Трагічна смерть у Тернополі, яка забрала життя дівчини
Марті Зінчук залишалося ступити ще два кроки до тротуару, але… Грудневого вечора несподівано обірвалося її молоде життя… 24 серпня, на День Незалежності, їй виповнився 21 рік. А 5 грудня стало для неї фатальним днем — на проспекті Степана Бандери у Тернополі 37-річний водій Mercedes-Benz Sprinter порушив правила дорожнього руху і збив її. На жаль, врятувати дівчину лікарям не вдалося — уночі з 6 на 7 грудня вона померла. Родом Марта із Борщова, навчалася в ТНТУ ім. І. Пулюя, працювала адміністратором в компанії IT House coworking, котра проводить різного напрямку навчання для дітей та юнаків. Того фатального вечора дівчина саме ішла з роботи додому, переходила дорогу по «зебрі» й опинилася під колесами… 9 грудня Марту поховали в рідному місті, в останню путь її провели сотні людей.
«Зараз Sprinter зіб’є дівчину…»
— Офіс компанії, де працювала Марта, за якихось десять метрів від дороги. Близько 21.30 сестра вийшла з роботи і попрямувала на зупинку, щоб їхати на масив «Дружба», де наймала житло. На пішохідному переході сталося страшне… — тремтячим голосом каже брат загиблої Олег. — Водії зустрічних автомобілів бачили Марту, потім розповідали, що винуватець аварії їхав, ніби сліпий. «Sprinter зараз зіб’є дівчину!» — крикнув пасажир одного із авто. Я часто приходив до сестри на роботу і бачив, як на тій ділянці дороги автомобілі не їдуть, а мчать на шаленій швидкості. Марта не порушувала правил — рухалася пішохідним переходом. Перед тим ще з офісу телефонувала до мене, була щаслива, радісна, ми домовилися наступного дня прогулятися містом. На її телефоні збереглися останні фото, зроблені за кілька хвилин до смерті… З Мартиного телефону якась жінка, мабуть, лікарка повідомила, що сестра потрапила до реанімації у вкрай важкому стані. Швидка доправила її до університетської лікарні. У Марти діагностували забій головного мозку, відкриту черепно-мозкову травму, увесь час вона перебувала в комі. До лікарні приїхала наша тітка, котра живе у Тернополі. Медики покликали нас і повідомили, що Марта в дуже важкому стані, тож щодо неї будуть вживати крайні заходи. Ми розуміли, але до кінця сподівалися, що, можливо, станеться диво… Наступного дня співробітники потерпілої дівчини, друзі почали збір коштів на лікування, здали кров для неї, адже дівчина втратила 60% крові, пише nova.te.ua.
«Страшна звістка застала маму в Польщі»
Дорогою з Борщова до Тернополя батько Марти посивів, молився під реанімацією, лікарі дозволили йому зайти на кілька хвилин до доньки — серце розривалося… А те, що пережила мати дівчини, годі передати — страшна звістка застала її у Польщі. Дорога додому була проваллям у чорну пустку…
— Хтось привіз тата до лікарні, він стояв під реанімацією, немов німий. Приходили свідки аварії, цікавилися станом Марти. Поруч із нами біля реанімації були дві родички водія, мабуть, мати та дружина, хотіли знати, чи Марта виживе… Сестру прооперували, але через добу після аварії вона померла… — зітхає Олег. — Мама приїхала до Тернополя у четвер. Тільки три дні перед тим вона поїхала до сусідньої країни, це був її перший закордон. Ми ще навіть не мали з мамою прямого телефонного зв’язку. Вранці після аварії я набрав до жінки, в якої мама зупинилася, і повідомив їй жахливу новину. Незадовго зателефонувала мама, не могла повірити, плакала… Марта була в морзі, коли мати добралася до Тернополя на автовокзал. Батькам дуже важко, це горе на все життя… Я не маю права опускати руки — мушу підтримати батьків. З водієм ми не бачились, не спілкувалися, навіть не знаємо, як його звати. До нашої тітки телефонували рідні винуватця аварії, запитували, чи можна приїхати на похорон. Мама не заперечила, але просила не турбувати її, не підходити до неї, вона ще не готова говорити.
Залишиться сонячним промінчиком…
Марта, як розповідають її друзі, вражала своєю красою і не лише фізичною, а й духовною. Була надзвичайно талановитою, підкорювала сцену. Під час навчання в Борщівському агротехнічному коледжі брала участь у народному аматорському ансамблі пісні й танцю «Збручани», їздила з колективом по всій країні, здобували призові місця. Займалася аеробікою, ходила на малювання. Дівчина мала багато планів, безмежно любила життя, раділа кожному дневі.
— До мене зателефонували з Мартиного номера і сказали, що її збило авто… За сім хвилин я була на місці події, але швидка вже забрала її, — згадує колега загиблої Катерина Міхайліді. — Біля автомобіля зібралося багато поліцейських, якісь чоловіки, мабуть, свідки… Я нічого не розпитувала, відразу поїхала до лікарні. За 20 хвилин до аварії ми спілкувалися з Мартою, у неї не було жодного передчуття… Нерегульований пішохідний перехід — це небезпека, бо водій не завжди може побачити пішохода, а пішохід думає, що водій має зупинитися і пропустити. В ту пору на дорозі не було багато транспорту, перехід освітлений, пішохідну зону добре видно з двох боків, до того ж Марта була у світлій куртці. Не розумію, як водій не побачив пішохода, хіба що відволікся… Ми вірили, що колега одужає… Марта працювала у нашій компанії від весни, ми полюбили її за щирість, доброту, надійність, відповідальність, незгасний оптимізм. Вона працювала з дітьми, їй легко вдавалося знайти з ними спільну мову.
…Під час похорону стався дивний знак, і це помітили усі наші співробітники: коли священик у прощальному слові на цвинтарі сказав, що ангелів Господь забирає через сонячне проміння, раптом із похмурого, затягнутого хмарами неба, на три-чотири хвилини блиснуло сонце… Марта залишиться сонячним промінчиком…