Поетична весна тернопільської письменниці Оксани Ратушняк
Як творяться вірші, котрі розповідають про багатство краси навколо? Звідки у дитячі вірші приходять образи та персонажі? І, зрештою, чому дорослі пишуть для дітей?
Про все це у розмові з молодою тернопільською письменницею Оксаною Ратушняк. Нещодавно вона дебютувала із дитячою збіркою «Рукавиці для лисиці». Ця книжка перемогла в акції «КОЛО читання. Книга єднає країну!». У ній — дванадцять віршенят, де йдеться про красу й тих, хто є її частиною.
— Привіт, Оксано. Що тобі дало написання збірки — власне процес. А ще те, що книжка вийшла друком?
— Привіт, Анно! Мої перші римовані рядки стали для мене ранніми променями любові, яка довго визрівала. Саме поетичної любові. Їх поява у світ нагадує мені перші дні весни, коли тепло ще трішки боязке й тане разом зі снігом. Але день за днем сонце здіймається все вище й моя весна впевнено крокує до розмаю. І я разом із нею йду до травневих днів, щедро зігрітих сонцем.
Видання першої збірки — це ніби перша зустріч своєї весни.
— В одній із казок ти розповідаєш про хмаринку, котра не знає, чи варто їй дощити, чи буде вона корисна іншим. Це нагадує вагання автора (чи взагалі людини, котра щось творить). Чи то так мені здається?
— Спершу я пробувала себе у казках. Писала лише відчуттями.
Скажу відразу, що тепер не можу назвати цю історію казкою. Віднедавна почала активно працювати над поліпшенням свого письма. Звернулася з цим до редакторів і відомих авторів дитячої літератури, із якими тепер навчатимусь розуміти структуру казки, її актуальність для певного віку, пригадуватиму особливості психологію дитини. Це дуже важливо: розуміти та відчувати жанр, у якому працюєш, а не діяти лише інтуїтивно. Саме із «Хмарки без дощу» я почала своє вигранювання письма.
Ця дощова історія радше стала терапевтичним твором особисто для мене. Вона також може стати своєрідним дзеркалом переживань і для інших дорослих. Але казкою для дітей її наразі назвати не можу, оскільки текст потребує кропіткої праці, щоби стати легким і доступним для їх сприйняття. Лише після цього подумаю над її виданням.
Загалом мені здається, що перші кроки автора (аналізую зі свого досвіду) починаються з психотерапевтичних текстів саме для себе. Це така собі відтулина, розмова із собою. Не скажу, що пізніше, з творчим ростом, ця потреба зникає (та й не доросла ще до того, аби робити такі висновки), проте, гадаю, манера письма автора, котрий працює над собою, удосконалюється, збагачується образами, набирає глибини, авторської проникливості та тонкості. Тоді у тому дзеркалі твору кожен зможе побачити себе та скласти власну історію.
— А взагалі як часто у дитячих творах ти проговорюєш теми, про котрі міркуєш?
— Мої твори є моєю частиною. Мабуть, основою міркувань є фантазія та нестримна уява. І саме цим мені й хочеться ділитися з іншими: можливістю бачити прекрасне у найменших дрібницях. Мені завжди подобалося бачити у простих речах щось незбагненне, додумувати історії, наділяти емоціями неживі предмети — все як у дитинстві (сміється — А.З.).
Коли дивлюся на зіркове небо, то уявляю, що воно всіяне різноколірними квітами (сині, жовті, червоні зорі... ), які мерехтять у срібному пилі місячного сяйва, наче в чарівному нічному полі... Саме такими міркуваннями й ділюсь.
— І ширше — що зазвичай потрапляє у твоє письменницьке поле зору?
— Одними з моїх перших несвідомих героїв ще з дитинства були будинки. Кожен із них має вікна й двері, які, коли придивитися, нагадують частини обличчя: очі, ніс, рот. І кожному з тих будинків притаманні свої емоції: хтось сумний, хтось наляканий, хтось регоче. Звучить смішно, але так воно є. А за стінами тих будинків живуть люди, які є їхніми думками. Ось такі чудернацтва я любила розглядати з дитинства, коли звичайний цегляний будинок, сам того не знаючи, ставав героєм дивакуватої історії.
Але найбільше натхнення я черпаю з природи. Неперевершені Божі творіння є для мене найкращою поезією. Спостерігаючи за квітами, деревами, водоймами, тваринами, птахами, вітром, небом — бачу, як усе гармонійно створено для нас! У Біблії багато сказано про мудрість і красу природи: Йова, 12:7-9, Йова 39:27–29, Ісаї 40:26, Ісаї 55:10, Амоса 9:6... Люди здавна захоплюються такими величними творіннями. Ось, наприклад інстинктивна мудрість птахів допомагає їм орієнтуватися у часі й просторі, гніздуватися. А як дбайливо квочка пригортає курчат крильми. Вона постійно пильнує, аби вберегти малят від небезпеки. Якщо помічає небезпеку, то видає гучний тривожний крик. Тоді курчата миттю біжать сховатися під маминими крильми. Там пташенята також знаходять захист від палючого сонця і сильної зливи. Земля створена настільки унікально, що ми не просто існуємо, а насолоджуємося життям. Ми отримуємо насолоду, коли відчуваємо легкий подих вітерця, гріємося на сонечку, їмо соковиті фрукти або слухаємо милозвучні співи пташок. Це дивовижні, найтепліші прояви любові.
