Неготичний костел на Тернопільщині, який треба побачити на власні очі (фоторепортаж)

Я маю твердий намір повернутись у Жабинці Гусятинського району, аби докладно розглянути костел Різдва Пресвятої Діви Марії. Повернутись, поки він не вступив у критичну стадію руйнування, і поки в ньому ще теплиться крихка краса.

Розповідь про цей неоготичний костел треба починати з того, що він розташований на пагорбі — його видно, хочеш того чи ні, а тому він приворожує, затягує, поглинає, розчиняє в собі.

Він величезний, монументальний, епічний, вражаючий (продовжте синонімічний ряд), і це не пафосні безгрунтні слова — коли підходиш (чи підбігаєш) до нього, то перехоплює подих. Чим менша відстань до нього, тим очевидніше руйнування.

Не без хвилювання ступаєш на сходи виглазуровані льодом (я була там саме в дні, коли відлига змінювалась морозом), й поточені коренями дерев, які почувають себе тут зовсім навіть добре. Окреме слово про ракурс погляду на собор, коли стоїш на сходах — він нависає, він пробиває на думки про міцність, легкість, заразом і тлінність каменю, про твердість намірів і їх крихкість.

Приготуйтесь до того, що всередині (не забудьте подивитись на автентичні двері) ці думки про вічність/марноту марнот і святість окремо вибраних елементів, захлиснуть з новою силою. Коли будете бачити залишки основ вітражів, залишки (тут це слово треба застосовувати чи не до всього баченого) олтаря, залишки різьблення, яким були прикрашені хори, залишки розписів. Тривожно те все й бентежно. Згадавсь «сад божественних пісень». Закинуті костели найчастіше перетворюються на стихійні вертрогради, можливо, отакі сади божественних пісень, бо ж не виключено, що влітку тут співають птахи.

Виходячи треба глянути на пусті місця, де колись (не так давно, до речі) були скульптури. Святих Станіслава та Антонія — про це я дізнаюсь вже потім. І вже потім дізнаюсь, що споруджено костел в 1860-1862 роках родиною Хородиських. Через десять років будівлю освятили титулом Різдва Пресвятої Діви Марії. Коли на початку 900-их храм став парафіяльним, йому прибудували дві бічні вівтарі. В 1907 році костел вдруге освятив львіський архіепіскоп Юзеф Білчевський. В 30-их роках минулого століття костел востаннє відремонтували: замінили покрівлю, відреставрували та додатково прикрасили інтер’єр. Поки в селі була велика католицька громада, костел діяв, коли їх депортували до Польщі, перестав. Його перетворили на колгоспну комору. Ще донедавна у костелу був дах і сигнатурка. Тепер руйнування прискорені відсутністю покрівлі. Тож варто поспішати.

Анна ЗОЛОТНЮК