Ресторатор з Тернопільщини поділився своїми дитячими спогадами про святкування Різдва
Відомий ресторатор з Тернопільщини Михайло Гросуляк поділився своїми дитячими споминами про святкування Різдва.
Давні звичаї й обряди, які побутували на Тернопільщині він описав в одному зі своїх постів у фейсбуці.
- Моє село Вигода знаходиться далеко від цивілізації, мабуть, тому й збереглися архаїчні звичаї, які пам’ятаю досі. Напередодні Різдва була така давня традиція (можливо, в когось вона й досі є). Моя мама готувала кутю, накладала зверху на калач, зав’язувала все це в хустину та давала мені. І я ходив цілий день, перед Святою Вечерею просити всіх родичів, хрещених до нас на кутю, - пригадав Михайло Гросуляк.
Коли він заходив до хати, то ставив хустину та кликав на вечерю. Люди, зазвичай, запитували як здоров’я в батьків, що нового та пригощали.
- Хтось давав горішки, хтось давав цукерки, а хтось міг і карбованця дати. Я перед вечерею йшов додому з нормальною «касою», яку витрачав потім на свій розсуд. Тоді ще були кучугури снігу, не так, як зараз. І я, малий, між тими купами пробирався від хати до хати. Потім повертався додому, ставив хустину з калачем і кутею на центр столу. Та одразу ми не сідали за стіл, - каже тернопільський ресторатор.
За його словами, всі чекали поки з церкви прийде батько. Коли він повертався, бралися освячувати водою всю господарку.
- Свині, корову, кури, гуси - все, що було в хлівах. Кидали всім поїсти, а вже тоді йшли до хати. В хаті теж була незвичайна атмосфера. Під обрус ставили багато сіна, але так, щоб можна було і страви поставити. А ще сіно стелили під стіл. Батьки казали до нас, малих: «Ну, давайте, квокати!». Ми лізли під стіл і починалася вистава. Грали в півників, курочок, кукурікали, квокали. Мама за це давала нам ласощі. Аж після цього ми усі сідали вечеряти, запалювали свічку, - розповів чоловік.
На столі в Гросуляків було традиційно дванадцять страв, але скромних.
- Ми зараз теж традицію з 12-тьма стравами підтримуємо, правда, онуки не квокають. Спробую повернути цю традицію в цьому році, поки маю сили. Це було таїнство, мені цього дуже бракує, - поділився він своїми спогадами. - Зараз дуже тепло на серці від тих спогадів. Традиції справді мають неабияку силу. Бережіть їх!
Фото зі сторінки Михайла Гросуляка у фейсбуці