Тернопільська вчителька Галина Кізілова про те, навіщо дітям мистецтво

Як вважаєте, з якого віку треба говорити про прекрасне? Та й загалом — навіщо мистецтво дітям? А як пояснити, що таке мистецтво? Про це я поспілкувалась із заслуженою вчителькою України, вчителькою-методисткою, вчителькою образотворчого мистецтва загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів № 4 Галиною Кізіловою. Разом із відмінницею освіти, вчителькою-методисткою Ольгою Шулько вони написали підручники «Мистецтво» для учнів 1, 2, 3 класів.

— Пані Галино, коли варто починати пояснювати дітям основи естетики, краси, мистецтва?

— Я переконана, що сприйняття мистецтва й розуміння прекрасного закладається практично з народження. Це починається з того, як до дітей звертаються батьки, якими іграшками граються діти, про що їм розповідають, у що батьки вдягають дітей, у що вбираються самі, що оточує дітей. Все це впливає в комплексі, так формується естетичний смак. Тому вивчати мистецтво у першому класі аж ніяк не рано.

Говорити з дітьми про мистецтво слід природно, як про те, що оточує нас, як про частину життя, як про те, чим може займатись кожен. Потрібно звертати увагу дітей на те, що мистецтво є в усьому — у дизайні предметів, одягу, ґаджетів…

Десь на внутрішньому, я сказала б, на фізіологічному рівні у нас з’являється прийняття чи не прийняття певних речей і від цього залежить відчуття краси та естетичного смаку. Надзвичайно важливу роль відіграє реакція батьків і заохочення до пізнання й творчості. Припустимо, дитина намалювала щось, — батьки мають правильно прореагувати на твір — знайти у ньому щось позитивне, підкреслити й проговорити цей аспект.

Потрібно, щоби батьки демонстрували зразки високоякісного мистецтва дітям, розповідали про ці твори, вводячи в контекст, самі показували приклад зацікавлення творчістю. В дитини має бути розуміння — багато людей захоплюються мистецтвом, і добре, коли виникне запитання — а чому ці твори викликають таку реакцію.

Формування естетичних вподобань, закладення базових знань про мистецтво — тривалий процес, котрий не може відбутись сам собою. Якщо непідготовленій дитині показати «Чорний квадрат» Казимира Малевича, звичайно, вона не сприйме цей твір.

— Яке співвідношення праці батьків і вчителів? Що кому належить робити?

— Це дуже важливе та складне питання, яке ми постійно обговорюємо з колегами. Особливо воно на часі нині, коли тривають демократичні зміни в школі, тобто посилення ролі батьків в ухваленні рішень, що можуть впливати на освітній процес. І тут дискусії зав’язуються навколо того, наскільки сильним може бути їхній вплив, бо маємо розуміти, що не всі є компетентними у тих чи інших питаннях.

Найголовніша роль батьків у тому, щоби прищепити дітям естетичне чуття і долучити їх до мистецтва, бо саме в сім’ї діти проводять найбільше часу. Важливо, щоби батьки були самі зацікавленні у мистецтві, бо їхній приклад найцінніший та найпереконливіший. Найбільш результативним є взаємодія батьків і вчителів. Перші закладають базу, другі навчають теорії та спонукають до практичного застосування знань.

— Мені складно порівнювати методи навчання кількарічної давності й нинішні, але видається, що зараз багато художників на слуху. Мабуть, складно знайти когось, хто не чув би про Бенксі чи Деміена Хьорста. Тобто прикладів, на яких можна показати, що мистецтво серед нас, дуже багато. І запитання у цьому контексті —як змінились акценти у викладанні мистецтва?

— Багато хто вважає, що сучасні діти мало читають і мало чим цікавляться, проте це не так. Вони багато чим цікавляться. Коли в молодшій школі я згадую про Ван Гога чи Леонардо да Вінчі, в класі обов’язково буде той, хто чув про їх твори.

Дітей, зацікавлених мистецтвом, у котрих є база, небагато, проте бодай один такий учень в класі — це вже дуже добре, бо він стає прикладом для інших. Для учнів може стати відкриттям, що мистецтвом можна захоплюватись — як спортом чи іграми.

Раніше єдино правильним вважали академічне мистецтво, так це й подавалось у школі. Тепер діти набагато вільніші у сприйнятті та пошуку інформації. Зазвичай у них багатий візуальний досвід. Тому їх не лякають деформації тіла чи змінені пропорції — вони досить рано починають відчувати, що головне це те, що стоїть за формою, що форма залежить від ідеї твору.

