Тернопільська перекладачка пила чай з Пікассо (фото)

- Навіть якщо нікого не зацікавить, що цю книжку написала Ґертруда Стайн, і що написана вона в особливій манері, то «Автобіографію Еліс Б. Токлас» варто читати як майже репортажний опис мистецької сцени Парижа десятих-тридцятих років минулого століття, - каже тернопільська перекладачка Наталія Семенів.

- Нарешті в Україні почали видавати багато того, на що ми дуже чекали. Ще десять років тому такі книжки потрібно було вишукувати, а зараз не встигаєш всього прочитати, і часом думаєш, що ж іще можна такого видати. А виявляється, за Ґертруду Стайн ще ніхто не брався, - мовив Юрій.

Справа в тім, що «Автобіографія Еліс Б. Токлас» стала першою книжкою Ґертруди Стайн, яку видали в Україні. До того був перекладений лише невеликий текст (повість «Меланкта»), надрукований у журналі «Всесвіт».

- Коли видавець запропонував мені подивитись «Автобіографію Еліс Б. Токлас», я подумала: «Вау, а як із цим текстом працювати?». І звісно, погодилась перекладати, бо це класний челендж, - каже Наталія Семенів. - Що найперше впадає у вічі, коли відкриваєш цю книжку? Для Ґертруди Стайн в тексті головними були не слова чи абзаци, а речення. Вона працювала саме з ними, і вважала їх найголовнішими елементами твору. Тому вони у неї часто хитромудрі. Ці речення читаються так, наче ти сидиш у темряві й тобі світять ліхтариком у вічі, - ти не знаєш, куди подітися з тими реченнями. Плюс, у Ґертруди Стайн особливе ставлення до пунктуації. У лекції на цю тему вона, зокрема, ділить пунктуаційні знаки на цікаві та нецікаві. Нецікавим вважає знак питання, адже з речення й так випливає, що це запитання. Цікавою для неї була кома. Авторське використання цього знаку є особливістю її письма. (Хоча це не є абсолютно унікальна практика у світовій літературі, проте більшість авторів того часу з пунктуацією не експериментували). У перекладі я вірна Ґертруді Стайн: залишила всі її розділові знаки і жодного свого не додала.

Але «Автобіографія Еліс Б. Токлас» цікава не тільки цим. Сама назва книжки викликає запитання, адже автобіографія за означенням має на увазі, що її пише людина про себе. Однак тут мова ведеться від імені Еліс Б. Токлас, партнерки Ґертруди Стайн. Обидвоє були американками, які абсолютну більшість свого життя прожили в Парижі. Ґертруда приїхала туди 1903 року, Еліс - 1907 року. Коли  познайомились, одразу сподобались одна одній; вони прожили разом до смерті Ґертруди Стайн. До речі, всі, хто знали Ґертруду та Еліс, вважали, що письменниця у цій книжці добре передала і мовлення Еліс, і її світогляд. Ґертруда Стайн не тільки була відомою письменницею та теоретикинею літератури, вона стояла у центрі мистецького життя столиці Франції.

- У ті часи, якщо ти був митцем чи мав претензії ним стати, треба було не тільки пити абсент (сміється - А. З) - ти мусив їхати до Парижа. Саме там збирались усі культурні кола Європи. Певне, в ті роки у світі не було більше місця, де було б стільки людей, яких нині вважають геніями, тими, хто зробив двадцяте століття, - каже Наталія Семенів. - Ця книжка має сім розділів і чотири з них - це чудова ілюстрація мистецького життя Парижа, починаючи з 1903 і аж до 1932 року. Як на мене, найцікавішим був період із десятих до двадцятих років. Поки перекладала «Автобіографію Еліс Б. Токлас», «побувала» у Парижі багато разів - ходила ґуґл-картами описаними вуличками. Це було дуже цікаво. У цій книжці є безліч чудових історій про митців. Я ж не заспойлю, розповівши одну. Коли Пікассо купив картину Анрі Руссо, вирішили влаштувати бенкет. Тодішня кохана Пікассо Фернанда готувала рис, Ґертруда та Еліс запрошували гостей. Цей бенкет красномовно описаний у книжці, і коли читаєш про нього, думаєш, Боже, яка ж концентрація геніїв на один бенкетний стіл. Розповідається, хто де сидів, що їв, хто співав, хто виголошував тости. Це був найбільший кайф - перекладаєш, і тут Пікассо, Матісс, Гемінґвей -  ти сидиш і з ними п'єш чай, ну чи абсент. «Автобіографія Еліс Б. Токлас» - жива енциклопедія. Ми підрахували, що у ній є згадка про більш, ніж триста персоналій, про твори мистецтва, музеї. Про ту частину, яка може бути невідома читачеві, я зібрала інформацію в примітках.

Очевидно, наступного разу приводом зустрічі з Наталією Семенів стане презентація перекладеної нею збірки поезій сучасного американського автора Раяна Ван Вінкла «Добра темрява», над якою вона щойно завершила працювати.

- Це перший мій досвід, коли автор живий, - сміється Наталія. - І це прекрасно, бо прочитавши книжку, і переклавши, написала чотири сторінки запитань до автора по кожному із віршів. Спершу він відписав, що з кожним я попала в точку, а через місць надіслав відповіді на семи сторінках. Мені було цікаво працювати над цією збіркою, це  сучасна поезія - і формою, і змістом.

Анна Золотнюк

Фото авторки