У чому загадка неймовірного кохання в новій книжці Віктора Янкевича із Кременця? 

У його романі «Останній лист» є і крапля трилеру, і нотка детективу, й ігри з розумом, але основне — вічна загадка кохання. Після детективних і гостросюжетних книжок пан Віктор, побившись об заклад на київський торт, написав любовний роман і твір невдовзі він з’явиться на полицях. 

Я поспілкувалась із письменником і про нову книжку, і про літературу загалом. Зокрема, поговорили про те, чому бухгалтерія і письменництво тісно пов’язані, як на творчість впливає Кременець, про спільності й відмінності любовного роману та детективу.

— Доброго дня, пане Вікторе, цими днями відбулась онлайн презентація вашої п’ятої книжки "Останній лист”. Це любовний роман, який ви написали, побившись об заклад. Ваші попередні твори — детективи з круто закрученими сюжетами. Розкажіть, у чому полягала особливість написання роману, який досвід використали для його творення?

— Доброго дня. Восени 2018-го, саме після появи мого гостросюжетного роману «Копія», я думав, що ж писатиму далі. Завжди хотів спробувати себе в іншому жанрі, а от в якому саме не знав. Якось при розмові, так між іншим, письменниця та художниця Ярина Каторож сказала, що чоловік не може написати хороший любовний роман, може, закордонні автори й можуть, а ось наші… Я не міг не прийняти такий цікавий виклик і ми уклали парі. До Миколаївської толоки, яка мала відбутися у березні минулого року, я повинен був написати любовний роман, а Ярина прочитати його та оцінити, тільки чесно. Приз — великий київський торт. Як ви розумієте, те парі я таки виграв. Після цього довгі півтора року, паралельно працюючи над детективами «Відплата» та «Вбивство в бібліотеці на Ринку, 9», дописував, переписував, переробляв і так далі роман «Останній лист», який з’явиться на полицях книгарень вже цього вересня. 

Щодо особливості написання… Закоханій людині, письменнику, не потрібно чогось надприродного, щоби написати любовний роман. Загалом письменництво — це робота, приходиш сідаєш і пишеш, і не важливо чи це детектив, чи любовний роман. Якщо є ідея, якщо є мета, то все інше лише питання часу та наполегливості. 

— До речі, ви починали письменницьку діяльність із віршів. Чи знадобилися здобуті уміння під час роботи над новою книжкою?

— Вірші — це чи не єдине, про що я не хочу згадувати, але, як це не дивно, саме досвід поета знадобився мені під час роботи не тільки над любовним романом, а й над усіма моїми книжками.

Інколи вміння передати найглибші емоції одним реченням просто безцінне. А хто, як не поети, вміють робити це найкраще, адже саме перед поетами стоїть неймовірно складне завдання вкласти в один вірш все те, що прозаїк вкладає в книжку або великий розділ. Цей поетичний етап мого життя давно позаду, та все ж, якби не він, я б ніколи не почав писати книги. 

— Ваші твори мають географічну прив’язку, так “Вбивство в бібліотеці на Ринку, 9” — львівський, “Копія” — кременецький, а “Останній лист”?

— А “Останній лист” і львівський, і кременецький. Я люблю Львів, тому одна з двох сюжетних ліній проходить таки у Львові. Це місто назавжди в моєму серці, та Кременець я люблю більше (львів’яни пробачте), тому не міг не поселити свого головного героя в околиці нашого маленького, чудового, мальовничого, прекрасного міста. Саме в Кременець, тікаючи від самого себе, приїздить Ігор. Саме тут він відкриває власну справу, купує будинок у лісі, подалі від людей, і час від часу закривається від усього світу, аби написати нову книжку. Він бізнесмен і письменник, він успішний, багатий, а разом із тим і глибоко нещасний, адже, не зважаючи на знайомих, друзів й коханок, самотній, а як ми знаємо: “Чоловік по-справжньому живе лише тоді, коли має для кого жити”. 

— Як вам здається — Кременець — місце, де добре творяться детективи чи любовні романи? Який настрій цього міста, як воно впливає на вас?

— Кременець — це місто, де легко творити, і не важливо що — вірші, детективи, любовні романи чи історичні. Цей спокій, гармонія з природою, гори, річки, озера, старовинна архітектура, люди і все-все-все, здається, просто створенні для письменництва. Пиши, не хочу. Кременець — місто, яке я люблю, любив і любитиму завжди. Саме тому він кочує з роману в роман, з повісті в повість і буде продовжувати це робити. І не важливо, як я назву його в наступній книзі — Кременець чи Теренець, всі розуміють, про яке місто йде мова. 

