Тернополянка відкрила таємниці міфології

Я завжди пишалася нашою багатою міфологією. Але не бачила ніде такого колоритного і яскравого втілення міфологічних персонажів, як у віруваннях відданих індуїзму. Це ж треба було забратися так далеко, щоб почати вивертати кожуха з міфологіями України й Індії.

А саме на цій сторінці є дуже багато красивого, змістовного, спільного. І коли історія каже, що назву Індії дали арії, а в нас у третьому тисячолітті уже сумніву нема, орії  чи арії – найстародавніша назва давніх українців, першоорачів, які приручили коня, винайшли колесо та плуг, створили карту зоряного неба. Відповідно свої знання і досвід (є карта шляху аріїв) понесли в Китай, Індію, Месопотамію, Палестину, Єгипет, Північну Італію, на Балкани, в Західну Європу, Скандинавію. Тому дивлячись на фігури богів в капличках Індії, бачиш їх посестер з нашої міфології, пише pro.te.ua.

Для довідки.

В Індії індуїсти становлять 84 % населення. Першоосновою індуїзму, як давньоіндійської релігії, можна вважати, як пишуть спеціалісти, їхній спосіб життя, соціальні та етичні цінності, вірування, уявлення, обряди і культи, міфи і легенди, стародавні веди, які тут з’явилися не без наших  прапращурів. Більшість ведичних богів відійшли у минуле, лише незначна частина їх, та й то завдяки згадуванню в міфах і легендах, збереглися у народній пам’яті.

Тому не дивно, що у спрощеному і переробленому індуїзмі на перший план вийшли нові божества, точніше нові іпостасі тих самих, давно відомих богів, які набули нового життя в релігійній системі індуїзму. Ці боги були ближчими і зрозумілішими людям, які вірили, що головний Бог проявляє себе в різних формах. Людина може поклонятися Богові в тому його прояві, яке найближче йому, при цьому ставлячись шанобливо до інших форм поклоніння. А напівбогів, божеств і ангелів ця релігія нараховує понад триста мільйонів.

Отже праоснова у нас одна – ведична. Єдина лишень різниця в ставленні до цих легендарно-казкових явищ, які в тут матеріалізувалися в людей чи тварин, в образи зі слонячими, лев’ячими чи й конячими і собачими головами (про багаторукість уже не кажу), а в нас відомості і образи стародавніх вірувань залишилися десь на закутках історії, як не вивчена, не знана, не досліджена, засохла частинка епосу. Бо хто ж писав у ті прадавні часи? Якби не батько історії грек Геродот, то ми б і не знали історії трипільців, і це при тому, що він із спогадів віддалених у часі людей зібрав суцільну картину. Але є і у нас яскрава міфологія.

От тільки портретно ми не знаємо, який, скажімо, наш Чугайстер. Він є таким, яким хто собі уявляє цього страшка, що любив танцювати і волочився за нявками.  А коли красень-бог в скульптурі, на красивих постаментах, коли цьому божеству чи герою міфології присвячені великі епічні та драматичні твори – то тут всі чітко знають, яка особа і чим опікується, разом з легендою її з’яви і родословним деревом до сьомого коліна. У нас же міфологічними є ситуативні моменти обрядів, народних уявлень та пам’яток усної народної творчості. Тому не дуже і втрапиш на цілком закінчені літературні портрети величезної кількості персонажів, які, по суті, формували наше національне мислення та духовну, релігійну культури і стали першоосновою світової міфології.

Сарасваті – красуня, що дає існування, богиня з ведів, уособлення правди, мудрості, знань, ремесел,  майстерності. А ще її називають володаркою мови і життя, покровителькою науки, мистецтва, музики.

Це одна з трьох найважливіших богинь індуїзму. Дві її подруги – Лакшмі і Дугра.

