Тернопільська художниця Марічка Юрчак покаже всесвіти за вікном

Відкриється експозиція вже сьогодні, 18 грудня, в тернопільській каварні-кондитерській «Колєжанка». Початок о 18:00. А як аперитив до образотворчих страв — ось вам розмова з мисткинею. 

- Це — реальність нічних потягів, вечірніх вулиць і зимових ранків, побачена крізь шибку чи лобове скло таксі, — каже тернопільська художниця Марічка Юрчак про роботи своєї виставки «Неповторне і непотворне.

У цій серії вона розглядає звичні речі під незвичним ракурсом і в незвичному світлі, переходить кордони традиційної предметності, аби виявити інше у звичному, зрештою, як то закладено у назві — непотворне й неповторне.

— Остання твоя виставка, яку я пам’ятаю, була під час ДжазБезу кілька років тому. Тоді ти представила свої графічні роботи. Цього разу – живописні.

— Ці картини – це зовсім не те, чим я зазвичай займаюся, а займаюся я ручною графікою – тобто, пишу тушшю на папері. Причому працюю в жанрі ілюстрації, плакату в напрямку, який можу назвати «символізм». Поява цих таких нетипових полотен – відповідь на внутрішню потребу зробити експеримент над собою, який я продовжувати не буду. Цією експозицією я закрию гештальт.

— Розкажи, чому саме ці роботи покажеш.

— Ці полотна писалися у 2017-2018. Для мене дуже важлива підтримка моїх близьких. Мама колись попросила, аби я намалювала їй дощ. Пройшло багато років – і нарешті я це зробила. Не через прохання, а за власним бажанням. Ці картини вже бачили кияни на First Fine Art Fair на ВДНГ улітку цього року. Тепер дякую каварні-кондитерській «Колєжанка» за можливість показати роботи тернополянам.

— А як думаєш, є в тебе є теми, настрої, персонажі, деталі, котрі ось з самого початку творчості й дотепер. Якщо так, то які це та чому вони з тобою?

— Точно знаю, що ще рано говорити про «наскрізні теми моєї творчості» — для цього потрібен погляд здалеку. Але щось помітити можна вже: я не малюю котиків. Довговолосі жінки, ключі, вулиці – це те, що завжди зі мною.

— З того, що я бачила, я би виділила принаймні дві серії чи то пак підтеми – кольорова абстракція та, скажімо так, твори, де зображене скло.

— Усе це не абстракція, а цілковита предметність. Кольорові плями, які насправді не хаотична гра барв, а реальність нічних потягів, вечірніх вулиць і зимових ранків, побачена крізь шибку чи лобове скло таксі.

— У мене скло взагалі асоціюється з якимсь лайтовим переходом між світами. А про що тобі йшлось, коли ти створювала ці роботи?

— Зазвичай за моїми роботами стоїть певна соціальна ідея чи концепт, який хочу донести суспільству. Але тут його немає, це моя спроба відчути творчість не-раціонально. Єдине, що стоїть за цими роботами - міркування про мінливість і крихкість цього світу. Медитація на краплі, що стікає склом, миттєво змінюючи картинку перед очима. Спроба вхопитися пензлем за патьоки дощу, котрі відлітають геть з вітром.

— Взагалі – наскільки актуально тебе запитувати про якісь містичні накрути? Що для тебе живопис і його мета?

— Я людина доволі прагматична і зважена. Живопис, з одного боку, для мене особисто – спосіб не бути прагматичною. З іншого – одна з мов, якою володіє людство, і шлях до порозуміння.

— Оці всесвіти зі світлом і аморфними формами. Звідки вони?

— Ці всесвіти – у нас за вікном, за брудним боковим склом маршруток, за шибами наших домівок й офісів. Щоб побачити Космос не потрібно вирушати на орбіту. Весь світ в одній краплі.

Запитувала Анна Золотнюк.

Фото авторки й надані Марічкою Юрчак.