Торкнутись Чорткова минулого-позаминулого століть

Чортківський краєзнавець, колекціонер-аматор Андрій Беля розповідає, що любив старовину та історію ще зі школи. А ось інтерес до старих фото й листівок йому прищепив антиквар, колекціонер, краєзнавець Богдан Іванович Пригар. Так двадцять років тому з його легкої руки Андрій Беля захопився філокартією, нумізматикою та фалеристикою. Від Богдана Івановича також перейняв інтерес до старовинних предметів, які мають історичну та культурну цінність. 

— У моєму родинному альбомі є чимало світлини старого Чорткова, на котрих, здебільшого, зображені мої мати й тато. Запам’яталося фото батьків на фоні “старого міста”. Зрештою, все “старе місто” з дитинства закарбувалося в пам'яті, бо ж мешкав у самісінькому серці Чорткова — на площі Ринок, — розповідає співрозмовник. — Пригадую, як із пацанами в пошуках єврейських скарбів обшастали всі горища та підвали Ринкової площі. Якось навіть прокралися в костел, де провели ретельне “дослідження«, щоби виявити вхід у підвал чи підземелля. Намарне. Зате подзвонили у великий дзвін (до речі, раніше було чотири дзвони), »пограли”, а точніше видали звук із органу (тоді його міх був ще більш-менш справний), залізли у бічний шпиль костелу. Враження від тієї вилазки були надзвичайні! 

Андрій Беля розповідає, що любить збирати світлин і листівки Чорткова. Частина в аналоговому форматі, інша — у цифровому на комп’ютері.

— Найстаріша листівка у моїй добірці, — датована 1914 роком. Найцікавішою вважаю ту, на котрій зображено чортківський колійовий міст у час Першої світової війни, датована вона 1937 роком, видрукована в Заліщиках, — розповідає пан Андрій. — Мене цікавлять листівки з краєвидами Чорткова, випущені за часів бабці Австрії та до закінчення Другої світової війни, тобто до 1947 року. Найбільший інтерес викликають ті, де зображена рідна Ринкова площа. На жаль, більшість історичної забудови Чорткова сплюндрована невігласами або перебуває у жалюгідному стані. Сьогодні на площі Ринок переважає кітч — яскравий приклад покращення останніх років — “капронові” ліхтарі та рагульська порошкова бруківка біля пам'ятника Карла Еміля Францоза. Костел — єдина споруда, яку хоч якось намагаються утримати в задовільному стані, це заслуга отців ордену домініканців і римо-католицької громади міста, за що їм низький уклін і шана. 

Запитую, де друкували листівки, коли їх тиражі були найбільш значними.

— Листівки випускали у різних містах, звичайно, і в самому Чорткові, а в період Другої Речі Посполитої ще й в Заліщиках, у період німецької окупації — ві Львові. Пік друку припадає на тридцяті роки минулого століття, — відповідає співрозмовник. — Цікаво, що листівки, видані до 1914 року, нерідко розмальовували вручну — маю два такі екземпляри. Серед листівок 1935-1938 років найчастіше трапляються створені фотодруком у чорно-білому форматі, на зворотній стороні — місце для марки та лінійки для тексту. Листівки часів німецької окупації теж чорно-білі, пропагандистського характеру. Листівки з видами міста зазвичай використовували переважно заможні громадяни міста й, звісно, представники влади. Трапляється чимало чортківських листівок зі штампами великих міст Америки та Європи, це свідчить про те, що вони доволі ефективно рекламували наше місто. 

Звісно, Андрій Беля звертає увагу не тільки на місто, зображене на листівках чи світлинах, болить його за нинішній стан вулиць та кам’яниць.

— Якщо бути відвертим, нинішня хаотична забудова Чорткова, котра не спирається на історико-архітектурний опорний план, а тим більше на генеральний план забудови, не тішить. Скажу навіть більше — старий дух міста вже давно покинув Чортків, з часом історичний центр стає схожий на Шанхай… Я люблю порівнювати старі фото будинків і сучасні. Викладаючи поряд старі й нові фото одного й того ж місця, у себе на сторінці в Фейсбуці, намагаюсь привернути увагу загалу до того, що автентична архітектура міста поволі зникає, — провадить мову далі пан Андрій. 

Крім рідної площі Ринок — улюбленого місця, Андрію Белі до вподоби розглядати кам’яниці на вулиці Зеленій, принаймні, каже, любив, бо ж тепер її архітектурне обличчя активно змінюють.

— Улюблена кам'яниця — Народний дім, чиїм фундатором був відомий громадський та політичний діяч, відомий в усій Галичині, Антін Горбачевський, але її знесли за мовчазної згоди влади кілька років тому. Люблю й споруду повітового суду. Її будівництво розпочалося в 1884 році й тривало з перервами аж до 1927 року. За австрійської влади тут були суди — окружний, повітовий, міський. За Польщі містився окружний, повітовий та міський суди, а також командування прикордонної частини. В роки Західноукраїнської Народної Республіки — певний час перебував Перший піхотний полк Українських Січових Стрільців. У роки німецької окупації тут була військова прокуратура. До речі, у мене є листівку цієї споруди, датована 1914 роком.

Інна Віконська

Ілюстрації надав Андрій Беля