Тернополянам на замітку: для виконання тестів учні не потребують розуму

Про тести, як погибель для освіти; важливість для учнів розв’язування задач без очевидної відповіді та обов’язок вчителя працювати індивідуально з особистостями і спонукати доводити справу до кінця розповів лауреат премії Global Teacher Prize Ukraine 2017 із Чернівців Пауль Пшенічка. Найцікавіші поради педагогам занотував Микита Гладченко, пише tvoemisto.tv.

- Освіта ніколи не дійде до логічного завершення. Люди мають навчатись протягом усього життя. Освіта – це недобудована споруда. Ми починаємо будівництво й не знаємо, чим воно завершиться, але сподіваємось, що воно виведе нас у хороше майбутнє. Адже без нормальної освіти не може бути нормальної країни.

- Знання мають бути справжніми. Саме на це спрямовані мої інновації. Якщо ми чогось учимо, ми маємо розуміти, навіщо це робимо; розуміти, для чого нам потрібна освіта.

- Щоб молоді люди були успішними в житті, їх, перш за все, треба навчити вчитися. Пояснити їм, як сприймати, обробляти та структурувати інформацію. Друге: їх треба навчити думати.

- Теоретики кажуть, що у школі не потрібні оцінки. Я сам проти оцінок – цей процес забирає дуже багато часу і псує стосунки учнів з учителем, дитини з батьками, батьків з учителем. Але без них нічого хорошого не буде. Останні два роки діти перестали вчитись в одинадцятому класі, бо зникла вага атестату, вага оцінок.

- Мій метод викладання заснований на існуванні двох програм – обов’язкової та вільної. Обов’язкова – виконання державного стандарту. Але при цьому я готовий виховувати в дітей навички й після уроків. Тоді до мене приходять тільки ті, хто хоче. Там оцінок уже не треба – вони працюють на совість. Ми готуємо проекти.

- Так ми їх і розв’язуємо: мучимось рік, півтора, три роки. Одна задача розв’язувалась двадцять років. Почали 1989 року, не змогли цього зробити, а за двадцять років мій колишній учень, професор американського університету, надіслав мені листа з розв’язаною задачею.

- Фізиком стає, можливо, один учень з усього класу. Всі інші – інженерами, техніками. Фізика – це дуже складний предмет. Якщо людина опанувала фізику, це значить, що в людини дуже добре розвинута логіка і критичне мислення.  Але діти перестали вчити фізику – саме через те, що вона складна й можна вступити без неї. На фізичний факультет Чернівецького національного університету приймають із ЗНО з географії, історії та англійської мови.

- Тести – погибель для освіти. Погляньмо на приклад банального тексту: «В яких одиницях вимірюється сила струму?» з трьома варіантами відповіді: ампери, вольти, оми. Гаразд, людина вгадала, що це ампери – але це не свідчить про те, знає вона фізику чи не знає! Тести не потребують розуму: або вгадав, або запам’ятав.

- Нещодавно я дав дітям задачу: як закип’ятити воду в стаканчику, зробленому з льоду? Якби я написав їм три варіанти відповіді, серед яких була би правильна, діти б одразу її знайшли. А так додуматись до цієї відповіді дуже важко. Лише декілька учнів із класу змогли розв’язати цю задачу в три різні способи. А одна дитина придумала взагалі феноменальну річ: за дуже низького тиску вода кипить і за нуля градусів. Вони про це читали, я розповідав, а зрозуміла та закріпила тільки одна дитина. Якщо дитина на вашому уроці мала один справжній успіх, вона не забуде  про це все своє життя.

- Як треба вчити дітей? Навчання завжди має йти у форматі «один учитель – один учень», навіть якщо їх у вас дуже багато. Ви завжди маєте говорити з однією людиною. І якщо ви в ній не розібрались, ви не можете її навчити.

- Головне – розвивати особистість дитини. Зрозуміти, які в неї схильності, здібності, інтереси, виявити таланти й допомогти їх проявити. Дуже часто школа псує дитину, відбиваючи в неї охоту думати.

- Подекуди у світі на уроках із дітьми працює двоє-троє або й четверо людей. Лаборант, який готує досліди; людина, яка буде перевіряти самостійні, контрольні й лабораторні; класний керівник, який звільнений від іншої роботи й сидить разом із дітьми. В нас, натомість, експлуатація вчителя дійшла до межі.

- Одного разу діти ганяли на перерві, а телефони в режимі вібрації лишили на столі. Вібруючи, телефони сповзали вниз. Я спитав учнів: а чи можете ви зробити так, щоб телефон почав повзти вгору? Шестеро дітей погодились. Минув місяць. Лишилися троє. За чотири місяці – один. Він мучився півтора року й зрештою зробив апарат, який, вібруючи, повз догори. Ми трохи вдосконалили цей апарат і він виграв приз на міжнародній конференції. Дитина заробила диплом із підписом нобелівського лауреата Жореса Алфьорова. Із цим дипломом поїхала до Канади, вступила в університеті  зараз працює в американській нафтовій компанії інженером.

Фото з відкритих джерел