«Творила поезію і вишивку в таборах»: у Тернополі вшанували пам’ять поетеси і дисидентки Ірини Сеник (фото)

34 роки тюрем і таборів пережила українська поетеса, художниця-вишивальниця, дисидентка, членкиня Української Гельсінської групи, героїня світу Ірина Сеник. Після заслання 1983-го повернулася в Україну. Однак як «особливо небезпечна рецидивістка» могла проживати не ближче 101 кілометра від рідного Львова. Тому оселилася у місті Борислав на Львівщині. Не стало її у 2009 році у 83-річному віці. Та пам’ять про неї жива. Спогадами про поетесу та громадську діячку поділилися під час заходу «Посестри», присвяченого українкам-в'язням сумління більшовицьких тюрем і таборів. 

І сьогодні в День письменника ми згадуємо всіх причетних до красного слова. І низько кланяємось тим, хто творив і творить в таборах і на війні, – зазначив голова Тернопільської Кінокомісії, яка є організатором події, Володимир Ханас. 

Зокрема, про талановиту українку, яка творила вірші та вишиванки на тюремних нарах, розповіли люди, які знали її особисто. Це посестри, дисиденти, політв’язні. Серед них – докторка фізико-математичних наук, академік, жінка-легенда – 94-річна Ніна Вірченко, яка відбувала свій термін покарання разом з Іриною Сеник. 

Пригадую ці часи. Лісоповал, різні фізичні роботи, а Ірця навіть у цих неймовірних умовах, уже творила: поезію, вірші, пісні – запальні, гарячі. А пісні в неволі для дівчат – мали особливе значення. Ці пісні вони співали на повний голос на всю тайгу, на весь Сибір. Пригадується багато дуже важких моментів, як ми працювали, каторжні роботи, – розповідає Ніна Вірченко. 

На заході також представили репродукції вишитих робіт Ірини Сеник, які вона подарувала своїй подрузі – голові Львівського обласного товариства політв'язнів і репресованих Ореславі Хомик. 

Я маю скарб від неї. Шість подарованих мініатюрок і усі сім виданих нею книжок. Поетка, художниця-вишивальниця, дизайнерка етно-одягу, громадська діячка, героїня світу. Коли її ув'язнили вперше, вона не вміла тримати голки  руках. Але відбувала ув'язнення із монахинею, котра навчила її вишивати риб’ячою кісткою і випоротими нитками з одягу. Звісно це репродукції тих робіт, відшитих бляклими нитками у тюрмі, – розповіла вона.

За словами Ореслави Хомик, ці мініатюри були на різних виставках у світі. А у Бориславі на Львівщині є музей Ірині Сеник, де можна побачити багато її вишивок. 

Спогадами про Ірину Сеник поділилися учасники Росохацької групи, дисиденти з Тернопільщини Володимир та Микола Мармуси. Вони познайомились з Іриною, коли та відбувала своє друге ув’язнення. Довгий час листувались, а зустрілися лише перед тим, як Україна здобула Незалежність. Під час заходу зачитали уривки з листів братам Мармусам від Ірини у березні 1980-го року:

Дорогі мої брати! Ви мене вельми зворушили своєю щедрістю сердець і вчинків. Най Вам дорога у майбутні дні простелиться барвінком і калиною. То просто королівська посилка, від якої не зміг би відмовитись навіть старий Франц Фердинанд, хоч від розкоші п'янів. Хотіла б підняти за Ваше здоров'я і Вашу кращу долю келих вина, на жаль, із-за поганого здоров'я не можу цього зробити. Подумки випила б бочку козацького меду, настояного не пахощах степової вольниці. Прихилила б Вам окраєць нашого весняного неба, що занурюється у Дніпровському плесі. Сонця, я б налила вщерть, абисьте ніколи більше не знали гори і чорних днів.

А це уривок з листа у травні 1980-го року: 

У мене, як звичайно на засланні. Лиш погода тут вельми кепська. То спека африканська, то колимський холод, як ось сьогодні. Ці коливання температури, ой як від'ємно позначаються на мому здоров'ї, – писала поетеса. 

Читайте також: «Багато українців тут можуть впізнати історії своїх родин»: тернопільська письменниця представила книгу про трагедії минулого.

Фото Софії Гунько і з фейсбук-сторінки Ореслави Хомик