Лакшмі індуїстська богиня багатства, процвітання матеріального і духовного, родючості, удачі, щирості, символ краси, грації. Вважають, що вона захищає своїх шанувальників від будь-якої невдачі та проблем з грошима. Є втіленням грації, краси та чарівності. Вірять, що її прихильники будуть захищені від усіх видів нещасть і злиднів. У капличці є дзвіночок, яким треба подзвонити, загадавши бажання. А ще, за міфологією, Лакшмі є втіленням чарівності, грації і шарму. Їй поклоняються як богині, яка дарує земне процвітання і звільнення від циклу життя і смерті. Особливістю Лакшмі є те, що вона постійно одягнена в золото, стоїть або сидить на лотосі. Буває, що її зображують зі слонами, які по пояс занурені у воду.

Ця дочка Гімалаїв, уособлює витончену красу, материнство, силу і доблесть воїна. Я б не нагадувала її історію, але розповідають про те, що вона билася з демоном, якого ніхто не міг здолати, і одержала перемогу лише на десятий день, вбивши демона тризубом. Тризубом! Є свято, коли протягом дев’яти днів люди поклоняються дев’ятьом формам богині. Знайомі дев’ятниці! Про цих і багатьох інших героїв міфів знають тут змалечку. Піснеспіви на їхню честь виконують навіть діти. А я подумала і про наших красунь-захисниць, яких в популярних текстах ніхто не вивчає.

Як тут не згадати нашу Берегиню – матір всього живого, захисницю людей, богиню родючості, природи та добра. Не всі у нас знають, що там, де бігала і пустувала Берегиня, трава росла зеленіша, а в полі пшениця густішала.

Не всі у нас знають і одного з найголовніших персонажів української міфології – Дажбога, культ якого сформувався за скіфських часів в VI—IV ст. до н. е. Потім він став богом лісів, гаїв, байраків, садів тощо. За легендою він привчив людей сіяти пшеницю, вирощувати хліб, а батько його Сварог викував першого плуга. З давніх-давен сонцеликий образ Дажбога малювали на вітрилах кораблів, що виходили із Київської гавані на Почайні. Таке зображення є першогербом Києва,

Як не знати всюдисущих Рожаниць! Це діви долі, родючості, жіночої сили. Вони присутні при народженні дітей і визначають їх долю. Баби-повитухи, які приймають роди, знають, як задобрити Рожаниць, щоб вони допомогли легко народити. Спочатку Рожаниць було дві чи три, пізніше – сім, як днів у тижні.

А яка колоритна давньоукраїнська богиня неба, мати Сонця, дружина Дажбога – Коляда. Це також один із найбільших та найшанованіших персонажів нашої міфології. Ім’я походить від слова Коло — стародавньої назви Сонця. За легендою, Коляда щороку в найдовшу ніч зими народжує Божича — нове Сонце, Новий рік, сина Дажбога. Звідси і прославляння Всевишнього, посипання зерном на врожай, ходіння з плугом та козою, смачна кутя, весела коляда, перевдягання. Зрештою, це був першопочаток українського вертепу. За легендою,  Коляда навчила давніх українців-оріїв  робити колесо.

Я так прискіпливо пишу, щоб задати риторичне запитання: чи багато у нас пам’яток персонажів української міфології? Їх зацькували дві тисячі років тому, припасували до свят нової віри. Але вони ж не перечать християнству, вони є романтичною сторінкою нашого праотцівства, ставши основою світової міфології. Таких символів-обрядів ніде вже нема, тільки у нас вони трасформувавшись, відродившись, зачаровують світ, ідентифікують нас, як українців. Якби ще привернути до них увагу, як це роблять тут.

З цим людям легше жити. Вони щасливі і усміхнені, бо зустріли сьогодні сонце і на своїх ногах вийшли на вулицю прожити новий день з вірою, що він буде добрим, прихильним, яскравим і сонячним. Сонце любить цю країну.

Людмила ОСТРОВСЬКА