Тернопільська журналістка шиє сумки-обереги (фото)

– З чого треба, з того і роблю сумки. Можу вишиту сумку вручну. Можу старі джинси перешити. Все залежить від того, який фасон мені намалювала людина. Переважно втілюю чиїсь мрії. Тобто в когось була колись якась сумочка або хтось про щось мріяв і не зміг придбати, бо було дорого – і я помагаю це реалізувати. Шию сумки і з велюру, і зі шкіри. Правда, є певні особливості роботи з різними матеріалами. Мені трохи бракує цих знань і практики. Цікавлюся, де б то піти на курси. – розповідає тернопільська журналістка Валентина Павлишин.

Вона – на якийсь час відійшла від активного телевізійного життя, щоб побути трохи за кадром, у домашньому затишку, наодинці з власними думками. Відпочиває душею від гонитви і суєти, пише pro.te.ua.

– Найпершу свою сумочку пошила у шість років. – продовжує Валентина. – Пам’ятаю, що сама вишила на ній олімпійського Мішку. Але сумочку допомагала робити бабуся. Потім про це забула, бо були інші забаганки і хобі. І от знову до цього повернулася. З чого почалося? Перша робота – це органайзер для колеги. І ще – останніх пів року в чоловікової мами вже була стара, потерта сумка. Я на це звернула увагу і вирішила їй зробити приємне. Дивилася в інтернеті майстер-класи, як зробити таку сумку, щоб вона з нею їздила на дачу. Щоб там все влізло, але щоб багато важкого не тягнула. Вибрала джинс – універсальний матеріал, щоб ту сумку легко можна попрати. Почала шити для неї, але сумка вийшла дуже стильною і майже молодіжною. Вирішила тоді пошити їй трошки іншу. Вибрала тканину, яка не промокає. Але мама з тією сумкою тепер ходить до церкви.  На дачу не бере. Тепер думаю, що їй для церкви потрібно ще пошити клатч.

Щодня Валентина носить джинсову сумку, на якій вишила горобину.

– Її помічають усі. – говорить. –  Перше, що запитують: «Це – хенд-мейд? То ти ще й сумки шиєш?». Хтось – потім замовляє. А хтось каже: «О, мабуть ти не маєш що робити». Реакції різні. Дехто каже: «Повертайся до журналістики, що ти дурницями страждаєш». Але це одне другому не заважає, як на мене. Якщо журналістика дає якийсь поштовх – ти серед людей, багато адреналіну. Приходиш додому, має бути якийсь релакс – або кіт, або якесь рукоділля. Щось повинно заспокоювати.

Я колись також вивчала масаж. Мені дуже подобається щось творити руками. Тоді заспокоююся, умиротворяюся. Так само люблю готувати. Свого часу постила у Фейсбуці те, що готую. Коментарі були різними. Деякі вибивали мене з колії. Тому фото сумок у соцмережі ще не виставляла. Не хотілося полеміки.

Валентина Павлишин вважає, що сумка може розповісти багато про жінку.

– Наскільки вона зорганізована. – пояснює. – Який спосіб життя веде і який в неї настрій. Є жінки, які постійно щось забувають вдома, бо вони люблять змінювати сумки. Думаю, що може бути і достатньо однієї сумки, щоб вона підійшла буквально під усе. Я довго цього дотримувалася, але захотілося змін. Змінити щось в одязі – не завжди буває так просто, а змінюєш сумку – і образ змінюється.

Улюблену сумку із горобиною журналістка вважає своїм оберегом.

– Ця сумка – оберіг від вроків і відьом. – сміється. – Зараз – жовтень. 31-го жовтня все-таки Хелловін. Щось в тому є. Кожна жінка – відьма. Не треба просто виводити жінку з рівноваги. Але цю сумку носитиму не лише до 31 жовтня, а поки не набридне чи поки зовсім не зітреться або не порветься.