Подивитись на Бучач поглядом місцевих (фото)

Коли приїжджаєш у чуже місто, воно захоплює новизною. Саме це, з одного боку, сприяє дослідженню території, а з іншого, — стримує.

З першим ніби все ясно, бо хочеться якнайліпше розгледітись у новому просторі, спостерігати його з різних ракурсів і точок. Але небезпека в тому, що у своєму пізнанні ми можемо зупинитись на базовому рівні туриста — оглянути вершки, а те, що під сподом, залишити без уваги просто тому, що не дістались до нього.

Тому в міста, котрі сподобались, потрібно приїжджати кілька разів. Так само, як читати книжки. Спершу — на емоціях, а потім вдумливо та уважно, заглиблюючись та розбираючись із тим, як усе влаштовано, що як діє, і чому нас зачіпає те, а не інше.

Побувавши кілька разів у Бучачі, зрозуміла, чим мені так подобається це місто — перепадами висот. І ніде настільки тактильно ці горби й долини не проявляються, як у картинці, що відкривається з вікна сходових майданчиків. А ще зазирання у них — це спроба приміряти погляд місцевих. Зрозуміти, як вони бачать своє місто.

Тож ця мандрівка була повна-повнісінька поглядів у вікна та поглядів на вікна. Вікна з вазонами, вікна, пронизані світлом, вікна, що вмощуються у вигинах сходів; вікна круглі, ординарно прямокутні та незвичних пропорцій; вікна будинків позаминулого та минулого століття; вікна із автентичною столяркою й новітньою; вікна, запнуті павутиною та присипані тилом, із розбитими шибами та чисті; вікна з історіями та без. Усі об’єднані конкретною прив’язкою — такі, з такими краєвидами, можуть бути тільки в Бучачі.

Анна Золотнюк

Фото авторки