграфного стовпа. А щоб він звідти не впав, то прив’язали його за шию мотузкою». Або ще одна замітка. « До Києва приїхали стахановці з московського заводу із виготовлення ручних кайданів та механізованих шибениць.  Московські винахідники Сєров і Палачов хвалилися, що виробничий план виконано на 1000%. Особливо якісні кайдани та шибениці вироблено і відвезено для трудящих України – написали друкарня «Смерть гітлерівсько-сталінським катам», -йдеться наприкінці замітки, - каже Роман Пахолок.

За його словами, нині на завершальному етапі підготовка до видання книги, куди увійдуть копії архівних матеріалів, знайдених у вулику, а поруч – опис того, про що йшлося на пожовклих, сточених часом сторінках історії повстанської боротьби мешканців цього куточку України.

Це для того, каже Роман Іванович, щоб зробити минуле доступним, пробудити, передусім у молоді, потребу вивчати, дізнаватися й переосмислювати історію України, спонукати до пошуків, нових досліджень.

Бо чим більше буде оприлюднено різних документів, публікацій, книг про український визвольний рух, тим менше буде спекуляцій довкола цієї теми і ми станемо ближчими до встановлення історичної правди…

Фото автора