Посол Узбекистану під час візиту у Тернопіль відвідав медичний університет та ЗУНУ (відео)

У рамках офіційного візиту знайомства на Тернопільщину посол Республіки Узбекистан відвідав два вищих навчальних заклади: Тернопільський національний медичний університет імені Івана Горбачевського та Західноукраїнський національний університет.

– Ми зараз стараємося розвивати багатосторонні зв’язки і сегмент освітній дуже важливий. Ми розуміємо ті виклики, які зараз переживає освітня сфера України. Я думаю, просування бренду і число студентів буде рости, тому що стремління до хорошої, якісної освіти було є і буде, і ми сьогодні дуже активно розвиваємо узбецько-українську взаємодію, – говорить Алішер Курманов, Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Узбекистан в Україні.

– Освіта і університети – це не тільки знання, це і частина економіки. Дуже важливо, щоб наші університети розвивалися і здобували престиж на світовому рівні і побільше сюди їхали іноземні студенти, які будуть вести сюди фінансовий ресурс, – розповідає Іван Чайківський, народний депутат України («За майбутнє»).

Спільно з ректорами та викладачами вишів окреслювали напрями можливої співпраці. 

– По узбецьких університетах будемо зацікавлені в будь-якій співпраці в будь-якому напрямку медицини. Нас більше зараз цікавить питання філії, щоб наші викладачі могли туди їхати викладати, – наголошує Михайло Корда, ректор Тернопільського національного медичного університету.

Говорили також про програми обміну студентами та створення спільних наукових проєктів. 

– Я думаю, що ми виведемо на новий рівень відносин Міністерства освіти України з Республікою Узбекистан. Все зробити для того, щоб якомога більше створити умов для навчання узбецьких студентів, – говорить Андрій Крисоватий, ректор Західноукраїнського національного університету.

Зустрічали в Західноукраїнському національному університеті гостя з короваєм, підіймали узбецький та український прапори і співали гімн. Також в знак дружби між країнами висадили дерево на території навчального закладу.

Відео Павла Лящинського