П’ять храмів Тернопілля під знаком святого Миколая (фото)
Погодьтеся, із-поміж багатьох святих угодників Божих святитель Миколай Чудотворець користується особливою любов`ю та пошанівком у віруючих. Споконвіків церква прославляє святого Миколая за незліченні благодіяння і чудеса, які він дарував людям – дорослим дітям.
Тому, як знак великої поваги до цього святого, у різних куточках України віками стоять давні церкви, які парафіяни нарекли ім’ям святого Чудотворця. Сьогоднішня наша розповідь – лише про п’ять з них, які розташовані на Тернопільщині.
Дерев’яна перлина краю
Саме так іноді називають храм святого Миколая Чудотворця, що стоїть на високому пагорбі у селі Сапогів Борщівського району. Побудована ще у 1777 році, церква – яскравий зразок сакрального дерев’яного зодчества Поділля. Тризрубовий, триверхий храм, вкритий збереженою гонтою, з арками-вирізами – місце відвідин не тільки тутешніх жителів, але й численних туристичних груп та окремих мандрівників.
Адже не так часто можна зустріти таку автентичну дерев’яну споруду на узвишші, з я кого видно увесь Сапогів. Релігієзнавці стверджують, що цей храм збудований на місці ще давнішого. Принаймні, у ньому є старші за нинішню церкву ікони. Одна із них, за назвою «Взбраніній воєводі» датована 1748 роком, зберігається у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї. За переказом, її створив іконописець, що свого часу глибоко проникся гравюрою із київського «Акафісту» та відомою історією про оборону Почаївської Свято-Успенської лаври 1675 року, коли поява святого образу Богородиці відігнала монголо-татарське військо…
Сільський музей, який врятував церкву
І ще кілька речень про інший, теж дерев’яний храм, який навіть на кілька десятиліть давніший від церкви у Сапогові. Це – храм святого Миколая Чудотворця у селі Галущинці Підволочиського району.
– У візитації за 1731 рік, матеріали якої зберігаються у Центральному державному історичному архіві у Львові, документи свідчать, що в Галущинцях церква Св. Миколая дерев’яна і їй було на той час 100 років, – розповідає настоятель храму - протоієрей Василь Блаватний. – Отже, вже в першій половині 17 ст. в селі був храм і священик. Це була православна церква, бо тільки у 1708 році Львівська єпархія перейшла на унію. У 1754 році громада Галущинець збудувала нову дерев’яну церкву, яка діє донині. У 1962 році церкву святого Миколая атеїстична радянська влада закрила. Але від руйнування храм врятувало те, що в ньому було організовано музей села і люди, які потайки приходили сюди, нібито в музей, а насправді – молитися, усіляко підтримували цю давню споруду. І лише у 90-х громада Галущениць відновила своє церковне життя, в церкві Святого Миколая знову почали проводити богослужіння, – розповів отець Василь Блаватний.
«Англійська бляха», граф-меценат та Хрест на «Володимирській стрічці»
– Як їхатимете у бік Вишнівця, де зберігся нині відреставрований палац князів Вишневецьких, зупиніться на хвильку у нашому селі Борсуки Лановецького району, – розповідає настоятель тутешнього храму святого Миколая Чудотворця ієрей Олександр Копійковський. – У нашому храмі збереглися копії «Відомостей про церкву», які щороку здавалися в Духовну Консисторію. Так ось, згідно з цими даними, першу церкву в селі збудовано у 1714 році. Та за переказами старожилів, існувала стародавня церква, мурована з каменю, з трьома куполами. Вона стояла на полі із східної сторони села. Біля церкви було кладовище. Підтвердженням факту, що церква була саме на цьому місці є існування двох кам'яних хрестів, які стояли аж до 1939 року. З утворенням у 1939 році колгоспу, панське поле, на якому стояли хрести, розорали, їх знищили… У 1714 році побудували другу церкву на Гірці: дерев'яну з дерев'яною дзвіницею, – розповів отець Олександр.
За його словами, у 1863 році церкву пофарбували всередині і обновили іконостас. У цьому ж році благоволінням Августійшого царського дому та інших благодійників церква одержала нове Святе Євангеліє, дарохранительницю, купальню і водосвятну чашу. Згодом дзвіницю було оновлено, її покрили гонтою, а купол –англійською бляхою.