Мене переповнює вдячність за все це, і я неодмінно поспішаю розповісти про це усім-усім.
— У віршах «Рукавиці для Лисиці» багато спостережень за природою. І ось що цікаво — гуляючи парком, чи нотуєш свої переживання, записуєш те, що помітила?
— Мені дуже пощастило жити поруч із двома парками. Шлях на роботу пролягає через парк «Топільче». Це чудове місце для натхнення. Вранці пташки творять там справжню симфонію. Співають там і дерева, а диригує — вітер. Звичайно, що багато віршів народилося саме там. А скільки їх ще є.
Також захоплююся поєднанням сенсорних відчуттів, наприклад, кольоровим слухом, коли музика звучить кольорами, або ж цифри схожі на обличчя й теж мають колір. Подобається й часово-просторова синестезія. Тоді літо можна відчути серед зими, а відчуття дитинства й таємничості казкою живуть у густому, ялиновому лісі.
— До речі, так мені здалося, чи у твоїх поезіях чимало весни?
— Думаю, це питання перегукується з образним народженням моєї творчості. Тобто, така собі весна мого авторства. Хоча зараз у моєму доробку є досить багато віршів й про зиму — це така казкова пора, що здається, ніби кожна сніжинка може стати віршем. Гадаю, наступні наші з тобою розмови будуть також торкатися поетичних горизонтів літа й осені.
— А ще звірі, звісно. Як ти працювала над створенням їхніх характерів. Приміром, мені запам’ятався котик Ламар, котрий хотів стати мореплавцем.
— Котик Ламар — невиправний романтик. Друга моя улюблена тематика книжок після дитячої, — морська. У місцевих книгарнях скуповую всю художню літературу про моря-океани, пригоди, подорожі, відкриття, кораблетрощі. Думаю, Ламар є прототипом героїв творів Жуля Верна «Таємничий острів», «Двадцять тисяч льє під водою», а також Данієля Дефо «Робінзон Крузо» чи інших шукачів пригод.
Я люблю поєднувати реальний світ із вигаданим. Наприклад, чому котик-романтик, який мешкає біля моря, не може мріяти про подорожі океанськими просторами? Так і з нами, людьми-мрійниками. Ми долаємо тисячі кілометрів чи то морем, чи сушею, заради наших мрій.
— Ти не перший рік працюєш з озвученням дитячих текстів. Як цей досвід допоміг у роботі?
— Озвучення казок і віршів є однією з улюблених справ. Коли слухаю, як вони оживають голосами наших учасників, то ще більше проймаюся прихильністю до письма. Адже кожен твір щоразу проживається під час озвучення. Ми знайомимося із характерами героїв, вчимося їх розуміти, намагаємося потоваришувати із ними, щоби якнайкраще передати у записі. У цій роботі також черпаю натхнення для створення образів власних героїв. Хоча у моїх творіннях вони часто фантастичні. Можливість працювати у студії Палацу культури «Березіль» допомогла мені осягнути тонкощі творчого світу. Спілкування з авторами, знайомство із їхніми напрацюваннями — як сніг серед літа чи пречудовий спекотний день у творчості моєї «ранньої весни». Працюючи над записами, я ніби обганяю час, зазираючи у бажане світле майбутнє.
— Власне, є аудіоверсія збірки «Рукавиці для Лисиці». Чому тобі важливо було, аби тексти зазвучали.
— Хотілося максимально підсилити ефект присутності дитинства. Адже вірші дітям читають батьки. Візуальне та аудіальне сприйняття будують нові фантазійні ланцюжки. У моїй друкованій книжці поезія насамперед оживає в уяві читача, далі підкріплюється ілюстраціями художника, аудіозаписами, ну і музичним супроводом французького композитора Клода Дебюссі. Хотілось би, щоб діти з раннього дитинства відчули красу класичних композицій.
— І наостанок. Оксано, а чому власне вірші для дітей? Що дорослій людині дає писання для дітей?
— Неодноразово чула, що автори дитячої поезії з часом знаходили себе й у дорослій. Не знаю, чи вдасться це мені. Мабуть, я й не дуже цього прагну... Кажуть, що в серці кожного дорослого завжди живе дитина. І сьогодні мені хочеться говорити до кожної з тих дітей єдиною мовою — мовою любові, що визріває віршованими рядками.
Анна ЗОЛОТНЮК
Фото надала Оксана Ратушняк