Показати людину зсередини. Психологічні портрети тернопільської художниці 

Для молодої мисткині з Тернополя Христини Боднарук головне в портреті відтворити частину внутрішнього світу людини. Картини малює так, аби глядач не тільки насолоджувався майстерно написаною роботою, а й поміркував про те, а що ж стоїть за зображенням, яку історію розповідає художниця.

Аби виконати таке складене завдання, Христина Боднарук поєднує у своїх портретах риси сучасного та академічного живопису. На її великоформатних роботах постають здебільшого молоді дівчата — відкритий погляд їхніх великих очей, здається, звернений всередину того, хто дивиться. Портрети виконані в реалістичній манері. Проте ця реалістичність радше у точності деталей, ніж у настрої, бо ж точне копіювання — справа фотографії. Ці портрети глибші, ніж вдало відтворені риси обличчя, досконало промальована шкіра чи реалістично передана гра променів та тіней, — творячи узагальнені образи молодості, художниця оприявлює частину внутрішнього світу моделей, їхнього світла, котре й працює на реалістичність зображення.

Христина Боднарук використовує динамічний мазок як частину композиції, аби глибше проявити гармонію розташування плям на полотні. Крім того, це спосіб вираження ідеї. “Динаміка, котра огортає спокійну фігуру, підкреслює вміння зберігати спокій, або ж вплив на натуру хаотичної природи суспільства, тиск певних людей та обставин. Або ж навпаки — такий засіб може підкреслити збентеження. Це залежить від емоційного забарвлення картини”.

Художниця почала малювати у чотирнадцять років, закінчила Львівську національну академію мистецтв. Вона переконана, що мистецтво — це не просто красива картинка, яка прикрашає інтер’єр, а те, через що можна достукатись до людей, занурити їх у роздуми, спонукати до пізнання.

Перша виставки Христини Боднарук “Деталь” незабаром відкриється у Тернопільському художньому музеї. 

— Доброго дня, пані Христино. Які роботи покажете на експозиції? 

— Цього та минулого року я намагалась випрацювати власний стиль, котрий буде характеризувати мене, зробити так, аби в картинах проявлялася моя індивідуальність та власний напрямок. Саме такі картини представлю на виставці. Це буде холодна та динамічна графіка і теплий живопис. Основу експозиції складуть портрети, проте також буде кілька пейзажів. 

— Як відбирали полотна для експозиції? 

— Вибирала великі та малі розміри картин схожого стилю. Добирала картини так, аби вони перегукувались між собою. Хочу побудувати композицію експозиції так, щоби роботи вступали у діалог і взаємодіяли між собою.

Мої живописні роботи об’єднані кольорами “коричневий марс” та “оранжевий прозорий марс” — це одні з моїх улюблених кольорів, що чудово поєднуються з тілесними відтінками. А графічні чорно-білі роботи відрізняються динамічними мазками в поєднанні з промальованими фігурами. Усе разом створює характерний колорит експозиції. 

— Ви назвали експозицію “Деталь”. Чому?

— У мене є звичка “перераховувати копійки в кишені”. 

Прочитала про неї в книжці Харукі Муракамі “Країна чудес без гальм і кінець світу”. Це перераховування — своєрідна вправа для розуму, яку виконував головний персонаж. Приміром, поки їхав в ліфті, перераховував у кишені копійки, опираючись тільки на дотик. Для нього це було щось на зразок вправи для розуму. 

Моє ж “перераховування копійок в кишені” — це малювання подумки, в просторі та без дотику ручки до паперу, лише в уяві я прикладаю різний тон, перебудовую конструкцію речей, деталь за деталлю складаю їх у своїй голові. Звертаю увагу на ніби повсякденні речі, промені сонця, їхню природу, конструкцію. Звідси й назва виставки — “Деталь”. Це характеризує мій підхід до роботи. Деталь насправді може бути не лише маленьким елементом. Усі ми частина чогось більшого, і так нескінченно. 

— Чим для вас важлива виставка? 

— Це моя перша персональна виставка. Через свої твори я говорю з людьми, виставка ж — можливість промовити до багатьох одночасно. А потім — почути відгуки різних людей. Крім того, персональна виставка — певна сходинка. Цей здобуток дає бажання працювати далі, розвивати свою майстерність. 

— Ви працюєте із портретами не перший рік. Але очевидно, постійно відкриваєте для себе щось нове та поглиблюєте розуміння жанру. Тож розкажіть, чим він вас цікавить зараз.

— В історії мистецтва розвиток класичного зображення, котре наслідує реальність, в певний момент досяг свого піку. Тому художники модерну зосередилися на тому, як передати ідею побаченого. 

Коли починала малювати, як і багато художників, зусилля скерувала на розвиток технічних умінь. Я не вважаю, що досягла найвищого рівня, ще багато чого хочу опанувати й вдосконалити. Проте сьогодні хочу звернути увагу не тільки на технічну частину роботи, тому що вона є скоріше засобом. Тепер художник може за допомогою різних ефектів у портреті розмовляти з глядачем. Бути не лише тим, хто створює гарне зображення, а передовсім тим, хто розповідає історію твору та його концепцію.

— Міркую, що завдання доброго портретиста зазирнути далі за “оболонку”, прочитати те, що видно не одразу. Мабуть, робота з портретами занурила у психологію?

— Так, заглиблення у психологію — неодмінна складова для написання портрету.

До речі, темою моєї дипломної роботи у Львівській академії мистецтва було “дежавю”. Мій дипломний твір був розмірковуванням над запитаннями: що таке дежавю, як проявляється цей психологічний стан. У ньому поєднала глітч-арт та гіперреалізм — так виник ефект зміненої реальності, відчуття подвоєння реальності, котрі характерні для дежавю. 

Робота з портретами занурила мене не тільки в психологію, а й в філософію. Хоча, на глибоке вивчення цих наук мені все ще необхідно багато часу. 

— А що найскладніше передати? Здається, очі, бо ж то не тільки фізична частина людини, а й те, що, як правило, асоціюється з її суттю. 

— Кожен елемент важливий. Від цього і буде залежати результат. Тому треба приділити увагу не тільки таким деталям, як ось: ніс, рот, очі, губи, але і те що їх об’єднує - шкіра, тінь, світло і т.д. Не менш важливо, що всі ці деталі мають взаємодіяти, творити цілісне зображення.

— Цікаво, як ви визначаєте для себе міру реалістичності та схожості — наскільки реалістичним має бути зображення?

— Я і сама не знаю. Для мене це не несе особливого значення. Я ж не маю на меті скопіювати реальність. Скоріше, я передаю свій задум за допомогою реалізму зображення.

— Що для вас найважливіше у роботі? 

— Найважливіше — це продовжувати працювати. Хоч і важливо не забувати про відпочинок, аби сприймати все на ясний розум. 

— У розмові ми кілька разів говорили про задум робіт. А який він, це задум. Якими словами ви його найчастіше формулюєте?  

— Звісно, кожна картина написана у свій час, зі своїм настроєм та в кожної з них є свій задум. 

Загальну концепцію можна лише об’єднати назвою виставки та алегорією, яку я згадувала раніше — “перераховування монет у кишені”, адже це як їжа для розуму, медитація та абстрагування. Деякі з картин я іноді переосмислюю і з часом, аналізуючи пройдений з ними шлях, можу доповнити їх сенс.

Інна Віконська

Фото надала Христина Боднарук