«Наш обов’язок – стати господарями і заробляти гроші» - Віталій Скоцик у Тернополі (фото)
Любов до землі, трепетне ставлення до нашої годувальниці – це риси, притаманні кожному українцю. І саме прагнення зберегти наше найбільше надбання, фактично - Божий дар, дасть шанс об’єднати націю на шляху до розвитку незалежної європейської держави України.
Такої думки - голова Аграрної партії України Віталій Скоцик. Нагадаю, він нещодавно брав участь у Земельному форумі хліборобів Тернопілля, де учасники висловилися проти поспішного продажу української землі (читайте ТУТ, ТУТ і ТУТ – прим.). «Терен» використав можливість поспілкуватися із високим гостем.
«Поспішний продаж землі призведе до національної катастрофи»
- Пане Віталію, як добралися до Тернополя? Ви - вперше у «файному місті»?
- Ні, я тут багато разів був. Причому не лише у Тернополі, а й загалом у вашому краї. Щоправда, по наших «гарних» дорогах виявилося не так просто проїхати 117 км, адже ми добиралися сюди зі Львова. Цікаво, що за той же час можна легко долетіти до Амстердама чи Франкфурта… Але прикрощі, пов’язані зі станом доріг, не зіпсували настрою нашій команді. Ми відразу були налаштовані на плідну роботу.
- На Тернопільщині стартував збір підписів «Не дамо вкрасти землю!». Його ініціювала Аграрна партія. Яка ж мета такої акції?
- Мета, насправді, - надзвичайно важлива. Адже із часу проведення референдуму про незалежність України ми отримали найбільший виклик. Він полягає в тому, що сьогодні є ризик втрати української землі. Нагадаю, саме вона є як основою нашої економіки, так і ґрунтом для нашої державності.
У світі нині – 7,5 мільярда людей. І вони щодня хочуть їсти. А тому світ почав дуже агресивно боротися за ті ресурси, які можуть забезпечити продукти харчування. І дуже прикро, що, втративши у 90-х роках ХХ століття усю промисловість, котра опинилася у руках групки олігархів, ми можемо стати на ті ж граблі. Але тепер втрата буде ще гіршою – українці можуть залишитися без землі, яку спершу олігархи скуплять, а потім почнуть перепродавати, щоб заробити! Тож ми вирішили виступити в авангарді боротьби за українську землю. І почали діяти 24 березня, коли у Києві відбувався підсумковий Земельний форум. Ми ініціювали збір підписів. Питання звучить дуже просто: «Чи підтримуєте ви продаж землі в нинішніх економічних умовах?». Ще тоді ми запланували зібрати не менше 3-х мільйонів підписів «так». Із цими документами ми прийдемо у кінці травня під стіни Верховної Ради і Конституційного суду. Так, Уряд взяв зобов’язання перед МВФ відкрити вільний ринок землі, але наша країна до цього абсолютно не готова. Поспішний продаж землі – ми у цьому переконані – призведе до національної катастрофи. Водночас ми виступаємо за максимально швидке завершення земельної реформи. Відтак у партії відпрацювали 16 кроків – як основну стратегію для того, щоб реформу завершити.
«Ми – проти впровадження ринку землі саме зараз»
- Ви дійсно вірите, що можна зібрати три мільйони підписів, причому реальних, із даними людей?
- Власне, ми проводимо звичайне опитування, а тому нам не потрібні всі дані підписантів, як цього вимагає Закон про Всеукраїнський референдум. Зрештою, наші громадяни не надто схильні до того, аби повідомляти паспортні дані…
До речі, одній із політичних сил суд нещодавно уже відмовив у реєстрації ініціативної групи щодо початку референдуму про недопустимість продажу землі. І ми такий хід подій передбачали. Адже законодавство виписане таким чином, що провести референдум нині – нереально. Натомість своєю акцією ми вже змогли з'єднати зовсім різні за свою сутністю асоціації та осередки активістів, навіть політичні сили. Адже для того, щоб врятувати землю, я ще 24 березня закликав до об’єднання усіх!
- Але ж частина селян давно хоче продати свої паї, а фермери, безумовно, прагнуть викупити цю землю. Тоді у чому небезпека? Чи не є таке обмеження несправедливим?
- Наголошую: ми – проти впровадження ринку землі саме зараз. Країна воює. У нас – збіднілий народ. Люди не можуть сплатити за комунальні послуги. Не мають грошей на ліки! Багато хто навіть не розуміє, як далі виживати в Україні. От їм зараз скажуть: «Продайте землю!». А на скільки вистачить тих грошей, які нині готові заплатити за наш чорнозем?
Ось тому ми і напрацювали 16 кроків для завершення земельної реформи. У них передбачили і захист тих, хто, наприклад, не має нащадків, але отримав пай і хоче його продати, аби гідно дожити те, що Богом відведене. Проте треба зробити так, щоб цю землю не скупили олігархи чи іноземці. Вона має стати надбанням громади, яка згодом зможе тими наділами належно розпоряджатися. Наприклад, віддавати в оренду місцевим фермерам і поповнювати скарбницю.
«Цей світ хоче їсти, а чорноземи – тут!»
- Чула таку версію: лише ринок землі збільшить її ціну і привабить інвестиції у нашу економіку? Чи правда це?
