Цікаве та барвисте життя на картинах художниці з Тернопілля

Серед робіт Валентини Сімащук — портрети, натюрморти, краєвиди природи та міста. “Завжди малюю те, що люблю, і для тих, кого люблю”, — каже художниця. 

Мешкає пані Валентина в селі Двірець біля Почаєва, а народилася в Почаєві, навчалася в училищі декоративного та ужиткового мистецтва ім. І. Труша, де здобула спеціальність вітражиста. Туди її привів відомий у львівських мистецьких колах майстер художнього оброблення металу Євген Антонович Бохонюк (викладач Львівської академії мистецтв), який розгледів її неабиякий художній хист. Роботи Валентини Сімащук зберігаються у приватних колекціях різних країн. Вона учасниця гуртових і авторка персональних виставок.

— Доброго дня, пані Валентино, прочитала, що ви із давнього почаївського мистецького роду Сіньковських. Отже, мистецтво було з вами від ранніх літ? 

— Малювала я з дитинства. У школі у мене був хороший вчитель малювання Іов Миколайович. Здобути вищу освіту у Львові мене напоумила Наталя Бохонок, моя подруга, яка приїжджала в Почаїв до бабусі.  

— Розкажіть, яким був поштовх до малювання.

— Напевно, поштовхом до малювання були обставини та шкільні друзі, яким дарувала малюнки та картини.

— Пригадуєте, що вас зацікавило в образотворчому мистецтві, а що приваблює тепер?

— В образотворчому мистецтві завжди приваблювала майстерність геніальних живописців минулого. Коли подорожувала, завжди надихалася творами митців у галереях і музеях. У нас в Почаєві, також є, до речі, історико-художній музей, певний час я там працювала. 

— Серед ваших робіт багато таких, що красномовно свідчать — ви приглядаєтесь до світу навколо — природа, люди, місто… Як мистецтво допомагає пізнавати навколишнє? 

— Якщо пізнавати навколишній світ, помічати красу та гармонію у звичайному, а для цього іноді достатньо подивитися на небо, пройтись квітучим яблуневим садом, — то життя стає цікавим і барвистим.

— Прочитала, що ви любите гуляти біля Почаєва. Часто працюєте з натури? 

— Я дромоман (усміхається — І.В.). Люблю тривалі прогулянки з собакою. Тепер я живу в селі Двірець, в Почаєві мешкає моя мама, тож велосипедом, а іноді пішки я часто мандрую туди-сюди. А навкруги такі мальовничі краєвиди! Буває, лінуюся малювати, тоді фотографую, крім того, влаштовую пленери з друзями та доцьою, вона ще маленька, але дуже любить малювати. 

— А ще дізналася, що ви любите збирати гриби, підтвердження тому й робота, яку ви надіслали. Цікаво, які ще свої хобі ви зробили малярським об’єктом? 

— Гриби, котрі постали на картині, назбирав мій чоловік, але і я ще той грибник. У мене є хороша подруга — Рита Квач, вона історик, краєзнавець, письменниця, я з радістю ілюструю її книги. 

— Крім природи, у вас є й пейзажі з архітектурою. Серед них чимало сакральних будівель. Розкажіть, чим вони привабили вас? 

— Почаїв та його околиці завжди в моєму серці, тільки шкода, що деякі старі будинки зникають. У Почаєві мого дитинства було більше давньої архітектури, Почаївська лавра раніше була автентичніша, але це окрема тема й мій біль. 

— У вашому доробку чимало портретів. Які з них для вас особливо дорогі чи ваговиті? 

— Буває, малюю портрети на замовлення, а ось своїх рідних і близьких друзів пишу з великим задоволенням, також пишу портрети людей, якими щиро захоплююсь — це герої книги Рити Квач “Світочі Почаєва”. Після того, як Рита описала їх у своїй книзі, цих людей було легко малювати. 

— Кажуть, добрий портретист має відшукати ті риси людини, котрі найбільш для неї характерні, навіть якщо вони приховані, й працювати не так над зовнішньою, скільки образною схожістю. А що головне для вас? 

— Портрет пишу інтуїтивно, люблю працювати з натури. 

— І наостанок, як вважаєте, що робить картину такою, що переживає час і залишається цікавою для глядача попри роки? 

— Художник, котрий щирий у творчості, думаю, переживе свій час і буде цікавий завжди.

Інна Віконська

Фото надала Валентина Сімашук