Приїхав із зони АТО і забив до смерті дружину

Скалатчанин Андрій К. жорстоко розправився зі своєю дружиною Галиною. Сиротами залишилися троє дітей, повідомляє Нова Тернопільська газета.

— Андрія треба було привести в наручниках на похорон, нехай би побачив сльози дітей, нехай би впав на коліна біля могили Галі… — каже сусідка родини зі Скалата, в якій сталася жахлива трагедія. — Його й раніше всі боялися в місті, бо не раз сидів у тюрмі, а коли пішов воювати в АТО, взагалі став звіром… Він за ніщо забрав життя у Галі, залишив сиротами трьох дітей, а тепер ще й наговорює всяке на покійну дружину.

«Після Великодня так побив, що була вся синя…»

На День Матері, 14 травня, 34-річний Андрій К. замість того, щоб привітати свою дружину Галину, вчинив непоправне — до смерті забив її. Скалатчани розповідають, що того дня він приїхав із зони АТО. Найменшу 4-річну донечку Настю випровадив на вулицю, зачинив двері і почав з’ясовувати стосунки з дружиною. «Дядько б’є тьотю Галю…» — прибіг наляканий сусідський хлопчик до свого батька. Хлопчик грався з Настею на вулиці і почув крики. Сусід навідався на обійстя, проте господар не впустив його до хати. А вже за деякий час Андрій прийшов до сусіда, попросив налити чарку і зізнався, що… вбив дружину. «Викликай швидку. Може, ще жива…» — радив сусід. «Ні. Галя мертва…» — відповів. Швидку таки викликали, але було вже пізно… У жінки виявили забій грудної клітки, поламані ребра, сильно пошкоджені внутрішні органи… Що спонукало Андрія на такий жорстокий вчинок?

— Спершу Андрій «крутив» голову поліції, нібито він прийшов і побачив уже мертву дружину, натякав, що це міг зробити один із сусідів, та згодом в усьому зізнався, — розповідає сусідка. — Нині він виправдовується, що нібито Галя була п’яна, але у медичному висновку це не підтверджено, наговорює на покійну, нібито вона зраджувала, але скалатчани знають, що нічого такого не було. Понад чотири роки тому Галя почала жити з Андрієм. До того він пройшов, як то кажуть, і Крим, і Рим, але вона сподівалася, що зміниться. У Галі було двоє дітей від першого шлюбу, Андрієві вона народила Настусю. На початках більш-менш ладили, та коли чоловік пішов у зону АТО, став жорстокий, почав піднімати руки. Після Великодня так побив Галю, що все її обличчя було синє — навіть в місто соромилася вийти, не водила донечку в дитсадок. «Чому ти його терпиш?» — якось запитала я. «Навіть якщо піду від нього, він все одно не дасть мені спокою — хоче моєї крові…» — безпорадно відповіла. За тиждень перед трагедією він приїжджав додому з другом-атошником. Галя випрала чоловікові одяг, зготувала йому сумку і відправила на службу. Та через кілька днів він чомусь знову приїхав. Він був контрактником, тож незрозуміло, як його могли так часто відпускати? Андрій нібито ревнував Галю, приїхав перевірити. Але ж вона була вдома тільки з донечкою, то навіщо бив?.. Кажуть, що після вбивства він все промив від крові, поміняв одяг на дружині…

Трагедія за трагедією…

Галина була старша від Андрія на чотири роки, цьогоріч їй мало виповнитися 39. Це був її другий шлюб, у її «судженого» раніше не було сім’ї. Перший чоловік Галини трагічно загинув — утопився у криниці. Молода жінка залишилася з двома маленькими дітьми, ледь зводила кінці з кінцями. Підтримки рідних не мала, адже її батька вбили, коли вона ще була школяркою, мама померла від інсульту на заробітках в Італії. Останніми роками опорою для жінки були старші діти — 20-річна Тетяна та 18-річний Андрій. Вони не схвалювали рішення матері щодо нового шлюбу, не сприймали вітчима. Торік Тетяна подалася на заробітки в Італію, там її прийняла в себе сім’я зі Скалата.

— Те, що сталося, вибило Тетянку з колії, а інформація, яку подала поліція,  взагалі її вбила, — каже пані Ольга, в якої нині мешкає дівчина. — Галина з дітьми жили скромно, але вона виховала гарних дітей. У неї була важка доля, але вона була доброю і щирою людиною. Працювала на фірмі «СЕ Борднетце-Україна» у Тернополі, підробляла у ресторані в Скалаті. У неї в хаті завжди було прибрано, їсти наварено, діти доглянуті. Вона навіть Тетянці за кордон передавала всілякі закрутки, коли донька прихворіла — відправляла ліки. Скалатчани знають правду про їхню сім’ю, але бояться говорити, бо вбивцю відпустили під домашній арешт, нині він вільно ходить містом.

