Тернополяни можуть пройти тест, чи бережуть вони себе від хвороб

Щоб зробити здоров’я перспективою щасливих людей, а не проблемою хворих, слід дбати про свій психологічний стан.  Термін «психологічне здоров’я» стосується особистості в цілому і ніяк не пов'язаний із відхиленнями. А навички адекватного емоційного реагування тернопільська психологиня Марина Орап прирівнює до особистої гігієни.

Тест на психологічне здоров’я психолог, доктор психологічних наук, професор кафедри психології Тернопільського національного педагогічного університету  Марина Орап пропонує на dt.ua.

– Чи маємо ми навички адекватного емоційного реагування (замість тупати ногами, розповісти, чому гніваємося), вміння встановлювати власні кордони, усвідомлювати свої потреби, адекватно реагувати на критику, чітко формулювати бажання? Чи часто ми робимо висновок «Я невдаха» або «Мене ніхто не любить» замість того, щоб визнати: «Я засмучений через те, що не досяг успіху» або «Мені дуже прикро, що ви не запросили мене на прогулянку»? Саме така уважність до своїх емоційних станів («мій нормальний емоційний стан – спокійно-задумливий»), до особливостей когнітивних процесів («я знаю, що думаю повільно, мені потрібен час»), до своїх соціяльних чи комунікативних навичок/звичок («вибачте, мені важко запам'ятати ім’я людини відразу при знайомстві») створює той комфортний стан – wellbeing, який підтримує психологічне здоров’я і убезпечує від дистресу, депресії, апатії, емоційної нестабільності чи розфокусованості, – пише психолог.

57232189_2087531677982662_4655272583497777152_n

Психологічно здорова людина також переживає труднощі. Але вона розв’язує проблеми та не втрачає зацікавленості до життя, не закривається від вирішення під фразою «якось все владнається».  Орієнтир для такого становлення повноцінно-функціонуючої особистості скаладається із 5-ти чинників:

1. Відкритість переживанню

Тобто мати сміливість пережити негативні емоції, зрозуміти їх і керувати ними. Для людини, що повноцінно функціонує, немає внутрішнього переживання чи емоції, яка б загрожувала її власному відчуттю своєї повноцінності й адекватності.

2. Екзистенціальний спосіб життя

Це тенденція жити «тут і зараз», повно й насичено в кожний момент свого існування, сприймати кожне переживання як свіже й унікальне.

3. «Організмічна довіра»

Це здатність брати до уваги свої внутрішні відчуття, «слухати своє тіло», використовувати досвід і на його основі будувати життя. Це внутрішнє відчуття на кшталт «я чиню правильно» – є значущим і таким, що заслуговує на довіру, керівництвом до дії – позитивної і продуктивної поведінки.

4. Емпірична свобода

Це почуття власної сили й здатності робити вибір, керувати собою і своїм життям: «Єдиний, хто відповідає за мої дії і вчинки, – я сам!»

5. Креативність

Психологічно благополучна людина не живе за шаблонами й зразками, у її житті обов’язково є місце для творчості у будь-якому її прояві.

Для проходження такого тесту під час життєвих негараздів і рутини слід розвивати у собі hardiness і resilience – найкраще для перекладу можна взяти  терміни – «життєстійкість» та «гнучкість».

– Життєстійкість людини пов’язана зі стійкістю у подоланні життєвих труднощів і перешкод, підтримкою високого рівня фізичного і психологічного здоров’я, а також з оптимізмом, самоефективністю, суб’єктивною задоволеністю власним життям, здатністю до неперервного особистісного саморозвитку, – пояснює Марина Орап. – У ситуації стресу життєстійкість розглядається як здатність протидіяти стресу і позначається терміном resilience, який буквально перекладається як гнучкість, пружність, еластичність, стійкість (до зовнішніх впливів). Запозичений з фізики, у психології він став позначати здатність швидко відновлювати здоровий фізичний і психічний стан після впливу стресогенних чинників. Ця властивість характеризує міру здатности особистості витримувати стресову ситуацію, зберігаючи внутрішню збалансованість і не знижуючи ефективности діяльності. Тобто сучасна психологія розглядає не просто здатність адаптуватися до стресу (стресостійкість), а здатність відновлювати рівновагу і внутрішній баланс, інтегрувати причини й наслідки стресу до особистісного досвіду, «зробити» стрес засобом самопізнання й саморозвитку.  Пригадайте, як часто ми не зважаємо на свої відчуття, не слухаємо тіла, не прислухаємося до його потреб? Як часто ми терпимо психологічний дискомфорт, намагаємось адаптуватися до нього замість того, щоб швидко й рішуче розв’язати проблему. Розв’язання проблеми, яка, опинившись у нашому «сховищі відкладених проблем», поєднується там з іншими проблемами, розростається, множиться, і врешті-решт вилазить різними хворобами.

Фото з відкритих джерел