Про класичне мистецтво треба розповідати акуратно, правильно розставляючи акценти й пояснюючи, чому робота створена саме так, подати її з точки зору сучасності. Вчитель має пояснити, що поняття красивого та мистецького канону змінювалось відповідно до часу.

Я вважаю, що не так важливо, чи знають учні роки життя й творчості митців, важливіше, аби асоціювали їх із відповідним напрямком, розуміли контекст і запам’ятали роботу, котра їм сподобалась і зачепила.

— Пані Галино, мені здається, важливо торкнутись ще такого — як не тільки зацікавити учнів мистецтвом, а й спонукати їх до осмислення творів?

— Цього року я була серед тих, хто розробляв критерії оцінювання із предмета «Мистецтво» у молодшій школі. Серед інших пунктів, дуже важливим є формування навичок вербальної характеристики — учень повинен уміти аналізувати, як на його емоційний стан вплинув твір, знати слова для характеристики твору — не йдеться про занурення в терміни, але орієнтування в основних жанрах, техніках, стилях. Здатність аналізувати й проговорювати свої враження — показник не тільки мистецької обізнаності, а й інтелектуального розвитку.

Обов’язкове завдання для учнів після того, як вони чи прочитали текст чи оглянули твір мистецтва, — здійснити самостійний аналіз. І тут головне не його науковість, а елементи емоційної оцінки, живого сприйняття, особистого ставлення. Коли йдеться про усну відповідь на таке завдання у класі, то бажано, аби вчитель надавав слово тим, котрі закриті, несхильні до участі у жвавих дискусій. Мій досвід показує, що дуже часто інтроверти розговорюються та розкриються на таких завданнях.

Єдиний спосіб навчити учнів аналізувати твори мистецтва — постійно спонукати до цього.

— Ви щойно сказали, що учень повинен вміти простежити, як твір вплинув на його емоційний стан, й уміти розповісти про те. Нині психологи наголошують: розуміння своїх емоцій, того, чим вони викликані — одна з найважливіших навичок для психогігієни. Це перегукується з арттерапією. Чи варто використовувати її для вивчення мистецтва?

— Це одна із мотивацій, котру потрібно застосовувати час до часу, бо все, що робиться систематично і наполегливо, може мати спротив. На початку уроку акцентую на тому, що у цій темі учні можуть для себе відкрити.

Приміром, якщо говоримо про безпредметне мистецтво, то створення таких композицій не вимагає володіння певними навичками. Водночас воно високоемоційне, допомагає переключитися. Для того, аби зробити цю тему ближчою, показую роботу шестикласниці «Сумніви». На ній зображено багато сірих смуг, котрі нанесені на кольорові плями. Вражає здатність авторки втілити емоції у такі форми, очевидно, що вона має абстрактне мислення, котре відповідає високому рівню сприйняття та аналізу творів мистецтва. Важливо, що ця робота названа, бо для дітей може бути складно сприймати абстракції без конкретної назви. А коли вони бачать роботу із конкретною назвою та знають, що її створила реальна людина, їм легше зрозуміти твір, а потім спроєктувати цей досвід на інші випадки.

— І наостанок. Для чого дітям мистецтво?

— На мою думку, найголовніше в роботі вчителя — допомогти дітям усвідомити, що знання законів мистецтва потрібне для розуміння речей в цілому й того, що відбувається навколо. Тому вважаю, що мистецтво — не менш важливий предмет, ніж фізика чи математика.

В 1956 році американський психолог Бенджамін Блум запропонував таксономію педагогічних цілей в пізнавальній сфері, котрою педагоги користуються й досі. На її вершині розміщується творення. Тобто, для того, аби щось створити, у людини має бути ряд навичок — розуміння, аналізу, зіставлення, оцінки явищ, понять, подій.

Через те, коли говорю із колегами, постійно наголошую — нам пощастило, бо ми викладаємо найкращу дисципліну. Мистецтво допомагає організувати особистість. Воно поєднує точні та гуманітарні науки, бо в ньому є аналіз і синтез, робота з даними і їх осмислення, і геометрія, і фізика,і література. Врешті решт найціннішою є ідея про те, що мистецтво робить наше життя прекрасним.

Анна ЗОЛОТНЮК

Фото надане Галиною Кізіловою