Цей теребовлянський художник знає, як створити живу картину

Молодий живописець із Теребовлі Іван Драган створює експресивні пейзажі — такі, що здається, бачиш краєвиди на власні очі. Не менш прикметні й натюрморти, де завдяки рельєфному мазку зображене видається живими, таким, що тріпоче на вітру, дихає. Не менш цікавий доробок художника, де він працює із сакральними образами, переосмислюючи візантійську пластику. Іван Драган навчався на кафедрі сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв, а нині викладає у Теребовлянському вищому училищі культури. 

Із ним поспілкувалися про особливості творчості. Зокрема, про те, чому не використовує чорних кольорів, надає перевагу холодній гамі, чому малювати абстракції так само складно, як і фігуративні роботи, а також про те, навіщо мистецтво у нинішні дні.

— Доброго дня, пане Іван. Здається, у вас багато пейзажів, особливо із Карпат і Львова. А як щодо куточків Теребовлі? 

— Так, міських пейзажів Львова у мене немало, а ще люблю працювати на пленері — на природі! Подобається робити швидкі етюди з натури. Деколи вже в майстерні з них народжується щось більше. Теребовля теж з’являється на полотнах, можливо, не так часто, як Львів. Львів ближчий мені по духу, там вчився, певний час мешкав, тому це рідне моєму серцю місто.

— З якими деталями міського та природного краєвиду вам подобається працювати найбільше? 

— Щодо вибору тем, тут немає закономірності та логіки. Потрібно, щоби сюжет пейзажу, його деталь, як ось вулиця, будинок чи навіть дерево, зачепили щось всередині. Так, аби захотілося це намалювати. Причиною може бути оригінальна композиція, гра світла й тіні на стіні, цікава колористика. 

— Серед ваших робіт чимало засніжених краєвидів. Мабуть, гру світла й тіні на снігові передати особливо складно. Чи я помиляюся? Розкажіть про ті частини роботи над пейзажем, яким потрібна особлива майстерність.

— Зимові краєвиди я особливо люблю малювати! Передати стан природи, пору дня, освітленість через відтінки кольорів на снігу — непросто, проте завжди захопливо. Сніг у художників, котрі працюють з натури, як правило, не буває білим, він завжди кольоровий!

— Ще один об’єкт, котрий помітила на багатьох ваших роботах, — квіти. Мені впала у вічі їх експресивна манера зображення. А що для вас головне у їх зображенні? 

— У роботі з квітами та натюрмортами (я їх не розділяю, бо часто квіти є тільки частиною чогось більшого — натюрморту, наприклад) приділяю значну увагу колористиці. 

Експресивна манера подачі — це радше результат швидкого письма. Роботи створюю доволі швидко — в середньому за дві-п’ять годин. Але швидкість не є самоціллю, такий темп продиктований бажанням не втратити натхнення, зловити певний настрій, створити картину на одній емоційній хвилі. 

Твір (не тільки квіти, або натюрморт і пейзаж) буде живим, якщо ставитися до нього з любов’ю. Тобто робити, як для себе. 

— Які деталі у натюрмортах із квітами допомагають досягти «живості»? 

— Переконаний: коли робота створена від душі, це завжди відчувається. І неважливо — це великий твір на полотні, чи маленький етюд на картонці. Глядач завжди відчуває енергетику, з якою художник працював.

— Крім фігуративного живопису, ви практикуєте й нефігуративний. Розкажіть, як відбувається цей розподіл — чому ви вирішуєте відійти від наслідування природних форм і перейти у їх компонування на свій манір?  

— Нефігуративний живопис (абстракція) почав цікавити мене зовсім недавно. Якось стало цікаво спробувати створити такий твір. Я спробував. Зрозумів, що гармонійно скомпонувати кольорові плями — аж ніяк не просто. Спочатку, коли дивишся на абстракцію, здається, нічого складного у ній нема, та й навіть дитина може намалювати щось подібне. (До речі, в малюванні діти набагато сміливіші за дорослих). Але написати високоякісну абстрактну композицію зовсім не просто — для цього мені потрібно стільки ж часу, а деколи навіть більше, ніж для створення пейзажу чи натюрморту. 

— Ви тяжієте до кольорів холодної гами й не використовуєте чорного. Чому? 

— Переважно так — кольорова гама моїх творів є холодною. Можна довго роздумувати, чому так, можливо, тому, що народився взимку (сміється — І. В.), або тому, що серед фарб, яких одного разу закупив, було багато синього та фіолетового. Треба ж було це використовувати! 

Але то не так важливо. Мені просто подобається працювати в цій кольоровій гамі. Думаю, холодна гама дає мені більший спектр можливостей. Якщо ж підійти до відповіді на це запитання з технічного боку, то теплі кольори — охра, зелений, всі відтінки коричневого — доволі швидко засихають на палітрі, а холодні довше придатні до малювання. 

Чорний колір застосовую дуже рідко. Тоді, кол того вимагає сама робота, приміром, коли творю нічний пейзаж. Це тому, що для живопису, який я практикую, чорний колір не є органічним.

— У сакральних роботах ви відштовхуєтесь від візантійської ікони. Чому? Що вас торкає у цій пластиці?

— Сакральна тематика цікавить мене віддавна. Ще з дитинства я любив розглядати образи у церкві — у них відчував якусь магію. Напевне ця любов і цікавість перейшли й у доросле життя, бо ж у Львівській академії мистецтв навчався на кафедрі сакрального мистецтва. 

Завжди наголошую, що я не пишу ікони. Я створюю роботи із сакральними сюжетами. Ікона — твір, котрий пишеться згідно з канонами, я ж не дотримуюсь канонів і впускаю творчість у малювання таких робіт. Найчастіше в сакральному живописі я зображую Христа і Богородицю, а ще ангелів. Серед улюблених сюжетів — «Благовіщення», яке зображав не раз. Мені завжди подобалася візантійська ікона, бо впродовж віків у ній закладалися символи віри. Мені цікаво досліджувати це у своїй творчості.

— Що для вас головне у такому живописі? 

— У сакральному живописі головне вірити в Бога, вірити в те, що робиш, і не малювати «листівки». Працюючи над такими творами, треба створювати їх, як для себе! Я, до речі, майже ніколи не пишу на замовлення — бо це не найкраще впливає на творчість. 

— Ви проводите майстер-класи з малювання для дітей і дорослих. Чому вам цікаво цим займатися? 

— Перш за все, це можливість поділитися знаннями, показати, що малювати — це просто. Починаємо малювати завжди те, що людині цікаво (то може бути пейзаж, натюрморт, портрет чи навіть зображення домашньої тварини). Головне, аби було бажання це намалювати, бо сильне бажання — то вже п’ятдесят відсотків успіху. До речі, олівців на майстер-класах не використовуємо — одразу починаємо малювати фарбами. Звісно, буває складно, тому допомагаю, коли є потреба. Часто люди недооцінюють свій талант, а коли починають малювати, то чудово справляються та створюють достойні, живі роботи!

— І наостанок. Як думаєте, навіщо зараз людям образотворче мистецтво, що воно може дати у цю мінливу добу? І я говорю як про навчання малюванню, так і споглядання, так і творення образів.  

— Глибоко переконаний, що мистецтво сьогодні особливо потрібно.  Ми просто не усвідомлюємо, наскільки воно важливе. В час комп’ютерних технологій, коли за нас все роблять машини, людський фактор відходить на задній план. Але творчість і креативність, як на мене, будуть завжди в тренді. В людині закладена потреба самовиражатись, а мистецтво чудово для цього підходить!

Інна Віконська

Фото та ілюстрації надав Іван Драган