Сільський музей на Тернопільщині зберігає дивовижну музичну скриньку (фото)

У селі Ішків на Козівщині діє єдиний на Тернопільщині музей музичних інструментів, які зібрав тернопільський музикант Петро Катола.

При вході до музею зауважую скульптурку смуглявого музиканта, обличчя якого частково прикрите захисною маскою.

- Карантин так карантин! Для всіх, - усміхається Петро Катола й бере у руки скульптурку. - Це – своєрідне застереження тим, хто входить у наш музей.

З дитинства жив у родині, де всі грали на різних інструментах, тому  просто не міг не стати музикантом. Вже не один рік граю у музичному колективі в ресторані «Тернопіль».

Господар музею розповідає, що завжди цікавився оригінальними музичними інструментами, історією їхнього створення, особливостями, різними цікавинками зі світу музики. Збирав, реставровував старі інструменти. Поступово створювалася колекція, якій було затісно  у квартирі. А музичних раритетів все ставало більше. Шукав на «блошиних ринках», контактував із колекціонерами з і інших міст, що міг, привозив із-за кордону. Та й друзі, знаючи про таке Петрове хобі, теж поповнювали його колекцію, вряди-годи даруючи музичні раритети.

Петро Катола показує у кількох музейних кімнатах є різноманітні світлини, старі газетні вирізки, одяг та головні убори  музикантів, інструментарій, який використовують музичні професіонали під час гри.

Та, звичайно, головна «фішка» музею – понад 200 музичних інструментів різних народів світу. Петро може  разом з ним і дружиною Антоніною

вчителькою англійської мови, яку теж захопило оте чоловікове хобі, довго і цікаво розповідати про кожен з цих експонатів та демонструвати їх, як кажуть, «у дії». І в такі хвилини музей стає ніби сільським філіалом філармонії чи концертною залою. Тож хочеться торкнутися кожного інструмента, самому спробувати, як вони звучать.

- А ми це давжди дозволяємо нашим гостям, - каже пан Петро. – Ці експонати у нас – не «застоюються», вони як живий організм, мають функціонувати, а не припадати пилюкою.

Раз у раз господар музею бере у руки той чи інший інструмент,

демонструючи його музичну «сутність». І звучать у руках музиканта українська трембіта, інідйський сітар, фінський кантеле, турецька балама, африканська калімба з глиняним барабаном уду…

А ще – до цього різноголосся Петро Катола може додати сумні мелодії дримб. Цих міатюрних інструментів колекціонер має не один десяток. Чи показати, вам, як грає-виспівує інструмент ханг, наче тарілка НЛО, або як звучить тибетська чаша.

- Але, власне, нині покажу те, задля чого, цього разу ви сюди й приїхали, прошу, ідіть сюди, - говорить господар музею.

Заходимо у ще одну кімнату і Петро Катола киває на невеличку металеву скриньку…

Так, це він, терменвокс, аналог єдиного у світі інструменту, який понад 100 років тому сконструював радянський фізик, винахідник-еспериментатор Лев Термен.

Це – музичний інструмент, на якому можна грати, не торкаючись його.

- Але ж так не буває, - кажу.

- А ви подивіться й послухайте, - відповідає музикант-колекціонер Петро Катола.

Він підходить до прямокутної скриньки із двома антенами й кількома регуляторами, підводить до них долоню і раптом починає звучати  незвична музика.

Господар музею робить ледь-ледь помітні плавні рухи то перед однією то перед іншою антеною і терменвокс, ота скринька, через динаміки, які поруч, наповнює залу віночком українських народних мелодій, упізнаваною сонатою, плачем скрипки, чаїними криком, шумом дощу, прибоєм моря, таємничо-фантастичними, якимись тривожними, космічними звуковими сигналами.

- Ось так звучить терменвокс… Колись Реріх назвав цей винахід «музикою небесних сфер», а Мандельштам казав, що звук терменовокса такий же природній, як цвітіння квітки…

- Звідки ж у Вас цей незвичний експонат? 

- Десь на початку 80-х років, коли я тільки-но починав формувати оцю музичну колекцію, що згодом переросла у музей, я дізнався про терменовокс від свого колеги, музиканта із відомого тернопільського гурту «Світозари» Олександра Хрипливого. Він вже тоді мешкав у США, у Чикаго. У нас, в Союзі такого інструменту не було. Та от, Сашко мені повідомив, що на одному із аукціонів в США виставлятимуть на продаж терменвокс. Я попросив його придбати, що й було зроблено.

Дав за нього я тоді десь 300 доларів… Але не жалкую.

