Збираєтеся в Перу? Читайте поради Олега Кошли (фото)

«Вважаєте, для мандрівок за кордон потрібно велику суму грошей? Цей стереотип ламає тернополянин Олег Кошла. За майже п’ять років він побував у 44 країнах, крайньою з яких є Перу. Своїм досвідом Олег ділиться у блозі та на сторінці Фейсбуку Free Travels», — після такого анонсу не прийти на зустріч «Перу і ще 43 країни Олега Кошли» від проекту «Мандри» тернопільської книгарні «Є» було просто не можливо. Модерував захід Юрій Матевощук і ось витримки із майже двогодинної розмови.

Вижити в Перу без рюкзака

Я повернувся з Перу близько тижня тому, і враження ще свіжі. Ця країна розташована на найбільшій відстані від України серед тих, де я побував, і подорож до неї тривала найдовше.

Ідея мандрівки народилася цього літа, коли купив авіаквитки. Я підписаний на новини всіх найбільших європейських перевізників і стежу за акціями та знижками. Так мені трапилися квитки з Амстердаму в різні точки Латинської Америки. Вирішив полетіти до Перу, оскільки це історично та культурно цікава країна, а по-друге, серед інших вона розташована найдалі від України. Квитки в обидва кінці вартували 200 євро – як на таку відстань це досить дешево. Авіаквитки від Ліми до Куску замовив ще влітку. Вибрав авіаперельот, бо по-перше, він займає набагато менше часу, ніж переїзд автобусом (він їде майже добу), а по-друге, вартують вони майже однаково.

Дістався до Амстердаму, потім були пересадки у Мехіко та Лімі. Пересадки — це взагалі окрема тема. Я завше рекомендую поїздки з пересадками, бо хоч ненадовго, але опиняєшся в нових містах.

Зазвичай я літаю з ручною поклажею – рюкзаком, який можна поставити у камеру над сидіннями. Цього разу взяв трохи більший рюкзак, але він, теоретично, мав би влізти у відсік. Прилетів у Амстердам зранку, а вилітати мав наступного дня ввечері. Наплічник за цілий день ходіння мені остогид і здав його в багаж. Коли прилетів до Мехіко, виявилося, що пілоти авіакомпанії страйкують, тож мені замінили квитки на рейс, запевнили, що «перекинуть» туди ж багаж. Коли прилетів у Ліму, рюкзака не було — або відправили не туди, або лишили в Мехіко. Далі мав летіти в Куско. Поляки, чий багаж теж загубився, запитали, чи полечу далі без наплічника, кажу, полечу, мені що. Зі мною залишився тільки телефон, камера, зарядні, гаманець. Ну в принципі, що мені ще треба.

Мій час перебування в Перу був обмежений зворотнім квитком — мав днів п’ять-шість днів, тому треба було вибирати ті місця, що хотілося побачити найбільше. Перу в два рази більше, ніж Україна, щоправда, велику територію займають джунглі. Туристи переважно їдуть у кілька найбільш відомих місць. Серед них: Куско — столиця імперії Інків, заснована близько 1100 року; Мачу Пікчу — символ імперії, місце де жили правителі, названа Новим чудом світу; озеро Тітікака – найбільше у Південній Америці та найбільше комерційно судноплавне світу; місто Арекіпа, де збереглися будівлі колоніальних часів, побудовані з білого вулканічного каменю; плато Наска, де розташовані геогліфи, датовані 200 роком до нашої ери та 700 роком нашої ери. Але на все не було часу, тому вибрав тільки Куско та Мачу Пікчу.

До речі, зимова й літня температура в Перу різниться на один–два градуси, але різниця в дощах – зимою їх менше. Тим, хто збереться туди, не залежно від сезону, раджу взяти сонцезахисний крем.

Кока – для туристів

Куско — місто трохи більше за Тернопіль, там дуже багато туристів. У плані давня частина нагадує тіло пуми. За однією з легенд його заснував перший Інка — Манко Капак. Будівлі тут побудовані з величезних каменів, ідеально підігнаних одне до одного. Вони пережили два великих землетруси.

Оскільки це гориста територія, то для того, аби виростити городину, робили тераси, схоже на дуже широкі сходи. На різних «сходинках» буди різні температурні режими, так вони могли вирощувати різні культури. Оскільки інки не знали колеса, гірські дороги найчастіше були ступінчастими. І від тих сходів зрештою починає нудити.

Пробував жувати коку. Зазвичай її тримають за щокою та потрохи жують, але то незручно, бо ходиш, як хом’як. Не знаю, хто таке практикує. Міцний чай з коки діє тонізуюче, як кава. Але що стосується наркотичного ефекту — то більше міф для туристів. Місцеві не дуже захоплюються жуванням листків коки чи чаєм з неї. Це щось на штиб карпатського чаю, і, якби хтось розкрутив звіробій – ось, пожуй, і зразу ух!

Пішки до Мачу Пікчу

Для туристів існують спеціальні перевезення, вони в багато разів дорожчі, ніж для місцевих. Те саме з квитками до різних місць. Приміром, аби потрапити в Мачу Пікчу неперуанцю треба буде заплатити близько півсотні доларів, перуанцю — в десять разів дешевше.

Дістатися цього міста з Куско можна по-різному. Багаті їдуть поїздом за вісімдесят баксів в один бік. А ніщєброди набиваються в маршрутки у вісім разів дешевші та всього за шість годин — 140 кілометрів доїжджають. Це гарна дорога, але дуже крута, іноді автобус під’їжджає майже впритул до крутого обриву, тому це шлях для людей з міцним шлунком. Стартуєте з Куско, яке на висоті 3350 метрів над рівнем моря, доїжджаєте до Ольянтайтамбо, яке метрів на 300 нижче, тоді на перевал Абра Малага, який на 4316 метрах, тоді скидаєте більше 3000 метрів біля села Санта Марія, тоді знову набираєте на Санта Тереза 2000 метрів, тоді доїжджаєте до Гідроелектрики і десять кілометрів йдете пішки джунглями колією. Треба бути обережним, аби не збив потяг, але в принципі все безпечно, бо так йде багато туристів. Дорогою  трапляються різні хостели, магазинчики та бари. Дуже лякали москітосами в джунглях, але то фігня — вони на Шацькі озера не їздили видно.

Мачу Пікчу було зимовою резиденцією для великого інки (так у інків називався король), після завоювання іспанцями території Перу, всі жителі міста в 1532 році загадково зникли. Як правило, сюди їдуть на два дні. Два рази на день туди запускають туристичні групи — ЮНЕСКО обмежило кількість вхідних квитків до 2500 на день, і все ще ведуться перемовини, щоб зменшити і цю кількість бодай вдвічі.

Переважна кількість забудов – будинки знаті та святині. Можна пройтися центральною площею, подивитися на королівський палац, храм сонця, які побудовані з багатокутних кам'яних блоків. Є сонячні ворота, де під час сонцестоянь жреці змагалися, хто на довше «прив’яже» сонце.

Загалом мандрівка обійшлася мені в близько 650 доларів.  Проживання в Перу обходиться в чотири-п’ять доларів за ніч.  Хороший ситний обід вартує близько двох доларів. Люди тут дуже привітні, прагнуть спілкування, і те, що ти не розумієш ані слова, абсолютно їх не зупиняє.

Записала Анна ЗОЛОТНЮК

Фото авторки та Олега Кошли