Світлана Фаленда: «Завжди сприймаю своїх клієнтів не як людей з психічними розладами, а як талановитих художників та письменників»

У першу неділю листопада в Україні відзначають День працівника соціальної сфери – свято людей, яким не байдужі проблеми інших. Праця соціального працівника скромна, але завжди зігріта співчуттям та любов’ю до ближнього.

Світлана Фаленда – уродженка Тернополя, яка вже тривалий час допомагає людям з інвалідністю, психічними розладами, залежностями та  безпритульним в Ірландії.    

«Під час роботи у соціальних будинках я справді дуже занурилась у цю сферу й робила все з відкритою душею», – каже дівчина. 

Ми розпитали Лану про особливості роботи соціальним працівником в Ірландії, про підхід до своїх клієнтів та як побороти емоційне вигорання.

Доброго дня, Лано. На кого Ви навчались та чи одразу хотіли стати соціальним працівником?

- Я взагалі вчилась на дизайнера й багато років працювала по цій спеціальності в Україні. Останній час займалась більше волонтерством та соціальною сферою. Працювала в благодійному фонді «Право на захист» в Києві,  де допомагала біженцям з Африки, Азії, які приїжджали в Україну. Спочатку було важко перейти з дизайну в соціальну роботу. Це був дуже великий стрибок й довелось багато чого швидко вивчити та морально адаптуватись. 

Як наважились переїхати в Ірландію?

- Я приїхала в Ірландію в березні 2020 року та почала стажуватись в благодійній організації Dublin Simon Community, яка допомагає людям з психічними розладами, бездомним, або ж тим, які мають нарко- чи алкозалежність. Поїхала я туди, виключно щоб стати стажером-волонтером. Пройшла всі етапи відбору, збирала документи на отримання візи і потім могла розпочати стажування. Насправді, цей процес був дуже тривалим та виснажливим, але те, що я роблю зараз, мені дуже подобається. Спочатку стажувалась в Chester House. Тут живуть люди, які мають досить серйозні проблеми зі здоров’ям та не можуть самостійно піклуватись про себе. Ми враховували потреби кожної людини індивідуально. Частиною нашої роботи була допомога в організації різних заходів для наших клієнтів, ми робили для них майстер-класи, ігри, аби їм було цікаво, щоб не зневірювались та не впадали в депресію. Працювала в Chester House більше 3 місяців з початку пандемії коронавірусу. Саме соціальні будинки для літніх людей були у високій зоні ризику, оскільки більшість людей тут із вадами здоров’я. Ми відповідально віднеслись до карантинних обмежень, тому ледь не кожні 15 хвилин мили руки, протирали дверні ручки, носили маски, дотримувались дистанції та кожного дня працювали над тим, щоб донести клієнтам нашого будинку, наскільки це серйозно. 

Чи легко морально працювати у цій сфері?

- Така робота вимагає великого терпіння та дуже важливо розуміти становище кожної людини. Хто тільки-но починає працювати соцпрацівником, то дуже близько й емоційно все сприймає. Я була не винятком. Морально важко було тоді, коли розумієш, що людина зруйнувала своє життя. Раніше була сім’я, дружина чи чоловік, діти, власний бізнес, а потім ця особа, до прикладу, почала вживати наркотики, віддалятись від родини, все спустила на заборонені речовини та закінчила у такому притулку для бездомних. Ти розумієш, що доля її могла б скластись абсолютно по-іншому. У таких ситуація часу назад не повернеш і можливо лише покращити становище на сьогодні. Дуже важливо розділяти роботу та своє особисте життя. Коли робочий час закінчується, потрібно переключатись на себе, фокусуватись на позитивних речах і не прокручувати  негатив у своїй голові, адже це може затягнути навіть у депресію. 

Постійно спілкуючись з людьми, чи стикались з емоційним вигоранням?

- В мене точно таке було. Коли я тільки почала працювати з людьми, мені хотілось постійно взаємодіяти з ними, допомагати, проводити майстер-класи тощо. Потім почався карантин й нам заборонили робити групові зібрання, адже в Ірландії був один із найдовших та найсуворіших локдаунів. Працювати в таких умовах було дуже складно. Саме тоді в мене виникло емоційне вигорання у зв’язку з обмеженими умовами праці. Якщо в нас працівники відчувають подібне відчуття, то варто звернутись до психолога, з яким повністю безкоштовні 6 занять, адже їх покриває страховка. Коли весь часто вводять обмеження, через деякий час їх знімають і так по колу, то всі морально виснажуються. Коли нарешті все остаточно закінчилось й нам дозволили працювати як і раніше, то цього робити просто не могла. Було справді дивне відчуття, адже раніше  це було моїм улюбленим заняттям. Це був сигнал того, що в мене справді серйозне емоційне вигорання. Аби подолати свій стан в той період, я багато гуляла на свіжому повітрі по березі моря, дивилась біографічні фільми про людей, які долали свої життєві складнощі, та старалась не зациклюватись на негативі. 