«Ми ніколи не сприймали вітчима…»

Про смерть мами того страшного недільного вечора Тетяну повідомив брат. Дівчина досі не може прийти до себе. На чужині їй устократ важче пережити горе. Їхати на похорон її відрадили земляки, адже дівчина в Італії нелегально, перетне кордон — і може залишитися без роботи. У день похорону українські заробітчани пішли з Тетяною до церкви на панахиду, щоб помолитися за її матір.

— Тетянка два тижні ридає, не спить, ціпеніє від болю… Як можемо, розраджуємо її. Вона мусить жити далі задля брата і сестри, — каже пані Ольга.

У неділю вранці перед трагедією Тетяна розмовляла з мамою через інтернет. Привітала з Днем Матері, просила приїжджати в Італію, аби нарешті вирватися з безвиході. Мама плакала… Це була їхня остання розмова…

— Того дня, як і, зрештою, упродовж останнього часу, мама була дуже пригнічена. Розповідала, що вітчим не відповідає на дзвінки, переживала, чи щось, бува, не сталося, — зітхає Тетяна. — Він дуже змінився на війні і мамі було непросто з ним. «Не плач, мамо! Все владнається, мине трохи часу, приїдеш з Настусею до мене», — заспокоювала я. «Він не відпустить Настю зі мною», — бідкалася мама. Я пообіцяла мамі зателефонувати до вітчима і поговорити, але у нього був вимкнений телефон. А вже ввечері я дізналася страшне… Ми ніколи не були в захваті від вітчима, відраджували маму, але, коли він прийшов до нас жити, не заперечували. Мама сліпо любила його понад життя. Два роки тому вітчим підрізав двох людей у Скалаті, якось усе владнав, але взамін йому дали повістку в зону АТО, згодом підписав контракт. Він ніколи не розповідав нам про службу, про свої плани — був замкнутий. Гроші передавав мамі, але як тільки свої витрачав, просив скинути йому на карточку. «Галюсько, не маю що їсти, курити…» —  бідкався і мама бігла до банкомата. Було, побив когось у зоні АТО, тягали його там, мама на його благання позичила в подруги 200 євро і передала, щоб владнав усе, а потім сама віддавала.

«Якщо сестричка не буде зі мною, життя втратить сенс…»

Рідні Галини вважають, що конфлікт між подружжям загострився після того, як дружина зателефонувала до керівництва батальйону, в якому служив Андрій, щоб довідатися, чому він не відповідає на дзвінки. «Навіщо телефонувала?! Ти мене задовбала!» — переповідала Галина слова чоловіка своїй старшій доньці.

— У вітчима довго був вимкнений телефон, мама хвилювалася, бо ж війна, тому насмілилася набрати до когось із командування. Це сильно роздратувало вітчима… А ще він нервував, аби мама не кинула його,  — каже Тетяна. — Нині він наговорює на маму, і мені від того ще більше боляче. Так, можливо, в мами були якісь недоліки, але вона дбала про вітчима більше, ніж за себе… Виробила йому усі документи як учаснику АТО, турбувалася, аби не був голодний-холодний, а він «подякував»… Після вбивства зателефонував моєму братові, якого, на жаль, не було протягом дня вдома. «Приїжджай — мама померла. Візьми бутилку водкі…» — сказав. Вдома брат вийшов на зв’язок зі мною, я хотіла розпитати вітчима, що сталося, та він нагло брехав…

— Тетянка передчувала біду. Розповідала, що щоночі їй снилася бабуся по татові, яка померла в лютому цього року, — каже пані Ольга. — Ми ходили до церкви, молилися, ставили свічку за упокій її душі. Аж коли сталося непоправне з Галиною — перестала снитися. Напередодні тієї чорної неділі дівчинка була дуже сумна, говорила про маму, переживала за неї. Галина була для своїх дітей цілим світом. Як їм тепер без неї? Але сиріток Бог ніколи не покидає!

— Нашій Настуні не розказують, що мами нема. Після трагедії ми вирішували, хто наразі прихистить її у себе. Я поки що не можу її забрати, але якщо вона не буде зі мною, життя втратить сенс, — ледь стримує сльози Тетяна. — Я попросила взяти до себе Настусю батька вітчима, тобто її дідуся. Перша його дружина (мама вітчима) померла, він вдруге одружився, мають трьох дітей — ми з ними в добрих стосунках. Брата заберу до себе, колись оформлю опікунство над Настусею, хочу, щоб ми були разом заради пам’яті про маму.

А вітчиму ніколи не пробачу… Він забрав у нас маму, зруйнував наше щастя…