- Сама фраза - «привабить інвестиції у нашу економіку»… Що виходить? Продати землю іноземцям? До речі, нашу землю нині оцінюють у межах 500 дол. США за гектар. У сусідів поляків – 10-15 тисяч євро! І це при тому, що за якостями наша земля є на порядок вищою. Якщо ми дійсно хочемо продати землю іноземцям, то, звісно, можемо це зробити. Але із чим тоді залишимося? Не буде ані економіки, ані власне держави…
- Ви доносите цю ідею і в селах, і в містах. А який стосунок до ринку землі мають такі «діти асфальту», як я? Чому ми теж повинні вирішувати долю української землі?
- Кожна людина – мешкає вона у місті чи селі – хоче достойно жити у своїй країні. Для того, аби забезпечити громадянам достойне життя, держава повинна мати сильну економіку. А сильна економіка ґрунтується на конкурентних перевагах. Якими нині є наші переваги? Хіба ми можемо виробляти автомобілі – кращі, ніж у німців? Хіба будуємо літаки краще за американців чи канадців? Чи, можливо, вміємо виготовляти кращу електроніку, ніж японці і корейці? Ні! Але що ми реально здатні зробити? Цей світ хоче їсти, а чорноземи – тут! Найкращі природно-кліматичні умови для вирощення врожаїв – тут! То де ж нам заробляти, як не на нашій землі? Тому якість життя кожного українця напряму залежить від того, як вміло ми скористаємося своєю конкурентною перевагою. Словом, усе залежить від того, чи зможемо ми використати те, що світ хоче їсти…
А наразі ми – лише великий світовий гравець сировини. Так, Україна – другий експортер зерна у світі, перший виробник соняшникової олії, третій експортер меду та горіхів і другий - ріпаку. Але ж ми не створюємо доданої вартості у своїй країні. Нагадаю, колись у Тернополі працювало одне із найбільших в Україні машинобудівних підприємств – комбайновий завод. Там людей між цехами територією возив тролейбус! І що сталося? Працюють сьогодні у Тернополі лише молокозавод торгової марки «Молокія» і «Тернопільський м’ясокомбінат», який нещодавно реанімували. І це ті підприємства, які переробляють продукцію, вироблену на селі. Тому, якщо ми належним чином запустимо весь аграрний комплекс, а замість того, щоб продавати сировину, будуватимемо переробні підприємства, то зможемо жити і процвітати. Адже діє таке правило: одне робоче місце у селі створює 12 місць праці для міських жителів.
Додам, конкурентну перевагу України ми не створювали. Ця земля прийшла до нас від попередніх поколінь. Нам її дав Бог і природа. А наш обов’язок – лише мудро скористатися із цього. Стати господарями і заробляти гроші!
- Чи підтримують ваші ідеї ті, хто не має партквитка Аграрної партії?
- А тут різниці немає. Українці в принципі не люблять партій. За соціологією, нині 90% громадян не вірить жодній політичній силі. Але прикрість ситуації у тому, що в демократичному суспільстві іншого інструменту побудови країни, крім партійної системи, просто не існує. Тому замість тих політичних проектів, які «під себе» створювали олігархи, нам необхідно вибудувати справді ідеологічні партії.
В основі нашої партії лежить стара західнонімецька ідеологія – «аграризм». У корені – слово «аграрій», тобто «людина, яка працює на землі». Не менше 90% українців працюють на землі! Тобто вони не є аграрними виробниками, але 62% продукції сільського господарства у нашій країні вирощують ті, хто має город, дачу, присадибну ділянку… навіть підвіконня у міському помешканні, де проростає цибуля і часник. Аграрій – це людина, яка працює на землі. А це – генетично притаманно кожному українцю! В основі «аграризму» лежать два постулати: «найбільшою цінністю є земля» і «найбільшим носієм цінностей є людина, яка працює на землі». І немає значення, до яких церков вони ходять, якої національності є, на якій території країни проживають і якою мовою говорять. Ось те, що нині дійсно може об’єднати український народ!
Фото із відкритих джерел
Довідка. Віталій Скоцик народився 15 березня 1972 р. у с. Симонів Гощанського району Рівненської області. Із 1989 р. - студент Української сільськогосподарської академії. Із 1994 р. - студент Університету Пердью (США). У 1998 р. отримав ступінь кандидата сільськогосподарських наук. У 2003 р. - ступінь доктора економіки. Перший в Україні доктор наук у галузі стратегічного менеджменту. У 2008 р. став почесним професором Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». У 2010 р. - почесним членом Відділення аграрної економіки і продовольства Національної академії аграрних наук України. У 2012 р. - завідуючим кафедрою конярства, конезнавства та економіки тваринництва Національного університету біоресурсів і природокористування України. Із листопада 2009 р. — гендиректор Landkom International. У 2012-2014 рр. — голова наглядової ради групи компаній АMAKO. Відзнаки: почесне громадянство США (1992 р.), найкращий іноземний топ-менеджер Великої Британії (1996 р.). Головою Аграрної партії України обраний у вересні 2014 р.
У вільний час Віталій Скоцик любить рибалити, займатися кінним спортом, тенісом, мандрувати. Його надихають книжки різного типу - як сугубо професійні, так і відомих та не дуже світових і українських письменників. Подобаються фільми глибокого психологічного змісту.