Тернополянка Вікторія Кривоніс опанувала всі шви та техніки борщівської вишивки

З тернопільською майстринею Вікторією Кривоніс я познайомилась під час представлення Всеукраїнського проекту «Відродження борщівської сорочки» у Тернополі. Пані Вікторія займалась упорядкуванням схем для нього на основі книжки Людмили та Олексія Покусінських «Борщівська народна сорочка». А також відшила свій зразок із змережуваннями. Варто зазначити, що майстриня — співзасновниця та викладачка школи борщівської народної сорочки. До речі, незабаром «Відродження борщівської сорочки» покажуть у Києві. Тож поспілкувалась і про цей проект, і про те, що особливе у вишивці. 

— Прочитала, що вишивкою ви почали займатись 17 років тому. Розкажіть, що такого в цьому рукоділлі, що тримає вас і надихає?

— Вишивка, як малюнок. Я можу намалювати на полотні історичну повість, можу казку, можу фантастичний роман. Вона прекрасна у своєму різноманітті. Вона, як пісня. Може бути журливою, ностальгійною, веселою, мелодійною і завжди прекрасною.

— Ви освоїли 200 технік і швів. Які з них були найважчими, які найцікавішими?

— Зі всіх технік і швів, найважчою технікою для мене є хрестик. Найцікавішою завжди є нова, яку хочу вивчити, чи вивчаю. Я зосереджую увагу на тих, котрими вчу вишивати бажаючих зануритись в прекрасний світ вишивки. Улюблена завжди та, котрою я вишиваю свій наступний виріб.

— Є щось, що відрізняє нашу вишивку від інших?

— Звичайно є багато схожого, але українська вишивка для мене рідніша. Вона багатша, різноманітніша, миліша серцю.

— Як гадаєте, чому вишиття — традиційний атрибут української культури?

— Через багатий внутрішній світ нашого народу, щедру землю на якій ми зростаємо, через любов, яку український нарід плекає до неньки України.

— Ви разом із Майєю Юркевич та Ларисою Овчарук заснували школу борщівської народної сорочки. Яку мету ставили собі цим кроком?

— Принести сучасникам культуру наших предків, вернути пам’ять поколінь, прищепити молоді любов до традицій нашого народу.

— Для проекту «Відродження борщівської народної сорочки» ви підготували змережування. Чому саме цей шов, чим він цікавий? 

— Цими швами, а їх на зразку десь десять різновидів, з’єднували, змережували деталі сорочки. Існували навіть змережування, які вишивали тільки на чоловічих сорочках! Я хотіла, щоб один з аркушів був як лейтмотив всього проекту, і подумала, що саме змережування, яке не тільки з’єднує, але й прикрашає виріб, може стати ним.

 — Які інші шви та техніки борщівської вишивки ви опанували і чому саме такі?

— Існує понад 50 технік і швів, котрі використовують в борщівських сорочках. Звичайно, що я опанувала їх всі. І тепер я намагаюсь передати свої знання, для того, щоб більше людей взнало про унікальність, красу борщівської сорочки.

— Традиційно для борщівських сорочок використовували вовняні нитки. Прочитала, що для однієї з сорочок ви використали шовк. Розкажіть про те, як нитки впливають на роботу.

— Так, дійсно, для борщівських сорочок традиційно використовували вовну, в силу того, що люди, котрі жили на тій території, вирощували овець, і мали з чого робити нитки. Однак, були і багатші, заможніші родини, які могли дозволити собі купити дорогий шовк. Сорочки, вишиті шовком, трапляються рідше, але вони прекрасні! Коли мені до рук потрапили два мотки грубого некрученого шовку, я відразу вирішила, що саме ними вишию сорочку. Шовк лискучий, м’який в роботі, і має багатий вигляд. Зараз я вишиваю сорочку вовною. Важче. Але гарно по-своєму.

— Ви любите інтерпретувати візерунки, додаючи свого. Розкажіть, як це відбувається, на що покладаєтесь, вишиваючи?

— Змінюючи візерунки, покладаюсь на свій смак, досвід і навіть настрій. Тому в мене ніколи немає чіткого плану, якою буде наступна моя сорочка. Тобто я знаю на початку, що я хочу, але в процесі вишивання змінюю, коректую, і виходить деколи зовсім інша річ.

— Ви навчаєте цьому рукоділлю й інших. Яким швам і технікам найчастіше хочуть навчитись? Як гадаєте, чому?

— Найчастіше хочуть навчитись вишивати традиційними техніками і швами: верхоплут, низь, мережки, тощо. Напевне, теперішнє покоління хоче вернути те, що в нас насильно забирали сторіччями. Забирали культуру, мову, традиції… І тепер ми прагнемо відновити наше коріння.

— Що для вас головне у вишивці?

— Смак.

Запитувала Анна Золотнюк

Фото надані Вікторією Кривоніс