– Серед меценатів, які допомагали оновлювати храм був і граф Ревуцький. Велику роль у духовному становленні церковної громади села відіграв священик Філарет Гуговський. 58 років свого життя отець Філарет віддав служінню Богу і людям в Свято-Миколаївській церкві. Преосвященним Арсенієм Архієпископом Варшавським і Новогеоргіївським за посильне пожертвування у 1853 році під час Севастопольської війни він був удостоєний Височайшої подяки і в пам'ять про цю подію нагороджений «Хрестом на Володимирській стрічці». А в 1862 році під час огляду церков Преосвященним Антонієм, єпископом Волинським і Житомирським, отця нагородили набедреником за «усердное обучение крестьянських мальчиков, за чистоту церкви и порядок». У лютому 1898 року Указом Імператорської Величності Філарету Гутовському випала честь бути зарахованим до Капітулу Імператорського ордену Святої Анни III ступеня, йому вручили імператорський Срібний Хрестом. Нагородили його і двома срібними медалями – в пам'ять царів Миколи І та Олександра III, орден святого Володимира IV ступеня. Таких відзнак у той час не мав жоден священик нашого краю. Помер отець Філарет травня 1909 року і був похований біля святого храму, якому віддав 58 років свого життя, – розповів Олександр Копійковський.
Згадав він розповіді старожилів, які пам’ятають, як у роки Другої світової люди зняли церковні дзвони і закопали їх на цвинтарі, щоб німецькі окупанти не вивезли, як у післявоєнні роки, аж до Незалежності України влада робила все, аби релігійне життя у селі завмерло. Але люди відстояли храм святого Миколая і відправи там відбувалися увесь час…
Одна церква на три села і дві гори для одного храму
Історії цих двох церков, розташованих у селі Нагоряни Заліщицького району і Росохач Чортківського району об’єднує не тільки те, що обидві носять ім’я святого Миколая. Ці два храми – одні із найдавніших у південному регіоні Тернопільщини.
– Люди заселилися тут з давніх-давен... Як свідчать архівні дані Львівського музею українського мистецтва, у 1700-1724 роках було споруджено та відремонтовано церкви у 40 селах на цій території. Там згадується церква св. Миколая у селі Нагіряни, яка є однією з найдавніших нашого краю. Згідно з довідкою Тернопільського обласного управління архітектури її спорудили у 1623 році, – розповів настоятель церкви святого Миколая Чудотворця у селі Нагоряни протоієрей Олександр Процишин.
За його словами, до складу парафії входило три села: Нирків, Нагіряни та Солоне. Свого часу у храмі служив отець Іван Кисилевський, учасник з’їзду «Руських вчених» у 1848 році.
На початку 60-х років у часи розгулу комуністичного атеїзму у Нагірянах церкву закрили і зробили у ній нібито склад будівельних матеріалів, хоча насправді нічого там ніколи не зберігали. І лише у 1989 році церкву відкрили і нині тут звучать щирі молитви парафіян.
– А у нашому селі Росохач храм Святого Миколая було відкрито ще наприкінці XIII століття. Землі в цей час належали до Теребовлянського князівства, – розповідає настоятель місцевої церкви отець Роман Глубіш. – Село було великим, про це свідчать 4 цвинтарі, які ніби хвилями йшли на південь від церкви, приймаючи у рідну землю покоління за поколіннями, кожних приблизно 90 років… Із зростанням села у його мешканців виникла потреба у новому храмі, який збудували у 1904 році. А будівельний матеріал для церкви привозили із гори Лисої а також з іншої, гори Берди. Так що нині, у фундаменті і стінах нашого храму святого Миколая є і часточка цих двох гір, – розповів отець Роман.
…Лише п’ять невеличких історій п’яти храмів святого Миколая Чудотворця з Тернопілля. А їх на Тернопільщині чимало, а в Україні? А в світі? І це не дивно. Бо його, улюбленця мільйонів, Чудотворця Миколая, що вгамовує спраглих духом і додає сил немічним тілом, хто у бідах, хворобах та скорботах…
Тож нині, у цей світлий й радісний день, коли вшановуємо святого Миколая, тримаючи у руках витягнуті з–під подушок його подарунки, ще раз подякуємо цьому доброму охоронцю наших душ, аби люблячий усіма нами Миколай Чудотворець і надалі був добрим і теплим помічником, справедливим заступником, який завдяки щирим молитвам повсякчас звершує свої добрі справи…
Фото автора та видавництва «Джура»