Я дуже хочу передати читачеві всю красу нашого краю, привабити більше туристів, адже в нас є на що подивитися і ми маємо, що показати. Надзвичайно приємно, коли тобі пишуть з Житомира, що прочитавши «Відплату», зібралися і всією сім’єю приїхали на вихідні подивитися, де ж то таке є, той Кременець. Популярність росте і я зроблю все, аби так і продовжувалося, бо події роману, над яким я працюю зараз, знову відбуватимуться в… Думаю ви здогадалися. Для мене Кременець — це місто, в якому хочеться жити, творити, виховувати дітей і насолоджуватися життям. 

— А як те, що за фахом ви бухгалтер, відгукується на письменницькій діяльності?

— Скажу так, бухгалтерія — це ще той детектив. Інколи, щоб усе грало, треба знайти три копійки, а для цього провести таке розслідування… Насправді ж, якщо ти вмієш добре рахувати і знаєш закони, а я ще й трохи юрист, тебе важко обдурити. Гонорари, продажі та інші нюанси письменницької діяльності безпосередньо пов'язані з бухгалтерією. Інколи ці вміння передаю персонажам, інколи вони стають у пригоді й мені. Загалом бухгалтерія і письменництво тісно пов’язані. Я люблю як одне, так і друге, але друге все ж більше, набагато більше. 

— Ви якось сказали, що детектив вам подобається тим, що у ньому можна змішати любов, комедію, драму, а у чому специфіка роботи над любовним романом? Що ви у ньому змішали?

— Чого я тільки не змішав. Роман “Останній лист” підійде найвибагливішому читачеві. Тут є і крапля трилеру, і нотка детективу, є й ігри з розумом, але основне, що є в цій книзі, це, звісно ж, кохання. Його вічна загадка. Непередбачені його зародження, спалах пристрасті, згасання… 

Цей роман занурить читача в непрості колізії ще однієї історії любові, яка, як і все в цьому світі — неповторна. Останні три речення вкрадені з анотації до роману, та вони досить точно передають його сенс. 

— А всі події детективу, ви казали, розгортаються на тлі загадки. Що є тлом любовного роману “Останній лист”?

— Звісно ж кохання, на те він любовний роман. А от що ховається за цим коханням? Як вибір, який ми робимо в житті, може відобразитися на нашому майбутньому? Що буде через п’ятнадцять років? Наш вибір виявиться правильним, чи все ж таки хибним? І взагалі, що правильно, а що ні? Більше питань ніж відповідей, правда ж? Так ось, на всі питання, які так тривожать наші душі, ви знайдете відповіді прочитавши роман “Останній лист”.

— Ви вже розповіли, що новий роман про чоловіка, який у певний період втрачає все, чим він живе. Події відбуваються у двох часових проміжках: у 2013 і 2029 роках. У 2013 році починається історія любові цього чоловіка, а у 2029-му відбуваються наслідки тих дій і того вибору, який він зробив тоді, у 2013-му. Чому вирішили обрати саме таку композицію?

— Так, я говорив про те, що події відбуватимуться в 2013-му та 2028-му роках, та в останній момент вирішив змінити це. В остаточному варіанті події відбуваються у наш час і п’ятнадцять років тому. Я вирішив не прив’язувати сюжет до певних дат чи років. Адже наш час, він і в 25-му році буде нашим часом. Мій головний герой все ж втрачає все, чим живе. І п’ятнадцять років тому починається його історія кохання, а в наш час відбуваються наслідки того вибору, який він зробив п’ятнадцять років тому. 

— До речі, що складніше — роман чи детектив?

— Що складніше — любовний роман чи детектив? Кожен із цих жанрів має свої нюанси. Коли пишеш детектив, потрібна загадка, розслідування, неймовірний фінал, який здивує читача. Щось схоже присутнє і в любовному романі, але не те. Любовний роман повинен бути наповнений неймовірним коханням. Він повинен викликати в читача трохи інші емоції. Співпереживати головним героям, але не так, як в детективі. Якщо в детективі може бути трохи любові, комедії чи драми, як ми вже говорили, то в любовному романі може бути і трохи детективу і трохи трилеру, але так, щоб основним все ж таки залишалося кохання. 

Я не можу сказати, що писати складніше. І детектив і любовний роман потребують багато часу і зусиль, багато роздумів і досліджень. Але сам процес написання, як одного так і другого — однаковий. Звісно, між любовним романом і детективом багато відмінностей, проте є й багато спільного й основне, це те, щоби книжки були написані для людей і про людей. Щоби кожен зміг побачити в героях себе. Пережити ті емоції, які переживають герої, розгадати ту загадку, яка присутня в детективі, і щиро поплакати, хвилюючись за долю двох закоханих у любовному романі. В книзі “Останній лист” кожен читач знайде щось своє, щось для себе, але є одне, що об’єднає всіх — унікальна та неймовірна історія кохання. Тож кохайте і будьте коханими.   

Анна Золотнюк

Фото надані Віктором Янкевичем