Стало відомо, де зберігається картина із зображенням міста на Тернопільщині, автор якої там народився, а помер у Парижі

Український поет, уродженець Чорткова Василь Махно, який живе у США, відшукав місцезнаходження картини свого земляка-художника.

Слідів Саші Блондера, або Андре Блонделя, так його знають у Франції, в Чорткові не знайти, - пише Василь Махно. І це не провина Чорткова, просто – усьому свій час. Повернувся ж нещодавно до міста, в якому народився, письменник Карл-Еміль Францоз, хоча збірку оповідань «Євреї з Барнова» з німецької ще ніхто не переклав. Важлива проза, в якій місто живе-рухається-звучить при кінці дев'ятнадцятого століття. Місто Францоза. Ці оповідання схожі на старі мапи, на яких і вулиці називаються інакше, і будинків на тих вулицях значно менше, і також самих вулиць. Прийде час й на ці оповідання Францоза.

Саша Блондер – типовий блудний син Чорткова, у тому значенні, що, народившись на околицях імперії, зустрів свою смерть в Парижі.

Чи місце народження важливе? Про це можна сперечатися, але це та дрібниця, яку ми, не пакуючи до валіз, носимо і возимо зі собою. У нашій пам'яті і у нашому паспорті. Така дрібниця цей Чортків, правда? А Францоз його описує, і Саша Блондер його малює. Криві й горбисті вулиці, зелену річку, оцих людей, які шпацерували цими вулицями, і тих, які йдуть ними сьогодні. А ви кажете: що тут описувати і що тут змальовувати?

Листуючись зі своїм ізраїльським видавцем, обмірковуючи проєкт обкладинки для своєї книжки віршів, що виходить у листопаді, я обмовився про Сашу Блондера. Видавець у далекому Тель-Авіві імені цього маляра ніколи не чув, і про Чортків також, мабуть, не надто був поінформований. Я сказав, що будь-яка картина чи рисунок Саші Блондера, на яких зображено Чортків, буде тим знаком, яким пов’яжемо 33 літери моєї кирилиці з 22 літерами єврейської абетки. Змішаємо їх в єдиний поетичний потік, у звуки, якими багата кожна мова.

Видавець повірив мені на слово, що я щось-таки знайду.

Але я не знав, чи малював Блондер Чортків. З біографічних статей, на які натрапляв в інтернеті, не було зрозуміло, коли відвідував мистець своє місто? Як це відбувалося? До кого він приїжджав? До батьків? До братів чи сестер? Нарешті, після кількох невдалих спроб віднайти Чортків Блондера, я зрозумів тільки одне – як і куди він віддалявся від Чорткова. Спочатку це був Краків, згодом Варшава, були Крем'янець і Бельсько-Бяла, а потім Париж. Звичайно, що у біографії Блондера могли бути й інші міста, про які я не знаю. «Так малював він Чортків чи ні? – переслідувала мене думка. І хоча Блондер з 1937 року мешкає у Франції, та навряд у воєнній веремії та переїздах-втечах з окупованої Франції до «вільної зони» на південь возитимешся зі своїми картинами? Першочерговим залишалося завдання – пережити і вижити. Якісь роботи могли залишитися у польських музеях і приватних колекціях. Але яка існує гарантія, що під час війни тих музеїв не розграбували, а колекцій не розікрали?

Тривалий час я почував себе Кларенсом Файлером, героєм оповідання Сола Беллоу «Рукописи Ґонзаґи», який даремно прилетів до Іспанії з надією розшукати невідомі вірші якогось Ґонзаґи. З подібною впертістю я шукав Чортків Блондера, і мені вдалося натрапити на «Водоношу в Чорткові». Картина датована 1936 роком і виконана в манері, характерній для тодішнього Блондера. Заворожуюча урбаністика Чорткова наче розпливається внаслідок розмитості ліній, що позначають вулицю, будинки, пішоходів, візницю і водоношу з коромислом. Червоні, оранжеві і брунатні дахи будинків доповнено синіми й зеленими стінами. Блондер підсвітив місто, намащуючи чортківський простір, наче масло на хліб, яскравими кольорами. Найближче до глядача розміщено жінку, котра переходить міст, посередині вулиці – водоноша, далі праворуч два пішоходи – чоловік і жінка, а вглибині композиції – візниця. Тихе провінційне місто. Простір удекоровано будинками, які щільно притиснулися один до одного то червоними, то оранжевими дахами. Я роздивлявся і вивчав кожну деталь, припустивши, що Блондер міг малювати цю урбаністику збоку сучасної вулиці Надрічної. А може, я помиляюся?

Тоді я написав до Парижа, до Марка Блонделя, сина Саші, запит. У першому листі Марк відповів, що він не знає про існування саме цієї картини. Згодом надійшов другий лист, в якому було повідомлено мене, де та картина зберігається. «Я отримав інформацію: картина «Водоноша в Чорткові» (двостороння) зберігається в Національному музеї Кракова, інв. № A II-b-2199, картон, олія, 1936. Щиро, Марк Блондель».

Схоже, що за цей час він з кимось проконсультувався і отримав стовідсоткову інформацію.

Я одразу написав до Національного музею у Кракові з проханням надіслати мені світлину «Водоноші в Чорткові» високої якості, пояснивши для чого це.

І нарешті, коли картину Саші Блондера було «вмонтовано» на титул обкладинки, залишилося зачекати на видрук накладу і вислати кілька примірників до Парижа. Марк зі своєю сестрою Елен володіють усіма правами на батькову мистецьку спадщину.

Ось так місце народження стає всім для всіх.

І не важливо, що ти шукаєш: втрачений час чи картину, - завершує свої роздуми Василь Махно.