Чим відрізняється робота соцпрацівником в Україні та в Ірландії?

- Не можу сказати деталей, оскільки не працювала у цій сфері в Україні. Проте, можу чітко стверджувати, що рівень зарплат відрізняється кардинально. В Ірландії соціальні працівники отримують дуже хорошу платню за свою роботу. Наприклад, тут вони можуть спокійно на вихідні поїхати відпочити в інше місто чи навіть країну, або зробити навіть пластичну операцію. Це дуже круто, що в Ірландії, доглядаючи за людьми, які цього потребують, можна пристойно реалізувати своє життя й мати чималі для цього ресурси. Також, наскільки я знаю, в Україні небагато спеціально обладнаних таксі, наприклад, для людей з інвалідністю. В Ірландії таких є вдосталь і це надзвичайно зручно. 

Які особливості проживання бездомних у соціальних будинках?

- Після Chester House я працювала в «Maple House». Це соціальний будинок, який має статус «Emergency service». Сюди потрапляють бездомні, які жили на вулиці. Тут вони могли мешкати до 6 місяців. Всі мешканці отримують соціальну допомогу від держави. За ці кошти вони платять за оренду житла разом з трьохразовим харчуванням. Плату за проживання у цьому соціальному будинку придумали для того, щоб навчити людину пристосовуватись до життя. Деякі безпритульні можуть звикнути до того, що їм все дають безкоштовно і потім дуже важко знайти роботу та орендувати житло. Це їх вчить різних соціальних навичок та фінансової грамотності. 

Чи завжди безпечно працювати у соціальних будинках?

- В нас є дуже багато людей із наркозалежністю, тому, відповідно, існує багато правил, яких варто дотримуватись і які можуть зменшити ризики небезпеки. Наприклад, якщо соціальні працівники виявили у коридорі голку від шприца, то щоб її утилізувати, обов’язково потрібно вдягти спеціальні рукавиці, взяти спеціальний інструмент для утилізації голок, адже голими руками цього робити категорично не можна, й викинути її в смітник для медичних відходів. При роботі з клієнтами, які вживають наркотики, потрібно бути вкрай обережним, адже іноді вони можуть бути під їхньою дією. Завжди є ризик, що людина може накинутись на нас та бути агресивною. Потрібно бути обережним, правильно підбирати слова, не провокувати конфлікт. Коли ми знаходимось в одній кімнаті із людиною, яка може бути агресивною, то варто стояти ближче до дверей, аби в разі чого швидко вийти з кімнати. 

У соціальних будинках є обдаровані люди?

- Коли я проводила мистецькі майстер-класи, то багато людей виявились дуже талановитими й проявляли себе в малюванні, живописі, графіці або написанні віршів. В ті моменти була надзвичайно вражена, адже з одного боку в людини є розлади психіки чи наркозалежність, а з іншого – неймовірний талант. Завжди старалась сприймати своїх клієнтів не з їхніми недоліками, а навпаки як талановитих особистостей, та ставитись до них як до класних письменників і художників.

Чим займаєтесь зараз?

- Зараз я працюю у відділі фандрейзингу. Ми організовуємо різні заходи та працюємо з церквами, школами та іншими різними спільнотами. Тут я можу використати свій досвід в менеджменті проєктів та в дизайні, адже розробляємо багато маркетингових матеріалів. Ця сфера, в якій працюю, зараз ближча до моєї освіти та попереднього досвіду. Я дуже рада, що в мене була можливість попрацювати безпосередньо соціальним працівником. Завдяки цьому досвіду я розумію наскільки актуальна проблема безпритульності, з чим стикаються люди в складних життєвих умовах. Тепер в роботі в фандрейзингу, можу донести людям наскільки важливим є їхні пожертвування.

Що порадите майбутнім соцпрацівникам?

- Рекомендую людям, які навчаються на соціального працівника або вже працюють в Україні, їхати по цій програмі в Ірландію, адже тут точно буде і цікаво, і корисно. Мені особисто було складно переключитись, оскільки сама дизайнер й це зовсім не схожі професії, проте людині, яка вже пов’язана з цим видом діяльності, буде не так важко пристосуватись до трішки інших умов в Ірландії.

Дякую за Вашу щирість й нестримне бажання допомагати іншим.

Фото надані Ланою Фалендою