Аналітичний сюрреалізм Володимира Якубовського

Головний художник академічного обласного театру ляльок, заслужений художник України Володимир Якубовський каже, що малює, бо не може не малювати.

Митець народився 23 жовтня 1960 р. в м. Копейськ Челябінської області. 1965 р. родина повернулась із заслання (батьки репресовані в 1947 р.) в рідне село Сороки Бучацького району. Закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва. Працював художником-постановником в Ужгородському театрі ляльок. У 1987 р. переїхав до Тернополя, де почав роботу в театрі ляльок.

Володимир Якубовський працює із книжковою графікою, створює театральні декорації та ляльки, займається живописом. В. Якубовський постійний учасник художніх виставок та вернісажів. Його персональні виставки живопису відбувались в Києві, Львові, Чернівцях, Луцьку та інших містах. Часто бере участь у групових виставках за кордоном, зокрема, Польщі та Німеччині. Лауреат обласної премії імені Братів Бойчуків.

Днями у Тернополі відкрили виставку із роботами пленеру, присвяченого творчості Іоана Георга Пінзеля. Навесні пан Володимир мав брати участь у малярській резиденції у столиці Турецької республіки Північного Кіпру Лефкоші, проте через карантин її відтермінували. Все ж позитив у карантині митець знайшов — під час нього постали нові роботи. Про них, а також про творчість загалом я й поспілкувалась із Володимиром Якубовським.

00

— Ваші роботи сюрреалістичні, а проте у них прочитуються сюжет, головні дійові особи

— Я називаю свій стиль аналітичним сюрреалізмом. Сюрреалізм є різний, приміром, можна як Джексон Поллок хаотично й стихійно працювати з фарбами й вони самі створять те, що можна назвати гармонійним зображенням. Я ж люблю, коли твір зроблений, тобто в його основі продумана стратегія — тематична, композиційна та колористична. Коли картина наче розростається елементами, і вони врівноважують одне одного та гармоніюють.

— Ці елементи роблять ваші твори багатоголосими

— По житті я не говіркий, проте на полотні мені хочеться багато всього розказати. Подобаються картини, котрі мають у своїй суті динаміку та оповідний сюжет.

Навіть створюючи натюрморти, роблю їх багатоголосими. Показую об’єкти так, ніби дивишся на них під різними кутами з різних ракурсів одночасно. Приміром, на одній з останніх у часі робіт зобразив стільці, показавши їх одночасно з трьох ракурсів, а тіні, що з’являються через різні джерела освітлення накладаючись, перекривають одна одну, створюють музику світла. Це своєрідний сюрреалізм і надреальність із продуманими ефектами, проаналізованими пластичними ходами.

— Цей ефект підкреслює великоформатний простір 

— Так. Раніше працював із меншими розмірами. Минулого року спробував малювати на великоформатних полотнах під час малярської резиденції в Лефкоші й мені сподобалось — є простір, можливість масштабно висловитись.

— А ще ви накладаєте на тільки різні ракурси, а й часові шари

— Я говорю про історію з точки зору сучасності, поруч моєї точки зору є й інші — тих, котрі живуть зараз, і тих, котрі жили колись. Історія у кожного своя і кожен її промовляє по-своєму, тому оповідь виходить сумбурна, і, здається, правди в тому немає. Проте в цьому нашаруванні можна знайти певну основу, й, можливо, через неї правда проявиться на полотні.

Вечір

— Щонайменше вона проявиться у багатоголоссі та множинності оповідей. Творчість для вас це вираження сформованої концепції чи її пошук?

— Концепція — виток роботи, в процесі її створення розвиваю задумане. Я не завжди знаю, яким буде результат. Буває, полотно підказує те, що не міг передбачити, і чисто абстрактна пляма заводить в іншу площину.

Зазвичай, коли закінчую роботу, вішаю її так, аби бачити, продовжую з нею говорити. Буває, за деякий час, розумію, що треба щось змінити. Інколи складно вносити правки — наче вчиняєш над собою наругу, бо ж, аби щось виправити, треба щось знищити, очевидно, десь там, всередині, воно збережеться, можливо, працюватиме на ефект від роботи, — проте на поверхні перестане існувати.

— Ви сказали, що продовжуєте розмовляти зі своїми роботами. Для вас завершені полотна — це окремий простір, котрий підпорядкований своїм законам, чи частина вас?

— Мені хотілося б, аби це була частина мене, котра стала окремою річчю, що живе за своїми законами. Так вона була б наче подвоєнням мене, не продовженням, а своєрідним клонуванням.

— Які теми вас зараз цікавлять?

— Я дуже люблю працювати із біблійними сюжетами —  вони багатогранні, у них багате символічне нашарування. Серед останніх робіт — “Змієборець” та картина зі своєрідним розп’яттям, що наче квітка чи хтось у польоті. Запланував створити роботу в чотирьох частинах із вершниками Апокаліпсису.

Часто в основу полотен лягають рядки пісень. Недавній твір назвав “Пливе човен води повен”, на ньому самітні човники — чи вони пливуть, чи вони потоплені — не зрозуміло. Не відомо, що буде далі. Такого ж очікування та невідомості сповнена робота “Вже вечір вечоріє” — опустілий сад, стіл, що наче нагадує таємну вечерю, але нема нікого, насувається ніч...

човни

— Ця невідомість — настрій карантину

— Так. Він вплинув на мою творчість — і на рівні сюжетів, і на рівні їх реалізації. У цих роботах очікування, непевність, вона виражена, зокрема, через темну кольорову гаму.

Загалом стан, у котрому створюю роботи, дуже впливає на них. Якось, малював картину під музику Чюрльоніса, коли знайомий глянув на неї, то відгадав, що слухав твори цього литовського композитора. Не знаю, чи йдеться про навіювання, чи про інший рівень свідомості.

Раніше творив під музику, мені вона не заважала, не заважала навіть присутність людей. А тепер хочеться повністю зосередитись на роботі. Переконаний, що в такому стані полотно виходить глибшим, у сконцентрованому стані я більш точно реалізую свою думку.

— Ви вісімнадцять років працюєте головним художником лялькового театру. Як ця робота впливає на вашу творчість?

— По-перше, театр — це колективна праця. По-друге, тут я реалізую задум режисера. Ця робота підштовхує до пошуку містких образів, тренує швидко, точно та конкретно працювати. Рамки концентрують. Тому ці види творчості мають багато кардинальних відмінностей.

Але сюжети й теми, котрі розробляю в театрі, переливаються у мої твори. Так, п’єса “Козацькі вітрила” перегукується із моєю картиною “Змієборець”. У нас є казка “За три п’ятаки”, де дія відбувається на ярмарку. Працював над її оформлення, а потім побачив ув обласному художньому музеї роботу Данила Нарбута “Сорочинський ярмарок” — емоційну, деталізовану, з різними сюжетами та яскравими персонажами. Зараз виношую ідею створити подібну картину, проте реалізувати у ній галицький колорит. Це масштабна праця, тому наразі обмірковую її.

стільці

Анна ЗОЛОТНЮК

Роботи Володимира Якубовського

ТернопільщинаТернопількартинихудожникТеренграфікарозмоваВолодимир Якубовськийсюрреалізм