- Пригадую, як Петро отримав тоді посилку, розпакував, підключив ту «іграшку», я йому переклала з англійської інструкцію, - розмову підхоплює Антоніна. - Почав щось там руками навколо водити, Боже, у хаті, скрегіт, шурхіт, звуки мало не сирени, як завивання собаче… Кажу, за що ж ти такі великі гроші дав?  

- Що було, то було, - сміється Петро..

- Освоїти гру на терменовоксі спочатку було важко. Справа у тому, що терменвокс дуже чутливий інструмент, на якому грають, не торкаючись його.

- Так, я це бачу, тут немає ні клавіш, ні чогось такого іншого, щоб нагадувало хоча б один із тих понад 200 музичних інструментів, які є у Вашій колекції.

- На початках, коли пробував грати, то було просто неможливо слухати, якась суміш різних звуків. Думав, що даремно я це все затіяв… Та поступово зрозумів, що для гри на цьому інструменті важливо враховувати ледь  не кожен рух не тільки руки, кисті, пальців, але навіть порух самого тіла. Найменша випадковий рух і все, звук вже не той, який ти хотів, щоб він вийшов.

Ось так тренувався і коли вже почав у ресторані «Тернопіль» демонструвати гру на терменвоксі, то тоді, у 80-х просто у багатьох був шок. Люди не вірили, що таке може бути. Підходили, заглядали під інші інструменти, піднімали гардини, чи там немає магнітофона. Це було щось! Такого ніхто не бачив, то багато хто просто приходив, аби почути, як грає ота чорна «скринька з Америки».

- Ота штукенція –терменвокс у вмілих руках музиканта дає те, що він хоче.

У 20-30-х роках та навіть і пізніше, у 50-60-ті, оця «музична скринька», уже удосконалена, зробила просто фурор у музичному світі. Її використовували як окремі виконавці, так і цілі гурти, збираючи повні зали шанувальників такої екзотичної музики.

Петро Катола показав мені папку, у якій зібрано вирізки із старих газет та журналів про терменвокс, фотографії, що засвідчують тогочасну популярність цих диво-інструментів у різних країнах.

Виявляється, навіть Голлівуд ще у 40-з роках зацікавився цією технічною новинкою й використовував її задля створення звукових ефектів до різноманітних фільмів, переважно, фантастичних чи кінострічок-жахів. Не обійшли своєю увагою цей інструмент і Сергій Рахманінов, і Альберт Ейнштейн, Чарлі Чаплін,  Beatles, Pink Floyd, Beach Boys і Lead Zeppelin…

- Розповідаючи нашим відвідувачам про терменвокс, ми відкриваємо переважно для більшості абсолютно незнайоме ім’я його винахідника - Термена, - продовжує розмову Антоніна Катола.

- Наприклад, мало хто знає, що його життя, не менш дивовижне, ніж історія його винаходу. Саме Термену приписують створення аналогів сучасного телебачення, так званого, «дальнобачення», винахід звукової сигналізації…

- А чому ми так мало чули про Термена?

- Розумієте, він десятиліттями, як кажуть, «працював» не тільки над удосконаленням свого інструменту, але й виконував так би мовити, «особливі» завдання щодо безпеки держави. Хоча й був репресований, а в ГУЛАГзі працював разом із Сергієм Корольовим над створенням крилатих ракет.

- Гляньте, - каже Петро Катола. - От умене в руках кілька цікавих фото. На них американські дипломати із розібраним подарунком від піонерів «Артеку». Ті на 20-річчя цього піонерського табору подарували американському послу, який відвідав «Артек» великий інкрустований герб США із дерева. Потім він роками висів у кабінеті послів, лише десь на початку 60-х років з’ясувалося, що герб, це – велетенський «жучок», який працював без електрожвилення, активізувався мікрохвильовим випромінюванням, джерело якого могло бути за 100 метрів від такого «жучка».

А ще Лев Термен створив більш досконалу шпигунську штучку – «Буран» - інфрачервоний мікрофон, який міг «знімати» коливання віконних шибок.

- Тобто це те, що нині називають «лазерним» прослуховуванням?

- Так, тільки замість лазеру Термен застосовував інфрачервоне випромінювання…

- Такі історії - цікаві й дорослим і школярам-екскурсантам, - каже  Антоніна. І це дуже добре, що музичні інструменти, які зберігаються у музеї в Ішкові, - не просто музейні експонати. Вони - живі історії про людей, які їх створили, це - речі, що викликають у людей гаму позитивних емоцій та переживань.

Фото автора