Тендітна краса Чорткова (фоторепортаж)
Чортків одне з тих міст, котрі відкриваються поступово. Мій перший візит туди відбувся кільканадцять років тому й маршрут пролягав між церквою Непорочного зачаття, залишками замку та костелом святого Станіслава. Все, що було між тим, здавалось непотрібним доважком. І це була концептуальна помилка.
У Чортків можна повертатись безліч разів, щоразу вибираючи собі різні теми для дослідження. Як ото огляд сакральних пам’яток, мандрівка віллами, розглядання споруд залежно від естетичних уподобань (тут вам і сецесія, і модернізм), а ще пошук деталей: і тих, що назовні, і тих, що всередині.
Нині про останнє, хоча вілли та й модернізм Чорткова - те, чим не можна не захоплюватись, що, ясна річ, потрапляє у деталі, те, що не відпускає після того, як місто вже полишено. Все упольоване в не надто довгому спацері (насичена мандрівка до легкого болю в ногах з ранку до початку вечора в контексті кількості того, що пропонує Чортків, - дещиця), складається у сховок спогадів, а потім за потреби його можна витягнути й переглянути.
Світло
Можливо, наперекір тому, що говорячи про Чортків більшість любить кинути слівце про інфернальне походження його назви, перше, що спадає мені на думку - це світло. Світло, що падає на синю стіну, і від того здається, ніби ти в якомусь фантасмагоричному акваріумі, де ось-ось пропливуть риби. Світло, що потрапляє у під’їзд зі світлового ліхтаря й збігає вниз поручнями. Світло, що ллється через ілюмінатор одного із модерністичних будинків. Світло, що формує тіні, вони стеляться сходами, наче повзе змія “час це змія яка полює на метеликів”, - писав Сергій Жадан.
Сходи
Цього разу я зазирала чи не в усі незачинені під’їзди. То мало хосен. Адже тут просто нереальна для запам’ятовування й описування кількість сходів. Серед тих, котрі вмурувались в пам’ять, - колишнього готелю “Брістоль” - чисто тобі витвір мистецтва. Не пошкодуйте часу. Спершу повільно підніміться догори, аж до світлового ліхтаря, нотуючи дорогою, як розкручуються сходи, а потім згори оцініть перспективу й повільно рушайте вниз. Це майже гіпнотичний мінімаршрут.
А далі рушайте центральними вулицями міста й смакуйте інші сходи. Не забудьте, звісно, про скромну й геометричну привабливість модернізму - хай їхні прості поручні спонукають розглянути орнамент прискіпливо.
Дещиці
Одна з підкатегорій деталей Чорткова, що робить його самобутнім, - це огорожі. Надто ж ті, котрі біля вілл. Насичені цікавими складовими, їх треба розглядати поволі, “звіряти” з ансамблем - дуже часто вони суголосні чи розповідають схожі історії.
А ще не забудьте навіть у найкоротший візит глянути на кілька чортківських маскарон - мені здається, у кожному місті вони такі собі посли від genius loci - його видима частина, тож із ними треба привітатись, можливо, обмінятися кількома словами бодай про погоду.
На останок про вікна. Їх треба спішити бачити, бо значна частина вже замінена пластиком. Це означає, що через кілька років і ці витвори мистецтва, котрі гармонійно вписуються у фасад, будуть замінені одороблами із пластику. Але поки вони ще є - зі склом, що особливо виблискує, із філігранною столяркою.
Анна ЗОЛОТНЮК
Фото автора